Сильна віра і любов голодуючих студентів у Києві перемогли

Ще і ще, і ще раз утверджуємось і переконуємось у тому, що сильна віра у Божу справедливість перемагає, а любов до Бога, ближнього та батьківщини свого народу розтоплює і ломить закам’янілі людські серця. Коли дивимось на наших голодуючих студентів у Києві, вони тільки потверджують незаперечні Божі правди. І так на наших очах студенти і студентки своєю голодовою акцією у Києві не тільки перемогли, але здобули собі не тільки серця столиці України Києва, але майже всього українського народу в Україні і в діяспорі.

На початку голодівки ми сумнівались, ми лякались, коли почули, що українські студенти у Києві на площі Жовтневої революції розташували містечко під наметами з голодуючими студентами, домагаючись уступлення голови уряду Віталія Масола, відсунення, не підписуючи нового союзного договору, й інше, чи видержать вони, чи не заломляться? Чи не повториться китайська трагедія на Теньямінській площі у Бейджінгу? Причин до сумнівів і боязні було багато, але не для українських студентів і студенток, що рішились на подивугідний крок.

Під впливом сильної віри і безмежної любови голодуючих студентів і студенток у Києві загорівся незгасаючий вогник незгасаючої віри і любови у Божу всемогутність, у Божу непоборність. Цей незгасаючий вогник віри і любови піднесли українські студенти, що виросли на незлічимих жертвах крови своїх батьків, братів і сестер. їх не лякали темні демони цього світу, бо перед ними було ясне сонце Божої правди. Вони — українські студенти, прийшли до древнього города Києва, щоб його збудити не бомбами, не гарматами і не кровожадними революційними кличами, але з відкритими серцями любови до Бога, батьківщини і свого знедоленого українського народу, домагаючись, щоб цей нарід міг жити, як інші народи своїм незалежним, вільним, національним життям. Вони прийшли з любов’ю і готовістю, навіть посвятити своє юне, розквітаюче молоде життя, але щоб вільно жив і вільно хвалив Всевишнього Бога на своїй, прадідній християнській землі, щоб їх нарід міг вільно рости і розвиватись у колі вільних народів.

Українські студенти пішли шляхом Великого Ганді, який проводив свій народ без терору, мирно до незаперечної перемоги і свободи, вони своєю любов’ю здобували людські серця, вони довкола себе з’єднували все більше і більше прихильників. Треба тільки безмежно дякувати Всевишньому Господу Богу, що наші студенти не залишились новими крутянцями. На їх подивугідний і відважний крок відгукнулись українські студенти Києва, Львова, Одеси, Харкова, Москви і багато, багато інших українських студентських осередків. Відгукнулись і українські письменники, українське робітництво. Ні більше, ні менше з ними був ввесь український нарід, який у ті дні жив їх диханням. Багато, багато киян і не киян, включно з туристами української діяспори, відвідували голодуючих студентів. Між ними були батьки студентів, а також серед голодуючих відвідав свою внучку патріярх українських письменників Олесь Гончар. М’якли закам’янілі серця і долучались до цих голодуючих, які бажали їм не помсти, але любови, щастя і добра та довгого, довгого вільного життя.

І українська діяспора, яка є так далеко поза межами України, далеко від Києва, але вона — ця українська діяспора, була так близько і безперервно з голодуючими українськими студентами у Києві, вона жила їх диханням та раділа, що на пожарищі української землі виросли молоді Христові воїни, що взяли в руки замість меча знам’я хреста, який є знаком побіди темних демонів, темряви і зла. Так на тлі спустошення українського християнства, серед похмурих днів виростають, а точніше, відроджуються нові парості Христового вчення, яке сперте на безмежній любові, якої тільки посмак ми відчули у голодуючих українських студентів у Києві. Вислід голодуючих українських студентів у Києві всім відомий, він утверджує нашу віру у Божі правди, а Божі правди все перемагають.

Тут ми бачили, що можна перемагати і здобувати позиції, незалежність, свободу без зброї, без кровопролиття і без кривавих революцій, які завжди приносять незлічимі жертви, але не приносять спокою і миру.

І тут знову повертаємось до Христа Спасителя, який з любови до нас дався розіпняти, хоч мав силу жорстоко покарати своїх мучителів і вбивців, але Христос цього не зробив. Навпаки, Христос виявив свою безмежну любов і задля тієї любови прийняв мученицьку смерть, тільки щоб спасти людство. Христос прощав усім, хто тільки цього прощення просив. Наші голодуючі студенти у Києві пішли за прикладом Христа, будучи готові прийняти навіть смерть, але щоб тільки вільно жив волелюбний український народ. Україна, яка після страшного лихоліття, штучного голоду, сталінського геноциду та трагічного Чорнобиля, має таких синів, як голодуючі українські студенти, буде вічно жити. Сильна віра і безмежна любов українського народу є запорукою цього.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>