Святий Миколай

У тиху ясну ніч, на темносиньому небі підморгують весело зорі. Широко усміхнений місяць освічує дорогу знатному Святцеві Небесному. В супроводі білих, крилатих янголів, що угинаються під великими мішками, повними, прерізних гостинців чемним діточкам, сходить у золочених ризах добрячий угодник Божий — Святий Миколай.

Найстарший Янгол, з великим записником під крилом, час від часу дописує ще напливаючі прохання запізнених діточок.

«Святий Отче Миколаю! Принеси мені хоч якінебудь саночки! Я був досить чемний цього року. Мені так хочеться поковзатись на своїх власних саночках!

Дякую.

Дмитрусь М.»

«Отче Миколаю! Принеси нам багато гарних цяцьок на ялинку. 1 свічечок з «жабками» і вогників, що так гарно іскряться. Не забудь!

Дякую. Це я — Павлусь».

«А мені лялечку принеси, Святий Миколаю! Таку, як має Христинка, що замикає очка і каже «ма-ма»!

Дякую, моє ім’я — Іринка».

«А мені принеси нові чобітки. Мої старі вже геть подерлися! І шапку не забудь якусь. Моя десь загубилася!

А це пише Славко Д.».

«А мені принеси маю Матусю!— Бозя забрала її чомусь для себе ще тамтого року. А я так дуже хочу мати мою маму, Святий Миколаю!— Тільки маму, нічого більше!

Це я — Маруся».

«А нам з Галею принеси хоч невеличкий колачик на свята, Святий Миколаю. А хоч і чорного хліба та трошки молока. Від учора не їли ми нічого. Мама хвора, а тато далеко в Сибірі й не знаємо, коли повернеться до нас…

Богданчик і Галя».

«Святий Миколаю! Розшукай і приведи мого батенька. Його забрали вночі такі страшні люди, з крісами, у сірозелених шапках із синьою опаскою над дашком. Вже так давно забрали нам його і досі не знаємо, де він…

Миколка М.».

«Дорогий Святий Миколаю! Не приноси нічого мені цього року. Занеси подарунок моєму найстаршому братові. Його посадили в тюрму, і ми не знаємо навіть, за що і де. Передай йому мого гостинця і скажи, що ми з мамою самі, бо батька недавно забрали теж і повезли кудись!

Роман з мамою».

Допливають запізнені листи, і Янгол не встигає відписувати.

— Спи, Петрику, будь чемний! — Як скоро заснеш — Святий Миколай принесе гостинця гарного! — присипляє мати малого синка.

— І книжечку з образочками?

— І книжечку принесе, а ти спи чемненько!

— І коника, що гойдається?

— І коника принесе, спи вже!

— А сестричку, таку манюсеньку, як лялька, але живу?!

— І сестричку, — усміхається щаслива мати. — Та може не цієї ночі, бо надворі зима, замерзла б. Треба почекати до літа!

— Почекаю! — зраділо годиться Петрик. — Я вже засинаю. — Обіцяє, але крадькома підпирає пальчиками повіки очей, щоб не замикалися. Йому так хочеться побачити хоч одного янгола. Та сон перемагає. Пальчики упали, закрилися очки і Петрик ще з рукою під подушкою пливе вже на хмаринці в чарівний світ янголів з подарунками.

Так приходив до нас — діток колись Святий Миколай. Високий, з білою, довгою бородою, у святих ризах, в оточенні Янголів Божих. Підкладав тихцем, непомітно даруночки під подушки, а то й так підносив дітям до рук, гладив голівки та наказував бути чемними.

— Сумуєш, Святий Угоднику?.. Може, й сльозу втираєш, хоч Ти й на небі вже…

— Там, де колись оспівувавли та очікували Тебе перед Різдвом маленького Ісусика,— там заступає Тебе тепер «Дід Мороз». У червоній фуфайці, несе вибагливі гостинці не конче чемним дітям, а тим, що мають і так повно всього і не голодні.

Бідним не принесе нічого. Не принесе батька із заслання. Не поверне сина заплаканій матері. Не принесе осиротілим діточкам гостинців і не дбає, чи голодні вони і чи не в холодній хаті, без чобіток.

Вони не люди і не діти… Вони «вороги народу» найпередовішої країни світу, «ґдє так вольно дишєт челавєк».

— І тут, у справді найвільнішій країні, що дає притулок всім переслідуваним червоним сатрапом за любов до Бога і свого народу, і тут Тебе замінили череватим, оперезаним «Санта Клосом».

Тут, де церкви повні людей на молитвах. Де свобідно, без страху і переслідування, оспівують так велично Рождество Христове. І тут Тебе, Святий, замінили «Санта Клосом» у червоній з хвостом шапці, з клаптями білої вати на бороді, що їде в санях, запряжених сернюками по небі, у проводі оспіваного Рудольфа з червоним носом, як і у самого «Санти».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>