Цей нарис присвячений переосмисленню питання «Чим є східне католицьке богослов’я?». Воно було порушене під час семінару Католицького богословського товариства Америки в 1998 році, але відтоді привернуло мало уваги науковців.
Загалом питання «свободи» і похідні від нього поняття «гідності» та «визнання» лежать в осерді досвіду унійних Церков. Спричинене це явище тим, що в попередні історичні періоди, а часто й сьогодні, їхні права, і навіть існування, римо-католики та православні тлумачать як неоднозначну проблему, щоб не сказати щось суперечливе. У своїх міркуваннях я спиратимусь на ідеї французького філософа Поля Рікера (1913 – 2005 рр.), які ширше використовував у своїй праці «Літургійне богослов’я після Шмемана: православне прочитання Поля Рікера».2 В цьому нарисі я прагну з’ясувати, в чому полягає (чи мала б полягати) особливість або відмінність східного католицизму: до якої міри він може бути виразом розмаїття без одночасного множення поділів і свідченням про єдність без скочування до одноманітності.
Тобто яким є той простір свободи, розміщений між відповідальністю східних католиків за те, щоб «[берегти] одність віри та одиноку божу структуру вселенської Церкви», та їхнім правом «[втішатися] окремим правопорядком, власним літургічним звичаєм та богословським і духовним дідицтвом» (Lumen gentium, §23).
Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу.
