Як вже відомо, в квітні минуло сорок літ від ув’язнення більшовицькою владою Української Католицької ієрархії у Львові. У першій групі п’ятьох ув’язнених єпископів на чолі з Митрополитом Львівським Йосифом був бл. п. єпископ Никита Будка. Владика Будка в роках від 1912 до 1927 з рамени Сл. Б. Митрополита Андрея Шептицького був першим єпископом Канади. Важка і повна відповідальности була пастирська праця цього першого владики-піонера. Епархія преосв. Никити простягалася між двома океанами та простором займала понад три тисячі кв. миль. У цій єпархії початково мешкало близько 150 тисяч українців. Більшість із них була католиками візантійського обряду. На початку свого урядування наш Владика мав лише 17 священиків, 15 сестер-служебниць та 80 церков і каплиць. Перші поселенці в Канаді жили в дуже важких умовах. У таких умовах доводилося єп. Никиті вести душпастирську працю.
Довгі подорожі, брак відповідного харчування та загальне вичерпання сил вже у самих початках підірвали й так слабе здоров’я Владики. Однак, помимо важких обставин протягом відносно короткого часу своєї пастирської праці серед українців Канади бл. п. єп. Будка проробив таке епохальне діло, що його ніколи не забудуть українці Канади.
В 1927 р. Боже незбагненне Провидіння покликало знеможеного важкою працею першого владику Канади до іншої праці у Львові при боці свого Глави Церкви Сл. Б. Андрея Шептицького. Повертаючись до Львова, єп. Будка залишив у Канаді 29 єпархіяльних священиків, 18 ієромонахів, 299 парафій, місій і місійних станиць, 26 вечірніх шкіл, новіціят ченців-редемптористів у Йорктоні, п’ять сиротинців, різні церковно-національні установи і близько 200 тисяч вірних. Коротко кажучи, бл. п. єп. Будка, крім розбудови та повного оформлення релігійного життя, створив за короткий час із розсіяних українських вірних зорганізовану спільноту. В цьому є його перша і велика заслуга для Церкви та для наших поселенців в Канаді. Щоб зберегти Українській Католицькій Церкві правне посідання матеріяльних дібр, владика також подбав про легалізацію Церкви в державі, основуючи Єпископську Корпорацію, яка в 1923 році була затверджена федеральним парляментом. На цю Корпорацію записувано всі храми і церковне майно.
Для того, щоб належно оцінити, яке велике значення для українців Канади мала піонерська праця бл. п. єп. Будки, цитуємо вислови наших двох церковних достойників. Високопреосвященний Митрополит Максим Германюк з нагоди 50-ліття створення першої української єпархії в Канаді заявив: «Вся Українська Канада схиляє свою голову перед тим геройським борцем Христового Царства, перед великим сином України, перед тим незабутнім будівничим піонером усього релігійно-національного й культурного життя в Канаді.
На тривалих основах, покладених під усе це релігійно-національне життя в Канаді, виросла досьогодні наша українська католицька митрополія з сотнями церков, священиків, монахів і монахинь, з численними манастирями, цілоденними вищими й нижчими школами, сиротинцями, шпиталями, старечими домами з різними громадськими й культурними організаціями та інституціями із своєю пресою і своїми видавництвами».
З нагоди 25-ліття канадської митрополії у привіті-зверненні бл. п. Блаженнішого Патріярха сказано: «Ваші предки отримали в 1912 р. першого українського єпископа бл. п. Никиту Будку. Це був перший крок до митрополії. Не легкою була пастирська праця цього першого владики, але це був угольний камінь вашої митрополії. Боже Провидіння покликало цього першого вашого владику до праці знову ж таки при боці Глави Церкви Митрополита Андрея. В 1945 р. цей добрий владика ніс хрест разом з усіма іншими українськими владиками, як в’язень Христа ради і помер як Ісповідник Віри в Караганді, в Казахстані, в жовтні 1949 року. До кінця життя був він для всіх в’язнів, українців і чужинців, прикладом святого життя, що їх кріпив у вірі, потішав і помагав їм нести хрест Господній. Ним ваша митрополія і ціла Канада збагатилась, бо має свого мученика-ісповідника. Розпічнім старання, щоб Церква поставила вашого єпископа-пастиря до лику блаженних «святих».
Та, однак, ця велика піонерська праця першого єпископа Канади, про яку багато записано у різних споминах та з нагоди ювілеїв, не охоплює повноти діяльности преосв. Никити Будки. Вона лише завершує перший її етап.
Як згадано, в 1927 році єпископ Будка повертається до Львова та перебирає уряд єпископа-помічника великого митрополита Андрея. Митрополит мав глибоку пошану до працьовитого й заслуженого єпископа. Від самого початку обох владик об’єднувала сердечна приязнь з часів співпраці та спільних переживань при заснуванні нашої Церкви в Канаді. Протягом свого побуту у Львові преосв. Владика Никита був одним із найближчих співробітників великого Митрополита Андрея, виконуючи різні доручені йому завдання.
Побіч різнородної праці побіч Митрополита Андрея в розлогій архиєпархії (понад мільйон вірних), Владика Никита, спонуканий глибокою набожністю до Матері Божої, щиро брався до відбудови знищеного воєнними діями відпустового місця в Зарваниці. Багато часу, особливо в літні місяці, посвячував Владика для цієї праці.
Крім урочистих архиєрейських Богослужень та проповідей Божого Слова, Владика ночами працював над проектом розбудови відпустового місця — закутка Небесної Матері, сполучаючи функції проектуючого, будівничого та адміністратора будови. Сам Владика багато працював з робітничим знаряддям в руках, заохочуючи вірних, особливо молодь, до праці для завершення святого діла. У його голові назбиралось багато задумів і бажань, що їх він мимохіть висловлював уголос, ходячи по площі. «Розбудую Зарваницю… створю другий Люрд… а лісовою доріжкою збудую хресну дорогу аж до каплички з чудотворним джерелом». По закінченні праці Владика довго придивлявся до своїх проектів, шепотом у молитвах продовжував висловлювати свої бажання: «У стіп Твоїх, Небесна Мати, всі мої пляни, задуми й… усе моє життя».
Найкращі спомини, що збереглись у пам’яті багатьох паломників, пов’язані з суботніми вечірнями та святочними молебнями до Матері Божої. При цій нагоді Владика в супроводі численного духовенства й тисяч вірних брав участь у величавих процесійних походах з Найсвятішими Тайнами, з церкви через усе село до каплички матері Божої. З грудей безлічі душ, тісно скованих одним бажанням,— «До джерел Твоїх ласк, небесна Нене»… неслася мельодія пісні «О, Маріє… Мати Божа… зглянься Ти над нами»…
Після молебня Владика Никита, в повному душевному піднесенні проповідував до численної громади вірних. Його голос звучав бадьоро, лунав відгомоном серед тихої ночі, відбиваючись відгомоном від розлогої поляни, тонув у просторах зоряного небосхилу. Зворушлива проповідь, маєстатична поема преосв. Владики серед моря блимаючих свічок у лісі викликали містичний настрій у присутніх. Навіть страшно подумати, що це святе місце осмілилась Москва зруйнувати, капличку Матері Божої висадити динамітом у повітря, а Владику Никиту разом з іншими нашими владиками арештувати й заслати до концентраційних таборів.
Останні роки побуту у Львові були для Владики-Ісповідника дуже важкі. Його стан здоров’я значно погіршився, а умови праці під час воєнних окупацій були далеко гірші, як у час піонерської праці в Канаді. Він жив і працював в атмосфері морального пригноблення, будучи при тому фізично хворим. Крім того, будучи повним посвяти, він ніколи не занедбував своїх обов’язків та ніколи не вагався нести поміч ближнім, навіть в обличчі великої небезпеки з боку ворожих сил.
Маючи канадське громадянство, Владика Никита міг виїхати зі Львова перед приходом більшовиків. Однак, залишаючись вірним до кінця своїм завданням, не зрадив ні своєї Батьківщини, ні своєї рідної Церкви. За це карався довгі роки по різних в’язницях і по концентраційних таборах, виснажений побиттям, знущанням й голодом. Першого жовтня 1949 року віддав своє життя в Караганді. Так завершив свою жертву для Христа, Його святої Церкви й свого народу.
Всевишній Господь поклав на голову свого вірного та покірного слуги найкраще відзначення, яке людина може здобути на землі — вінець слави св. мучеників і хоробрих героїв.
