Свята ніч, тиха ніч…

Ось ці глибокі слова неперевершеної німецької колядки, яку співає весь християнський світ, і ціла низка наших чудових колядок та невмирущий «Щедрик», переносять нас у світ безжурної краси, безмежного спокою, неперевершеної радости й щирої любови та безконечної надії у перемогу світла над темрявою і правди над світом сатани. Це, ця Свята і Тиха Ніч, в яку прийшов на землю Спаситель людства Ісус Христос. Це, ця Свята і Тиха Ніч, коли Небеса зливаються в одне з Землею і радісно співають Господні псальми — Слава вовишніх Богу й мир на землі. Пригадаймо і вдумаймось у ці багатозмістовні чарівні українські колядки, що кожного року, у час рокових радісних свят Різдва Христового, наново оживають і чарівно гомонять безконечними симфоніями, у яких відчувається це багатовікове нескінчене нашарування — утвердження Новонародженого. Це безконечне духовне багатство людського й Божого, якому немає границь.

Ось скоро, скоро ми переступимо поріг у третє тисячоліття народження Ісуса Христа. Згадаймо, що дві тисячі років тому, для Сина Божого не знайшлось привітної хатини-місця, тільки віддалений, від людських осель, вертеп, де народився Син Божий, щоб бути доступним усім, від пастушків починаючи. Христос будував своє царство — Церкву на рибалках, які вказували шлях до вічного царства, Христового Царства, що приготовив його для нас у небесах. Подивімся, як катакомби і переслідування Христової Церкви залишились, як спогад, історія минулого, а в слід за тим виросли архитектурні шедеври Божі храми, що своїми шпилями пнуться у небесні простори, чи простягають небесний небозвід і своєю безмежною гармонійною красою прекрасних безконечних ліній наповняють радість наших душ. Все це є ті радощі від Новонародженного Ісуса Христа, що приніс нам зміст нашого життя — Любов, якій немає ні початку, ні кінця.

Подумаймо, а скільки було таких, які бажали нам це все відібрати, заперечити, як неіснуюче, знищували і випалювали сліди Христа й здавалось, що ось, ось і сатана переможе. Немає сили, щоб могла побороти, перемогти й знищити Любов — Ісуса Христа, бо ж Христос, це ж Любов.

Погляньмо на колишній Радянський Союз, комуністичну ячейку в Кремлі, яка знищувала Христову Церкву і заперечувала Христа. Здавалось, що немає сили, яка могла побороти більшовицьку тюрму народів. Без бомб, танків, ядерної зброї і без революції Радянський Союз зник, як миляна банька. Це ж Боже Провидіння. Це був Божий, а не людський плян. Господь вислухав наших довголітніх щирих молитов, прийняв гори трупів і ріки крови відданих і вірних Христовій Церкві дочок і за це нагородив нас вінцем свободи й незалежности української держави, щоб український народ міг знову співати вільно славу Йому Всевишньому на Небесах та Пречистій Діві Марії, що є Покровителькою українського народу.

Новонароджений Ісус, як тоді, так і сьогодні є доступний для всіх бідних і багатих, славних і менше славних, розумних і менше розумних і так без кінця. Прийдім і поклонімся Новонародженому, бо Христос, це дорога нашого вічного життя. Може бути дивно й незрозуміло, що ми ще сьогодні після п’ять річної української незалежности покланяємось комуністичному кумирові — жовтневій революції, яка була запереченням Христа, яка забрала необчислимі мільйони людських, нічим невинних, життів. Жовтнева революція безбожницького комунізму, це ганьба двадцятого століття, яка звела людину до гвинтика. Вже час прийняти до кожної української хати Новонародженого Ісуса Христа, Який приносить нам радість, а не смуток, любов, а не ненависть, світло, а не темряву і вічне життя, а не тюрми і тортури. Пригадаймо собі слова колядки «…прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь і утішився…».

Привітаймо й славім Новонародженого Ісуса Христа, Єдиного й неподільного, Вседержителя неба й Землі. Привітаймо Новонародженого у свята Різдва Христового, як колись пастушки. Не забуваймо, що Ісус наш Спаситель.

Радіймо, що ми вже у п’яте можемо разом святкувати з українським народом на батьківщині, співати «Слава Богу заспіваймо…».

Радіймо, веселімся Новонародженим і дякуймо Всевишньому Триєдиному Господу Богу за те, що вже чи мало Савлів, які ще вчора переслідували нашу Українську Церкву, переслідували Христа, а сьогодні стали справжніми Павлами — оборонцями Христової Церкви, українського народу й української держави. Але, на жаль, ще чи мало залишилось Савлами. Молімось у ці радісні дні Різдва Христового, щоб Всевишній Господь допоміг існуючим Савлам відкрити очі, щоб вони побачили святу правду, а правда напевно визволить їх. Щоб вони відчули, що вони не є гвинтиками, але повноцінними людьми, для яких залишилась відкритою дорога до їх спасіння. І так у затишку Святої Ночі згадаймо і помолімось за всіх з великою любов’ю і вірою у Христа Господа, щоб наступний 1997 рік був кращим для українського народу й української держави.

М. Г.