Світла пам’ять владики Паїсія (Іващука)

Видатний син Волинської землі

(закінчення з квітневого числа)

Православні українці, які прибули до США з таборів Ді-Пі включились в розбудову рідної Церкви на американському континенті. Душею того будівництва був світлої пам’яті Патріярх Мстислав, тодішній архієпископ УАПЦ і голова консисторії УПЦ в США. Саме з ініціятиви святішого Патріярха Мстислава розпочалась розбудова Українського Єрусалиму в Америці — осередку УПЦ в містечку Саут Баунд Бруку, що за 60 км від Нью-Йорку. В 1951 році тут було куплено маєток і побудовано український пантеон-цвинтар. В 1954-1960 pp. побудовано храм-пам’ятник св. апостола Андрія Первозванного. Пізніше, з ініціятиви Владики Мстислава, в українському Єрусалимі вибудувано дім української культури, засновано бібліотеку, музей, архів, відкрито Свято-Софійську семінарію. Щороку до церкви-пам’ятника св. апостола Андрія Первозванного приїжджали помолитись тисячі православних українців, ще інші прибували оглянути музей, бібліотеку, попрацювати в архіві, відвідати могили рідних на українському пантеоні, під величавими пам’ятниками якого спочивають більше семи тисяч українців. Серед них сестра Лесі Українки Ізидора Косач-Борисова, отаман Тарас Бульба-Боровець, власне, цвіт української еміграції.

Митрополит Мстислав, тодішній голова УПЦ в США та УАПЦ в Західній діяспорі, 1977 року запрошує Василя Максимовича переїхати з Чікаго до Саут Баунд Бруку й розпочати тут працю. Це запрошення було ним прийняте в березні того ж року, через місяць його було висвячено в сан диякона, дещо пізніше священика.

Тут отець Василь Іващук править Служби Божі в храмі-пам’ятнику, викладає моральне богослов’я в Свято-Софіївській семінарії, розпочинає працю в бібліотеці осередку. Саме завдяки йому праця її була налагоджена за системою Конгресової бібліотеки у Вашінґтоні. Під кінець року з благословення Митрополита Мстислава отця Василя призначено настоятелем церкви св. Софії Премудрости Божої в Байоні, недалеко Савт Бавнд Бруку. Тут, на парафії, пробув наш отець 13 років і тричі на тиждень доїжджав на працю до українського Єрусалиму.

Наступного року після висвяти о. Василь відбув прощу на Святу гору Афон. В своїй автобіографії Владика Паїсій пише про це так: «В 1978 році відбув я прощу на Святу гору Афон в Греції, щоб відвідати печеру св. Антонія Печерського та скит св. Іллі, що був зорганізований нашим монахом з Полтави Паїсієм Величковським. Застав я тут лише 8 ченців. Колись було їх понад 500. Були це бувші вояки з армії гетьмана Івана Мазепи, які в старші роки прийняли тут монаший постриг та розбудували цей скит до такої міри, що він викликає загальний подив та є, хіба, найгарнішим скитом на Афоні. Скит називався тоді «Запорозьким». Було тут зорганізовано видавництво книжок, які звідси розсилали по всіх церквах Сходу. Перейнявшись великою працею Паїсія (Петра Величковського) на Афоні, я дещо пізніше при хіротонії на єпископа вибрав собі його ім’я».

Митрополит Мстислав, 13 грудня 1988 року, підносить отця Василя Іващука до чину архимандрита, а 25 лютого наступного року відбулось наречення його на єпископа для країн Південної Америки. Наступного дня, в неділю, в церкві-пам’ятнику відбулась хіротонія та проголошення єпископом Савт Бавнд Брукським.

Разом з Владикою Мстиславом єп. Паїсій 9 березня 1989 року виїздить до Південної Америки як тимчасовий керівник УАПЦ в Аргентині, Бразилії, Парагваю, Венесуелі.

В цих країнах проживає значна кількість православних українців. Найбільші їх колонії в Парагваї, Бразилії — в місті Куритиба, де нині знаходиться єпископська катедра Владики Еремії Ференца та українська православна семінарія. На той час в цих латиноамериканських країнах було 60 парафій УАПЦ, що їх обслуговували 11 священиків. Владика Мстислав хотів бачити тут нашу церкву добре зорганізованою. Знаючи про високий освітній рівень, організаторські здібности Преосвященного Паїсія, Митрополит Мстислав хотів розбудувати українське православне життя на цьому континенті.

Свою першу Службу Божу в Південній Америці Владика Паїсій відправив 12 березня 1989 року в соборі св. Покрови у Буенос-Айресі. Храм був по віконця заповнений вірними. Службу Божу транслювали телерадіокомпанії Аргентини, а сам її віце-президент з найвищими державними чиновниками прийняв Преосвященного Паїсія і мав з ним довгу розмову про стан українського православ’я в цій країні.

Протягом місяця відбувалась візитація парафій, з них сім в Парагваї.

В Парагваї, — писав Владика до мене, — наші люди тримаються надзвичайно гарно. По всіх хатах лунає українська пісня. Уряд Парагваю дуже вдоволений нашими емігрантами. Вірні приймали мене з ентузіязмом. В травні я повернувсь до Аргентини, а 12 липня виїхав до Бразилії. В Бразильському місті Куритиба — найбільше скупчення православних українців. Тут є кілька наших храмів, катедральний собор св. Дмитра.

В Куритибі, як і в інших українських поселеннях Владику Паїсія зустрічали з ентузіязмом вірні. Візитуючи парафії, Преосвященний Паїсій скрізь проводив підготовчу роботу для проведення п’ятого Собору УАПЦ в латинській Америці. Про цю визначну подію в українському православному житті на цьому континенті знаходимо в журналі «УП Слово», 1989, ч. 9-10, с. 27. «В днях 28-30 липня ц.р. в місті Енкарнасіон, у Парагваю, відбувся V Епархіяльний собор, який обрав Преосвященного Владику Паїсія (Іващука) правлячим Єпископом Епархії УАПЦ в Південній Америці, прийняв поправки до Статуту Церкви і ряд резолюцій…».

Але розбудовувати нашу церкву в країнах латинської Америки Владиці судилось недовго. Вік і здоров’я стали основною перешкодою і вже 18 серпня повернувся Владика Паїсій до США, де йому було зроблено операцію очей, призначено інше лікування під постійним лікарським доглядом. По недовгому часі прийнято Владику до складу Єпископату УП Церкви в США як емерита з його попереднім титулом Єпископа Саут Баунд Бруку.

Всі роки, перебуваючи на чужині, Владика Паїсій ніколи не забував рідної землі, дорогої йому Волині. За своє життя об’їздив наш Владика півсвіту, але зустріч з рідною землею, була найбільшим святом їх Преосвященства. З постанням незалежної України, рідну землю мали змогу відвідати всі її найщиріші сини.

В серпні 1992 року Владика приїжджає до Києва, на рідну Волинь. Теплими були зустрічі з земляками в своєму селі Дубини, Козині, Крем’янці. Владика зустрічається із земляками, править служби Божі в українських храмах, панахиду по змасакрованих в’язнях Кременецької тюрми.

Особливо пам’ятна для Владики була зустріч з учнями середньої школи в Козині, в якій наш Владика здобував семиклясну освіту, щоб пізніше скінчити найпрестижніші вищі українські та чужинецькі навчальні заклади.

Але на Україні мав Преосвященний Владика не тільки теплі зустрічі з вірними, земляками, йому довелось стати учасником і свідком «чорного вівторка» під час похорону святішого Патріярха нашого Володимира. Омонівські гумові палиці не щадили тоді нікого з учасників похоронної процесії.

Омонівські кийки опустились на старечу голову Владики Паїсія. В одному зі своїх листів їх Преосвященство писали: «Останню Божу опіку я відчув в Києві, в часі похорону Патріярха Володимира, коли якийсь комуніст, вражений моєю промовою над домовиною їх Святості вдарив мене по голові києм, зігнув мітру та спричинив це, що я мало не впав в болото в повному облаченні Єпископа. На щастя, двоє молодих киян, немов янгели-хранителі, підхопили мене та охоронили від цього».

У вісімдесятип’ятирічному віці Владика Паїсій продовжує приймати активну участь в українському православному житті. їх Преосвященство, член Єпископату, Митрополичої Ради, Президії Світового Конгресу Українців, делегат останніх соборів нашої церкви в США і діяспорі.

Як член Єпископату Владика був членом делегації до Вселенського Патріярха в Константинополі 1995 року, коли нашу Церкву на Заході приймали під омофор його Всесвятості Вартоломея.

Московські церковні імперіялісти робили все для того, щоб підпорядкувати собі церкви колишніх вихідців з Московської імперії на Заході під свій омофор, але православні українці перед всім світом заявили, що Українська Православна Церква є складовою частиною Вселенської Церкви і тяготять до своєї матерної Церкви в Константинополі.

Вселенському Патріярху, — писав Владика, ми заявили, що не спочинемо аж до того часу, поки вся Українська Церква, як на еміграції, так і на рідних землях, не буде об’єднаною під одним Київським Патріярхом…

Преосвящений Владика Паїсій не забуває рідної церкви на Україні, Волині.

Великі пакунки книг з власної бібліотеки надходять до бібліотек в Україні, зокрема, до бібліотеки Волинської Духовної семінарії. Щедро ділить Владика й свою невелику пенсію для великих цілей на Україні — допомагає дітям Чорнобиля, студентам семінарії, українським патріотам, рідним, друзям на Волині. Не забуває Владика своїх колишніх вірних і в Південній Америці. Серед православних українців США зібрали їх Преосвященство 34 тис. долярів для Духовної Семінарії в Куритибі (Бразилія), щоб ще більше розбудувалась наша Церква в Південній Америці. Але всі думки нашого Владики в’яжуться з цілою низкою споминів з рідною волинською землею і як Великий син свого народу, приходять до нього в дні радості й смутку.

В далекому Мінеаполісі кожного дня молиться наш Владика за нашу Державу, рідну Церкву, свій нарід, а ми, у рідному краї, схиляємо низько голови перед їх Преосвященством Владикою Паїсієм — видатним сином Волинської землі за їх Молитви, Величні й Святі справи, що їх впродовж свого життя творив Владика в ім’я Бога й України.