Сугестії і думки Українського Патріярхального Світового Об’єднання, що були передані на Священний Синод

Слава Ісусу Христу!

Рим, 7 лютого 1983 р.

До Владик-Членів Священного Синоду
Помісної Української Католицької Церкви Ваше Блаженство,

Преосвященні та Боголюбиві Владики!

На початку хай буде нам вільно — в імені мирян, зорганізованих в Українському Патріярхальному Світовому Об’єднанні — сердечно привітати цей Священний Синод словами християнського привіту: «Слава Ісусу Христу» і висловити щирі побажання Доброго успіху в нарадах та рішеннях, що ми вже й Робили при нагоді особистих зустрічей з окремими владиками.

Ми свідомі того, що цей Священний Синод — це найвище зібрання всієї Української Церкви в злуці з Престолом св. Петра та що це продовження синодів Львівського (1891), Замойського (1720) та Кобринського (1626), як також і продовження Архиєпископських Синодів, що відбувалися в Римі в 60-их та 70-их роках нашого століття. Ми радіємо з приводу того, що Апостольська Столиця хоч частинно привернула Українській Церкві синодальний спосіб управління і висловлюємо надію, що синоди українського єпископату набудуть незабаром всі ті права, що їх вони мали в хвилині злуки Української Київської Церкви із Вселенською Римською Церквою і будуть успішно діяти.

Дозволяємо собі висловити думки й побажання українських католицьких мирян відносно деяких справ, що дуже лежать нам на серці, але які, на нашу думку, відносяться до блага нашої св. Церкви.

1. Від багатьох років відчувається серед нашого єпископату брак органічної єдности в думанні та рішеннях і дії. Зокрема можна відчути деякі відхилення від основної лінії, яку заступає Патріярх Йосиф. Тому ми просимо цей Священний Синод встановити й узгіднити з Блаженнішим Йосифом одну церковну програму для ієрархії, одну мету для всього українського Божого Люду, одну лінію і послідовно переводити її в життя. Це мусить бути програма ясна й зрозуміла та сприємлива для всіх вірних Української Церкви, яка б їх захопила і яка своїм корінням сягала б глибоко в наші прадідні традиції та аспірації. Коротко, програма, що охоплювала б всю нашу Церкву і мала б на увазі її повну єдність. Гасло «ЗА ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ І НАРОДУ», що його проголосив наш Первоієрарх, а згодом прийняло Українське Патріярхальне Світове Об’єднання, могло б стати основою для такої програми. За світлий приклад повинен би нам послужити Папа Іван Павло II, що завжди і всюди підкреслює свій патріотизм та симбіозу понять «Церква і Народ» як однієї нероздільної цілости. Тому просимо Членів Священного Синоду, щоб гасло «Церква і Народ», чи «Бог і Україна» стали центральною рушійною силою в працях українського єпископату. Плекати ідею єдности — це головне побажання українських мирян до керівництва нашої Церкви, її Священного Синоду.

2. Далі, прохаємо Священний Синод продовжувати старання, щоб Апостольська Столиця признала патріярхальну гідність Митрополії Києво-Галицькій та всієї Руси, згідно з пропозицією Блаженнішого Йосифа на II Ватиканському Соборі в жовтні 1963 p., себто щоб визнала «де юре» те, що для нас є дійсністю від 1975 p., а також щоб Глава нашої Церкви мав повну патріяршу юрисдикцію над усіма своїми вірними в цілому світі. Українські владики, духовенство, монахи, монахині та миряни дали численні докази свідчення Христові та вірности католицькій вірі, отже, показали гідність нашої Церкви. Ця Українська Церква має повне право на патріярхальну гідність (гл. Декрет про Східні Католицькі Церкви, т. 11). Але в останніх часах чисто людські, політичні, а не Божі чи церковні причини стояли на перешкоді в здійсненні цієї ідеї. Наша Церква в діяспорі не є більше емігрантська, але вже осіла в усіх країнах світу, яка, одначе, відчуває повну єдність із своїм материком і творить з нею одну органічну цілість. Якщо в деяких колах Ватикану існує ще промосковська орієнтація, ворожа українській Церкві, то нам треба, старанням всього українського Єпископату, зорганізувати в Римській Курії сильну проукраїнську групу, прихильну нам. Без постійної акції з нашого боку на терені Ватикану справа українського патріярхату та повної помісности Української Церкви, зокрема юрисдикції її Голови та Священного Синоду, не поступить уперед.

3. Прохаємо Священний Синод робити дальші постійні старання, щоб наша Церква відзискала всі права, що їх мала в часі Берестейської Унії, і які були їй загарантовані Апостольською Столицею. Тут входить і право на жонате духовенство в обидвох Америках та всіх країнах, де це право нам самовільно заперечили. Це також відноситься до відчищення нашого обряду, який повинен бути один для всіх, чистий, український, звільнений від різних пізніших впливів, головно латинських. Однородність обряду причиниться до більшого відчуття єдности цілої нашої Церкви. Це відноситься також до плекання української церковної архітектури, що тепер дуже занедбана, та до церковного співу.

4. Прохаємо полагодити деякі болючі проблеми Української Церкви в діяспорі, в першу чергу конфлікт, що існує від довгих років в українському католицькому екзархаті в Англії. Ситуація, що там існує, не може продовжуватися, бо це приносить згіршення та сором нам усім, а насамперед величезну шкоду людським душам, головно ж душам молодого покоління. Сюди входить також проблема усунення несправедливих суспенз, що їх застосовано безправно до деяких українських священиків, які виконують з великою самопосвятою душпастирську опіку над тими членами Церкви, що її позбавлені.

5. У зв’язку із святкуванням 1000-ліття хрещення Руси-України вважаємо конечним скріпити підготовку в духовній ділянці до цього одноразового відзначення. Наразі, в українській діяспорі не відчуваємо поважніших заходів та акцій в цій ділянці. Вже час заплянувати й переводити в життя дію духовної обнови всього суспільства, так, щоб це мало тривалий вплив на наше життя — родинне, громадське, культурне і навіть політичне, щоб це була справжня і тривала обнова цілого нашого життя.

Не відчуваємо теж, крім одного комунікату, ніяких додаткових старань у напрямі зорганізування екуменічного українського діялогу між українськими католиками і не-католиками, в першу чергу, з православними братами. Відзначення нашого Тисячоліття буде зовсім неповним без поладнання цієї проблеми, бож головним завданням українських християн мусить бути намагання чи спроба повороту до тієї церковної єдности, яку ми мали в часах Володимирового хрещення.

6. Коли йде мова про Україну, нам невідомо, чи і яку акцію веде український Єпископат в ділянці оборони Української Церкви на рідних землях в обороні свободи совісти й людських прав її вірних, що терплять переслідування за Христа. А це один з найважніших обов’язків тих, що живуть у вільному світі. Там наша Церква та її вірні страждають, знаходяться поза межами закону, якщо її явно визнають, тож тут треба їх боронити, тим більше, що конституція СССР гарантує свободу релігії та совісти.

7. Українських мирян дуже турбують такі події останніх років:

а) Брак проголошення висліду рішень попереднього синоду з грудня 1980;
б) Відповідь Святішого Отця на листа патріярха Пімена;
в) Останній лист Священної Конгрегації для Східніх Церков з 6 липня 1982 р. до владик. Нас дивує теж, чому саме такий лист появився.

Всі ці події вимагають відповідної реакції цілого українського єпископату, який повинен би зайняти становище до цих справ та боронити інтереси й слушні права Української Церкви.

8. Висловлюємо сподівання, що цей Священний Синод прийме за свої всі рішення й постанови попередніх Архиєпископських Синодів та нарад, які відбулися в Римі в 60-их та 70-их роках цього століття. Вони творять важний вклад у патріярхальну побудову нашої св. Церкви, її історію та розвиток.

9. В цьому році Святіший Отець проголосив Ювілейний Святий Рік Відкуплення. П’ятдесят років тому був проголошений такий самий Святий Рік для відзначення 1900-ліття від смерти Спасителя. Тоді у Львові було зорганізоване величаве свято «Українська Молодь Христові» (УМХ) під протекторатом всього єпископату. Свято стягнуло до Львова з усієї Галичини десятки тисяч молоді й старших. Просимо Священний Синод заініціювати відзначення 50-ліття УМХ, організуючи подібні свята в цілій українській діяспорі — УМХ II — з нагоди 1950-ліття від смерти Ісуса Христа. Це може статися тільки за ініціативою й підтримкою всієї української ієрархії. Зайве вказувати на вагу такої акції серед української молоді в цілій діяспорі.

10. Щиро вітаємо іменування нового екзарха для українців у Франції, але у зв’язку з цим бажаємо заявити, що процедура, якою Апостольська Столиця його іменувала, скорочує і так невеликі права Синоду.

Просимо прийняти вищенаведені думки як вислів бажання мирян причинитися творчо й льояльно до успіху нарад Священного Синоду.

Залишаємось з висловами найглибшої пошани, Президія УПСО:

Василь Колодчин Секретар
Богдан І. Лончина Голова

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web