Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій

Наукова конференція в ЛБА

Хліб наш насущний чи щоденний? Як правильніше висловити це в молитві «Отче наш»? І чому кажемо «Отче наш, ти, що єси на небесі», а не «Батьку наш небесний…»? Які тексти брати за основу для перекладу богослужбових книг? Чи варто при таких перекладах керуватися українськими академічними словниками, виданими за радянських часів? Чи можна творити нові слова — богословізми у тому випадку, коли їх бракує для точного передання смислу слова в літургічному тексті? Зрештою, яким має бути дизайн церковної книжки? Про ці та інші важливі питання перекладу богослужбової літератури на сучасну українську мову три дні дискутували мовознавці й богослови, які приїхали до Львова з Києва. Харкова. Запоріжжя, Маріюполя, Чернівців. Тернополя та Оттави на першу Всеукраїнську конференцію «Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій». Її організував Інститут богословської термінології і перекладів при Львівській Богословській Академії.

Як зазначають її учасники, це фактично перша спроба поставити проблеми богословської термінології на наукову основу. Розпочалася систематична праця над створенням словника сучасної богословської термінології. Богослови різних конфесій зійшлися на тому, що потрібно створити єдину комісію для перекладу богослужбових книг, куди б входили представники всіх традиційних церков візантійського обряду. А центром цієї роботи в Україні міг би бути цей інститут, який у тому світовому інформаційному павутинні, яке обплутало нашу плянету, вже незабаром відкриє спеціяльну нішу — web-сторінку, куди й складатимуться всі доробки тої євангельської скарбниці. Зацікавлені особи в будь-який момент можуть звертатися до неї. і це набагато полегшить координацію праці з перекладів.

Учасник конференції, член оргкомітету з її підготовки Архієпископ УАПЦ Харківський і Полтавський Ігор Ісіченко, кандидат філологічних наук, зазначив, що така конференція відбувається з… непростимим запізненням. Отож, йому слово.

* * *

Про проблеми богослужбових перекладів розмову потрібно було розпочати відразу після того, як вони почалися. Але тоді Україна була під владою держави, панування якої унеможливлювало підключення серйозних наукових сил до вироблення методології перекладів. Так само діяспорних наукових закладів було замало, щоб забезпечити надійне методологічне підгрунтя для формування української богословської термінології, повних українських перекладів богослужбових книг. Найголовніше, що ця розмова в Україні нарешті розпочата. І розпочата із належною серйозністю і відповідальністю. У цьому заслуга її організаторів — Богословської Академії, інституту богословської термінології і перекладів, який очолює Михайло Петрович. Я сподіваюся, що й надалі цей інститут перекладів буде найбільш дієвим, реальним центром координації перекладацької праці теологів і мовників України.

Як ви гадаєте: чи варто надто журитися, коли молитви мають різні варіянти перекладів?

Різні версії перекладів молитов ще не є різними мовами. Дуже важливо, щоб ми молилися єдиним серцем і єдиними устами, щоб ми повторювали одні й ті самі слова в церкві. А коли вдома люди читають молитви, які трохи відмінні перекладами, то це не трагедія. З Богом ми говоримо не стільки устами, скільки серцем. І. входячи в те невідоме 21 століття, найголовніше є те, щоб наші серця розмовляли з ним в унісон.

Як ваша Церква реагує на кризу в богословській термінології і перекладах?

УАПЦ була першою Церквою, яка запровадила українську мову в Богослужінні як мову основну, і навіть від самих початків одним із засадничих принципів УАПЦ було переведення Богослуження на мову зрозумілу для кожного. Це почалося ще з 19 року. П’ятого травня 1919 року вперше Богослужіння українською мовою було відправлене в Святомиколаївській Мазепинській церкві. І якщо для Галичини Богослужіння українською мовою приходить лише зараз, наприкінці вісімдесятих, дев’яностих років, то в мене є парафіянки, які навіть зі мною сперечаються як треба співати. Вони пам’ятають ті переклади двадцятих років і дуже бережно ставляться до них. Вважають за єресь будь-які відхилення від перекладів часів митрополита Липківського. Я дуже шаную тих людей із Церкви двадцятих років, розстріляної, репресованої Церкви, але зараз мова про інше.

Певний досвід в перекладі богослужбової літератури вже накопичений. Я б не сказав, що зараз є криза. Навпаки, зараз ми маємо надію на те, що перекладацькій праці, яка вже налічує близько вісімдесяти років, буде надано систематичний і скоординований характер. Врешті-решт, нема ніякої трагедії в тому, що за ці вісімдесят років було створено різні версії перекладів українською мовою. Це — нормальний шлях становлення національної богослужбової термінології. Я вважаю, що українська богослужбова мова сформувалася і так набагато швидше за будь-яку іншу. Тут не про кризу треба говорити, а про перші успіхи.

Сьогодні нам конче потрібно створити міжконфесійну Літургійну комісію, яка, звичайно. не може поза єпископатом своїх Церков займатися літургійними реформами, але цілком компетентною є для спільної апробати нових і затвердження старих перекладів богослужбових текстів. Ця комісія вправі подавати єдиний варіянт узгодженого тексту на затвердження церковній владі всіх наших конфесій. Це було б ідеально. Всі українські Церкви, які благословляють або хоч би терплять українську мову в Богослужіннях, зацікавлені в тому. Сьогодні у Києві ми навряд чи могли б створити такий єдиний потужний центр, і тому ми можемо зосереджуватися довкола тих наукових осередків, які працюють над цим, які можуть виділити своїх представників до спільної Літургійної комісії.

Надія Пастернак
Олена Артемчук