Тарас Шевченко: загадки родоводу

ШеченкоПриблизно за рік до своєї смерті Тарас Шевченко написав у редакцію санкт-петербурзького видання «Народное чтение» слова, які він на той час розумів як особистісні враження: «…історія мого життя становить історію частини моєї батьківщини». З огляду на нашу сучасність ці слова мають загальносуспільне значення, адже життя Тараса Шевченка набуло певного стрижневого характеру для становлення всієї Української нації. Відповідно зрозумілий і той інтерес, що проявлявся до всієї родини поета в десятиліття і століття по його смерті. Проєкція на минуле родини дала нам можливість зрозуміти прояв усієї природи творчості Тараса.

Справді, сьогодні ми вже багато знаємо про ті умови, в яких жила родина Шевченка. Також знаємо, що його творчість увібрала в себе ті перекази та зміст життя, що був основою його сім’ї, всього краю, всієї України.

Як відомо, Тарас народився у 1814 році в селі Моринці на Черкащині. Але його родина раніше проживала в сусідньому селі Кирилівка і не належала до заможних, а була звичайною селянською. І це, що закономірно, створювало певні проблеми для з’ясування родоводу поета, оскільки документообіг в ті далекі часи мав зовсім інший характер, аніж зараз. Тому історія селянських родин найчастіше розкривалася через церковні документи – метричні записи та сповідні розписи і значно рідше через інші…

Отже, інтерес дослідників до родоводу Шевченка спонукав їх на відповідні пошуки в церковних архівах. І вперше ця генеалогічна інформація була оприлюднена тільки в 1891 році у часописі «Киевская старина». Як з’ясували тоді, в метричній книзі було записано, що «у жителя села Моринец Григория Шевченка и жены его Екатерины родился сын Тарас». Нині ця метрична книга зберігається в Центральному державному історичному архіві України у Києві.

Відомий дослідник життя Тараса Шевченка Олександр Кониський ще наприкінці ХІХ століття у своїй ґрунтовній книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» зазначав, що «рід Шевченків… в Кирилівці дуже давній». І для такої думки були певні підстави. На це натякають, хоч і не прямо, деякі документи другої половини ХVIII – початку ХІХ століття, зокрема «ревизская сказка» 1816 року, метричні записи 1823 року та інші. Було встановлено, що наприкінці ХVIІІ століття родина належала до кріпаків князя Григорія Потьомкіна, а після його смерті їх успадкував його племінник Василь Енгельгардт.

Що нам відомо про предків Тараса Шевченка

Прадід Андрій. За одним із переказів міг бути колишнім козаком Запорозької Січі, але насправді нічого про нього не відомо. У 1816 році його вже не було серед живих.

Дід Іван Андрійович Шевченко. Народився в 1757 році, помер аж у 1849-ому. Зрозуміло, що був очевидцем Коліївщини. Інколи деякі дослідники стверджують про його безпосередню участь у тому повстанні. Вважається, що саме його розповіді стали основою для поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки».

Бабуся Марфа, дружина Івана Шевченка. Народилася в 1766 році. На жаль, про неї майже немає свідчень.

Дід Яким Бойко. Була версія, що його рід походив із Карпатського регіону. В усякому разі прізвище цієї родини дуже нехарактерне для Подніпров’я. Саме в його хаті й народився Тарас Шевченко.

Батько Григорій. Народився в 1786 році. На основі записів 1816-го було встановлено, що він зі своєю сім’єю проживав на той час у дворі свого батька Івана Андрійовича. Відомо, що він умів читати і писати. Одним із його улюблених занять було читання церковних збірників про життя святих «Четьї Мінеї». Певний час він чумакував, тому відвідував багато різних місць України. Помер 21 березня 1825 року.

Мати Катерина, дочка Якима Бойка, який проживав у селі Моринці. Народилася в 1783 році. Вийшла заміж за Григорія Шевченка у 1802-ому і до 1810-го проживала з чоловіком у Кирилівці. Померла 20 серпня 1823 року.

У батька Григорія був рідний брат Павло Шевченко. Він народився в 1797 році, але рік смерті залишається невідомим. Після смерті свого брата Григорія опікувався його дітьми.

Варто зазначити, що родина Шевченків у Кирилівці мала вуличне прозвисько. Така ситуація дуже характерна для українських сіл. Тому інколи у церковних книгах навіть фіксували два прізвища – офіційне і вуличне. Родину Шевченків по-вуличному прозивали Грушівськими. Батько Тараса в 1814 році у записі про народження сина значиться як Григорій Шевченко, а в 1825 році у метричній книзі вже записано, що «села Кириловки житель Григорий Грушивский умре».

Цікаво те, що в деяких переказах та пізніших версіях родина Шевченка пов’язується з дуже знаковими для історії всього українського суспільства особами та подіями. За одним із них дід Тараса по матері, Яким Бойко, був сином Івана Бойка – побратима Олекси Довбуша. За другим – дід по батькові, Іван Шевченко, був учасником Коліївщини в 1768 році. А за ще одним родинним переказом сім’я Шевченків бере початок від Андрія – козака Запорозької Січі, котрий оселився в Кирилівці на початку ХVIII століття. Однак ці перекази не мають жодної доказової основи…

Для поглиблення наших знань про родину Шевченка, зрозуміло, потрібні подальші пошуки в архівах. Інформація може бути виявлена навіть там, де ніхто не чекав її знайти. Наприклад, в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки імені Вернадського зберігається Синодик із Благовіщенського Золотоніського монастиря, створений у 1770-их роках. У ньому є запис, який, цілком можливо, має безпосереднє відношення до походження Тараса Шевченка. В цьому записі засвідчене поминання родини «Захарии Шевченка Кириловского». Очевидно, останнє слово тут позначає географічну назву населеного пункту, з яким був пов’язаний Захарій Шевченко. Але чи мав цей Захарій безпосередній стосунок до родини Тараса?

На особу Захарія Шевченка з Кирилівки звернув увагу спочатку Михайло Грушевський у своїй невеликій замітці «Дрібничка до генеалогії Шевченка» у 1895 році, а потім і Олександр Кониський. Документальною підставою для цього послужив опублікований у 1864 році в багатотомному виданні «Архив Юго-Западной России» лист жителів села Кирилівка до єпископа Переяславського і Бориспільського Гервасія Лінцевського від 20 липня 1767 року, у якому було викладене прохання про призначення до місцевої церкви священника Іллі Данилова. Серед підписантів цього листа фігурували такі імена, як Захарій Шевченко та Євстратій Шевченков. Ім’я другого також згадується в тому Синодику серед можливих членів родини Захарія. Звісно, можна припустити, що під Кирилівкою міг значитися будь-який інший населений пункт, але вже з Лівобережної України, тим паче що такі дійсно зафіксовані в описах XVIII століття. Проте є кілька моментів, на які варто вказати: саме Кирилівка на Черкащині є найближчою до Золотоноші (а до того, як монастир з’явився в Золотоноші, він був іще ближче – в Коробівці; та й засновником його став ігумен із Мошногірського монастиря, що вже зовсім близько до Кирилівки). Як видно з документа 1767 року, запрошений тоді до Кирилівки священник перед тим був вікарієм у Золотоніській сотні. Тобто бачимо тут багато збігів. Та як би там не було, з нашої точки зору шевченкознавцям варто присвятити певну увагу розгляду запису про Захарія Шевченка у Синодику Благовіщенського Золотоніського монастиря і, можливо, залучити інші джерела.

Не так уже й давно щодо предків Тараса Шевченка прозвучала ще одна думка, на яку варто звернути увагу. Її висловив у 1993 році літературознавець Богдан Завадка в своїй книзі «Серце чистеє подай. Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка». Спираючись на слова книги вже згаданого Олександра Кониського про те, що «в обох селах (Кирилівка та МоринціРед.) в першій половині ХVIII ст. були церкви греко-католицької релігії», цей дослідник висловив ідею приналежності діда Тараса, Івана Андрійовича, до цієї конфесії. Він, зокрема, писав: «Враховуючи те, що принаймні до 1768 року ніяких конфесійних змін у с. Моринцях бути не могло, – то можемо впевнено твердити, що дід Тараса, Іван Андрійович, 1757 року народження (прожив 115 років) і баба Марфа 1766 року народження були греко-католиками». Але треба сказати, що Богдан Завадка у цьому спирався не на відому джерельну базу. Немає жодних документальних підтверджень щодо року народження Івана, як і щодо існування Марфи. Думка Богдана Завадки була хибна, про що свідчать описи церков, складені в 1760-их роках відомим ігуменом Мотронинського монастиря Мельхиседеком Значком-Яворським. Вони були опубліковані в 1862 році у часописі «Киевские епархиальные ведомости». Відповідно до цих записів, зокрема, церква Івана Богослова у селі Моринці справді перебувала у віданні греко-католицької Київської митрополії. Однак її священник Петро Базаринський прийняв її юрисдикцію від митрополита Пилипа Володковича, а це могло статися тільки після липня 1762 року, коли Володкович обійняв цю посаду. В 1766 році Петро Базаринський знову повернувся до складу православної Переяславсько-Бориспільської єпархії.

Як бачимо, в родоводі Тараса Шевченка багато невідомого, багато прогалин… Чи можна їх із часом заповнити? Не виключено, оскільки ще не всі архівні матеріали до кінця опрацьовані, проаналізовані… Утім, дійсно, як не погодитися з тими ж словами Тараса Шевченка про зв’язок його життя в широкому сенсі, разом з усією його родиною, з історією його Батьківщини?

 

 *Валерій Ластовський – доктор історичних наук, професор (м. Київ)

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt