Сумна неждана вість

(Епітафія св.п. о. митратові Іванові Сиротинському)

Сумна неждана вість — аж серце з болю в’яне.
Мов злющий буревій мирянами потряс:
Ти, добрий отче, вмер — наш мітрате Іване,
Неначе метеор у просторах погас.

В святий, недільний день ще слів твоїх перлини
На Службі Божій Ти сказав нам на привіт.
Хто б думав, що душа окрилена полине
У той же самий день до засвітніх воріт?..

На лицях сум і біль, приборкане ридання.
Нема отця, що все розраду, пільгу ніс,
Що за Помісність дбав і за Церков єднання
Й надхненням дум і слів зворушував до сліз.

Чи знайдеться ще муж, щоб заступити втрату?..
Із мозку мчать думки до дальніх сфер-орбіт.
Нема, нема таких отців тепер багато,
Як виноградар цей, що працював як слід.

Відкрий йому свій рай, о Боже незбагненний,
Бо у служінні він був пастиря взірець;
Нехай і з неба нам дає знаки спасенні
Й любов до Тебе все вливає до сердець.

Нехай в чужій землі, де люд живе без тиску,
Все сняться сни йому: казковий чистий плай
У славний город Львів і Київ в злотім блиску
Та вільна осяйна вітчизна — рідний край.

Філадельфія, 1985 рік

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt