Ствердження і резолюції Шостих Загальних Зборів Крайового Товариства за Патріярхальний устрій Української Католицької Церкви

Представники мирян Помісної Української Католицької Церкви, зібрані в Нью Йорку, в дні 8-го червня 1974 року, на Шостих Загальних Зборах Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, висловлюють свою вірність Христовому Намісникові Папі Павлові VІ-му в питаннях віри і доґм. В цей сам час вони виявляють своє велике схвилювання дуже невідрадним положенням, в якому знайшлася під сучасну пору Помісна Українська Католицька Церква.

В почутті великої відповідальности за її долю, Загальні Збори стверджують, що Українська Церква в Україні позбавлена права на легальне існування московським режимом і його патріярхатом. Вона залишилася беззахисною, живе в катакомбах, бо й ватиканські власті, від яких вона очікувала охорони і легальної помочі, також помочі їй не дали.

Також тут, у вільному світі, куріяльні власті нехтують систематично правами Помісної Української Католицької Церкви, послідовно намагаються позбавити її правного статусу помісної церкви, обмежують юрисдикцію її Патріярха, а її єпископат зводять до стану підрядного чинника в рамках юрисдикції римо-католицької Церкви.

Тому Загальні Збори схвалили домагатися від Святішого Отця Папи Павла VI-го видати енцикліку відносно правного положення Української переслідуваної Церкви, яка заперечувала б твердження московського патріярха, що «Українська Церква в Україні вже не існує», та виявила б підтримку вірним християнам, які задля неї мучаться і страждають.

Рівночасно Загальні Збори доручили своєму проводові довести до відома відповідним чинникам римської курії, що Помісною Українською Католицькою Церквою управляють її власні Собори і Синоди, згідно з її традиційними уставами, підтвердженими Другим Ватиканським Собором, і її Патріярхальною Конституцією прийнятою Шостим Архиєпископським Синодом в днях 18-22 листопада 1973 року. Синоди Української Церкви не можна підмінити «Єпископською Конференцією», яка є типічною установою римо-католицької Церкви, по своїй структурі і духовості.

Усі члени українського єпископату повинні зайняти ясне і недвозначне становище до т. зв. «єпископської конференції» і підкреслити, що це є чужа установа у нашій церковній структурі, бо Українська Церква має патріярхальний устрій і нею управляє Патріярх (згл. Верховний Архиєпископ) у єднанні зі своїми єпископами.

Загальні Збори визнали потрібним пригадати Святішому Отцеві, що згідно з практикою, яку Апостольська Столиця примінює до голов усіх інших католицьких Церков, Його Блаженство Кир Йосиф І-ий, голова Української Церкви, повинен бути членом Кодифікаційної Комісії Канонічного Права для Східніх Католицьких Церков. Загальні Збори вимагають резиґнації Митрополита Кир Максима Германюка з членства в цій Комісії, і номінації на його місце Його Блаженства Йосифа I-го.

Загальні Збори заявляють, що українські миряни не будуть терпіти нехтування прав Української Церкви ватиканськими чинниками, які зважились іменувати єпископів для Помісної Української Католицької Церкви. Іменування єпископів належить до правно встановлених Помісних Соборів Єпископів.

Загальні Збори стверджують, що політика ватиканських чинників до деякої міри послабила серед нас чуйність і вірність своєму обрядові та церковним традиціям. Зокрема серед членів ієрархії і священства, наділених почестями Ватикану, проявилася шкідлива коляборція з ними. Загальні Збори просять Святішого Отця відкликати цих членів ієрархії, яких він іменував та які виявляють більшу відданість ватиканській курії, як проводові власної Української Церкви.

Схвалено домагатися, щоб ієрархи, які є льояльні радше курії, а не Синодові своєї Церкви, зрезиґнували зі своїх постів. Наш Патріярх і Помісний Собор Єпископів повинні на їх місце покликати таких єпископів, які мають відвагу і добру волю обороняти традиції і права Помісної Української Католицької Церкви.

Якщо єпископ або митрополит не діє згідно зі синодальними постановами і Патріярхальною Конституцією, то тоді священики даної єпархії повинні вимагати від Папи, щоб він забрав іменованого ним єпископа чи митрополита, а на його місце наш Патріярх зі Собором повинен іменувати наслідника.

Українська Католицька Церква в діяспорі перейшла справжнє відродження під динамічним проводом нашого Первоієрарха Кир Йосифа І-го від часу його звільнення (1963 р.) з совєтської неволі та запрошення його замешкати у Ватикані. Тому Загальні Збори поновно публічно і врочисто заявляють свою синівську відданість, вірність і підтримку Блаженнішому Патріярхові Кир Йосифові І-му та його патріярхальному урядові.

Згідно зі звичаями нашої Церкви Загальні Збори просять Голову Помісної Української Католицької Церкви вживати на першому місці правного титулу, який з цього головства випливає, а щойно опісля подавати всі інші титули і почесті надані ватиканськими властями.

Тому, що права і привілеї східніх церков дозволяють творити нові єпархії і висвячувати своїх єпископів, Загальні Збори звертаються до Голови своєї Церкви і її Помісного Собору Єпископів творити нові єпархії в діяспорі та назначувати і висвячувати єпископів, як також іменувати і висвячувати нових єпископів у випадках перенесення, резиґнації чи смерти.

Згідно з тисячалітньою традицією Української Церкви, подібно як це практикується в інших Східніх Католицьких Церквах, де висвячують одружених богословів на священиків, Загальні Збори прохають Патріярха Української Церкви і її єпископів привернути вповні таку практику у нас, висвячувати жонатих богословів на священиків і призначувати їх на парохії, які потребують священиків.

Схвалено пригадати, що вимогою синодальних постанов і загальним бажанням мирян є, щоби Божественна Літургія й інші Богослужебні відправи були в церковно-слов’янській або українській мові. Інші мови щоб були допущені лиш там, де на це дозволяла б синодальна постанова.

Помісна Українська Церква переходить багато криз і стоїть в обличчі дуже складних проблем, бо пропоновані їй розв’язки є часто базовані на чужинецьких, а то й ворожих зразках і чужих для неї формах. Тому Загальні Збори просять нашого Патріярха скликати в найближчому часі Собор Помісної Української Католицької Церкви, з участю єпископів, священиків, вибраних ієрархією і збором священиків, представників монаших чинів і згромаджень, і представників мирян. Загальні Збори схвалили, що вже тепер треба творити перед-соборові комісії, до яких були б включені представники українського громадянства, а зокрема знавці проблем Церкви, щоб в цей спосіб відповідно приготуватися до Собору, який належить скликати не пізніше одного року.

Майбутній Собор Помісної Української Католицької Церкви повинен остаточно проголосити схвалену Шостим Архиєпископським Синодом її патріярхальний устрій (конституцію), та офіційно визнати її Первоієрарха Патріярхом, подібно як це вже зробили духовенство і миряни в 1973 р.

Загальні Збори звертаються до українських єпископів, щоб вони перетворили Постійний Синод в центральний активний орган керування справами Української Церкви.

Схвалено ужити усіх заходів, щоб Патріярхальна Конституція і Синодальні Постанови були вповні впроваджені в життя всіх єпархій і парохій нашої Церкви.

Відносно нашої і чужої документації, головно Ватиканської, схвалено, щоб наш єпископат постарався про вживання для нашої Церкви такої назви, щоб вона відзеркалювала одність Помісної Української Католицької Церкви в цілому світі, її патріярхальний устрій і український характер.

Рішено домагатися, щоби українські священики всюди і завжди поминали у церковних Богослужбах Голову Української Церкви належним йому титулом Патріярха.

Духовенство повинно систематично і вірно інформувати мирян про положення Української Церкви в цілому світі. В тій цілі Загальні Збори пропонують збільшення кольпортажі «Вістей з Риму», інших видань нашого Патріярха, журналу «3а Патріярхат» та других видань т-ва.

Всі єпископи повинні визнавати і проголошувати в своїх єпархіях іменування та відзначування, що їх надає Патріярх Української Церкви.

Схвалено звернутися до українських священиків, які дістали відзначення, підвищення та почесті від Патріярха Української Церкви, щоб вони обов’язково носили ці відзначення під час церковних святкувань і публічних функцій.

Традиції братств Української Церкви і рішення отців Другого Ватиканського Собору закликають мирян до апостоляту в своїх родинах і церковних громадах. Тому Загальні Збори пригадують мирянам, що вони зобов’язані стояти на сторожі законів і традицій Української Церкви так, щоб ми передали їх грядучим поколінням несплямленими. 

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту