Такого ще Пряшів не знав!

На висвячення єпископа Івана Гірки було майже 40 кардиналів, архиєпископів та єпископів, біля 400 священиків та монахів. Понад трьохгодинний обряд хіротонії передавало телебачення.

Одним із позитивних результатів чехословацької «ніжної революції», є справжня релігійна свобода, яка сорок років була лише свободою на папері. На цій т. зв. «свободі» найкраще можна демонструвати 40-річну брехню комуністичної партії, яка говорила одне, а робила зовсім інше.

В часі, коли свобода релігії була забезпечена конституцією — у 1950 році, греко-католицька Церква опинилася поза законом, а понад 300 її церковнослужителів, які відмовилися зректися своєї релігії і перейти на іншу — були вигнані або післані на тяжкі фізичні роботи поза Пряшівщиною. Яка ж це була свобода релігії?

Весною 1968 року здавалось, що цю велику кривду буде виправлено. Діяльність Греко-католицької Церкви було відновлено, однак, після серпня 1968 р. фактичну регабілітацію Греко-католицької Церкви знов було припинено. Знов-таки в ім’я «свободи релігії»!

Єпископ Павло Гойдич після 13-річного ув’язнення загинув у леопольдівській в’зниці, а його помічник єпископ Василь Гопко, що перебував у в’язниці разом з ним, помер 1976 р. Всі снаги греко-католиків здобути єпископа, підтримувані Ватиканом, наштовхались на бар’єр непорозуміння з боку чехо-словацького уряду, який не давав згоди на іменування, на словах і далі заявляючи про свободу релігії в Чехо-Словаччині. Греко-католицькою Церквою від 1969 р. керував ординар Іван Гірка.

Та ось, 21 грудня м.р., Папа Іван-Павло II в порозумінні з новоутвореним урядом Чехо-Словаччини іменував монс. Івана Гірку єпископом Пряшівської греко-католицької єпархії та всієї Чехо-Словаччини.

Іменування єпископа викликало пожвавлений інтерес словацької преси, радіо та телебачення до Греко-католицької Церкви. Про неї стали писати не лише церковна преса, але й майже всі словацькі щоденники та тижневики, такі як «Правда», «Праца», «Виход», «Премени» та багато інших.

Але, як це не парадоксально, в жодній словацькій статті не було навіть згадки про те, що членами греко-католицької Церкви є і русини українці, хоча ця Церква споконвіку була руською Церквою,а основні її парафії були в наших селах. Немає згадки про це навіть у 12-сторінковому бюлетені, присвяченому історії Греко-католицької Церкви, що його видала Пряшівська греко-католицька єпархія. Там наведено життєписи усіх пряшівських єпископів, однак, ніде навіть не згадано, що всі вони були русинами. Згадано, що вони засновували школи, однак, знов таки без згадки, що ці школи були руськими. В біографії новоіменованого єпископа замовчано навіть такий факт, що він закінчив руську гімназію і руську богословську семінарію у Пряшеві.

Національно свідомі русини-українці були явно незадоволені фактом, що Свята Столиця іменувала головним святителем пряшівського єпископа римо-католицького кардинала словацької національности Йозефа Томка, а не кардинала греко-католицької Церкви Мирослава Любачівського. Ходили чутки, що цілий хід висвячення відбудеться в римо-католицькому обряді.

Та ось настав довгоочікуваний день 17 лютого, на який було призначено дату висвячення.

Вже напередодні цього дня, у п’ятницю, 16 лютого, у катедральному храмі св. Івана Хрестителя відбулася урочиста Літургія, яку відправив архиєпископ Стефан Коцішко із США разом з кількома єпископами. В Літургії взяла участь і велика група туристів із США та Канади, що прибули на висвячення. Літургія відбулася в церковно-слов’янському обряді. Архиєпископ Коцішко свою проповідь виголосив карпато-руською мовою, наближеною до української. Прекрасною русинською мовою виголосив свою проповідь і новоіменований єпископ Іван Гірка. В кінці Літургії відбулася Панахида за мучениками Церкви — єпископами Павлом Ґойдичем і Василем Гопком. Могутнє «Вічная пам’ять, блаженний покой» лунало храмом з уст всіх присутніх.

Висвячення єпископа відбулось у найбільшій спортивній залі міста Пряшева, розрахованій на десять тисяч людей. Тут було споруджено спеціяльний вівтар з символічним іконостасом.

Зараз на початку треба сказати, що Пряшівська греко-католицька єпархія від свого заснування у 1816 році не зазнавала такої урочистости і такої великої кількости високих священослужителів. До Пряшева прибули чотири кардинали та майже сорок архиєпископів та єпископів із США, Канади, Західньої Европи, Радянського Союзу, Польщі, Угорщини, Югославії, Болгарії та різних єпархій Чехо-Словаччини.

Головним святителем був згадуваний вже кардинал Йозеф Томко із Ватикану — префект Священної Конгрегації для євангелізації народів, уродженець села Удавське у Східній Словаччині. Його помічниками були — єпископ Словацької візантійської Церкви у Канаді Михал Руснак та єпископ Крижовецької єпархії в Югославії Славомир Мікловш.

Крім того, із України на хіротонію прибули: єп. Мукачівський Іван Сеґеді та його помічники — Владики Іван Маргітич та Йосиф Головач; із США єпископи Іван Біляк, Владимир Дудик, Тома Долинай, Василь Лостен, архимандрит Віктор Поспішіл та історик закарпатської Церкви Атанасій Пекар; із Канади — митрополит М. Германюк та архимандрит Сергій Келлегер; із Франції — єп. Михайло Гринчишин; із ФРН — голова організації «Церква в потребі» Веренфрід Ван-Страатен; із Ватикану — папський нунцій архиєп. Колосуанно; із Польщі — єп. Іван Мартиняк та кардинал Махарський; із Угорщини — єп. Сілард та кардинал Пашкай; із Болгарії — єп. Методій Стратієв; єпископи Римо-католицької Церкви Чехо-Словаччини тощо. Отже, Пряшів став місцем зустрічі високопоставлених церковних сановників з Европи, Америки та Канади.

Були на хіротонії і представники світської влади. Делегацію федерального уряду Чехо-Словаччини очолював заступник голови уряду Громадка, делегацію Словаччини — заступник міністра культури Ладіслав Снопко. Обоє у своїх промовах підкреслили велике значення релігії в моральному вихованні людини. Подібна заява з боку високих представників державної влади ще три місяці тому була би немислима. Делегацію Ради русинів-українців Чехо-Словаччини очолив її голова Микола Гиряк.

Висвячення єпископа проходило в церков-нослов’янському обряді і було надзвичайно урочистим. Навіть кардинал Томко виконав обряд посвячення у ризах східнього обряду і певні молитви читав по-церковнослов’янському. Хіротонія була залучена до Літургії Івана Златоустого, що відбулася теж в церковносл­ов’янському обряді. Словацькою мовою були прочитані лише запитання святителя, відповіді (не всі) висвячуваного, апостол, євангеліє та деякі молитви.

Обряд розпочався походом усіх священнослужителів (а було їх понад чотириста) навколо спортової залі, що в даному разі представляла церкву. На подвір’ї будинку та у вестибюлях були тисячі людей, яким не пощастило потрапити всередину. Всі слідкували за ходом посвячення із репродукторів та 18 телевізорів, розміщених поза стінами спортової залі. О годині 9:30 всі духовні особи, починаючи студентами-богословами, і кінчаючи кардиналами, не зважаючи на міцне сніження, парами пройшли подвір’ям і через колону хлопців, дівчат і жінок в прекрасних національних строях (із Якуб’ян, Торисок, Порача, Завадки, Важцята інших сіл) увійшли в залю. Всі священики були в білих ризах. Кардинали й єпископи піднялися на підвищення з вівтарем, інші священнослужителі залишилися по боках. За вівтарною частиною був майже 150-членний об’єднаний хор, який супроводив обряд хіротонії, хоч в дійсності співали всі присутні.

Спочатку єпископ-номінат, на знак покори, ліг на землю, його накрили «рухом», потім він відповідав на запитання головного святителя, виголосив «Вірую» та інші молитви. Перед святителем було зачитано папську буллю про іменування Івана Гірку пряшівським єпископом. По-латинському зачитав її о. Гайдош, по-словацькому — о. Данцак. Після суворого «екзамену» кандидата було одягнено в єпископську одежу, вручено йому перстень, жезл, нагрудний хрест та інші інсиґнії й урочисто проголошено єпископом.

Свою програмну промову новообраний єпископ виголосив по-словацькому, латинському, руському, німецькому та угорському.

Кардинал Томко закликав новоіменованого єпископа до співпраці з Римо-католицькою Церквою, але й до плекання прекрасного церковнослов’янського обряду, що бере свій початок в кирило-методіївській традиції. Присутні з бурхливими оплесками зустріли цей його заклик.

В кінці новоіменованого єпископа привітали його земляки та представники державної влади.

Після закінчення церемонії висвячення єпископа відбулось масове причастя віруючих, що його подавало понад п’ятдесят священиків. Все відбувалося у якомусь містичному духовному піднесенні. Селяни, робітники, службовці, вчителі, студенти — хрестилися, молилися, співали, падали на коліна і вставали, не оглядаючись направо та наліво, чи за ними не дивиться пильне око «ештебе», як це було ще в недалекому минулому. Віруючі, відчувши справжню свободу релігії, втратили страх.

Хіротонія тривала понад три години, а весь її хід — від початку до кінця передавала пряшівська українська студія чехо-словацького радіомовлення та чехо-словацького телебачення. Саме посередництвом телебачення за обрядом хіротонії слідкували мільйони людей не лише в Чехо-Словаччині, але й в сусідніх країнах, включаючи польську Лемківщину та українське Закарпаття.

На урочистому обіді найменованого єпископа з прекрасними нашими піснями та віршами привітала співацька група сім’ї Ревіляків із Бардієва та група учнів пряшівської української школи. І на владику, і на присутніх єпископів «культурна програма» нашої молоді зробила велике враження. В очах новоіменованого пастиря Греко-католицької Церкви появилися сльози зворушення.

Отже, Пряшівська греко-католицька єпархія після сорокарічної неволі має свого найвищого ієрарха.

Хочемо нагадати, що ця єпархія завжди була основним вогнищем плекання не тільки релігійної освіти, але й руської національної свідомости. В умовах жорстокої мадярської неволі вона зберегла русинів від мадяризації, в умовах Словацького штату — від словакізації. В останніх двадцятьох роках Греко-католицька Церква, на жаль, взяла курс на словакізацію церковнослов’янського обряду, і русинів-українців взагалі. Пояснюється це ненормальними умовами — відсутність богословської семінарії, малою кількістю священиків, юридичною неоформленістю відновленої Греко-католицької Церкви тощо.

Ці проблеми не вирішені і по цей день, однак їх справедливе рішення — питання короткого часу, про що свідчить й іменування монс. Гірки пряшівським єпископом.

Ми віримо, що новоіменований єпископ і в національному питанні піде слідами карпаторуських будителів ХІХ-ХХ ст., але й своїх безпосередніх попередників на єпископському престолі, починаючи Григорієм Тарковичем і, кінчаючи Павлом Ґойдичем і Василем Гопком.

Микола Мушинка
Пряшів, 18.11.1990 р.