Тернистий шлях страждальної Церкви

Спогади о. мітр. Степана Дзюбини «І стверди діло рук наших» видані Українським Архівом у Варшаві вже два роки находяться в руках читача. Книга спогадів гарно і естетично оформлена, багато проілюстрована, що безумовно приваблює її взяти в руки, а понад усе, це книга документів долі й недолі Греко-католицької Церкви у межах Польщі після 1945 року, що підносить її вартість і свідчить правду.

У травневий день м.р. перемишляни попросили о. мітрата, автора книги, зустрітися з ними в Народному Домі, щоб могли поділитися своїми спостереженнями як його читачі.

Вітаючи достойного гостя — автора книги, присутні попросили, щоб розказав, як зродилася думка написати таку книгу-спогади та якою була праця над нею?

Спонукою для мене написати якісь спогади — розказував о. мітрат — було те, що я ціле своє доросле життя громадив документи і фотографічний матеріял. Маючи все те, мені легше було щось пригадати чи запам’ятати. Я просто тим жив. Початок зробив редактор «Нашого Слова» Богдан Гук. Він взяв свого часу в мене інтерв’ю і опублікував його в студентському журналі «Зустрічі». Після того вже справу книжки взяли в свої руки п-во Козаки. З ними я працював з малими перервами два з половиною років. І ось, перед Вами книжка, яка побачила світ рік тому.

Зачитано деякі відгуки на книжку з листів до о. мітрата після появи спогадів, а надійшли вони з різних сторін світу: з Філядельфії (США), Торонто (Канада), Львова і Ужгорода (Україна) та з Польщі (Гданськ, Кошалін, Щецін та з улюбленої о. мітратом Лемківщини), авторами яких, між іншими, були особи духовні.

Щоб задовільнити цікавість читачів, згадаємо про деякі з них:

«… Сердечна подяка Вам Отче Мітрате, за документальне і старанне написання цього пам’ятника про мартирологію нашої Церкви й народу на історичних територіях княжих волостей — Перемиської та Лемківської земель…». І дальше цитата з книжки. «Не було в тій країні ні однієї моральної сили… стати на захист… мати відвагу й висоту морального відчуття на рівні Митрополита Андрея Шептицького, який сказав своє «Ні!» німецькому тоталітаризмові…».

З Торонто відгукнулася дружина о. І. Сиротинського, який колись допомагав служити о. мітратові у Білому Борі, пані Марта:

«… побачила знімку, де мій Іванчик є з Вами і о. мітр. Василь Гриник у Білому Борі… Тяжку життєву дорогу перейшли Ви Отче і все залишиться в спогадах. Це дуже гарно і за це Вам велике признання».

Інший відгук з Торонто:

«Сердечно дякуємо Вам за книжку, на яку ми чекали з великою надією. Це для нас велика радість… Велика Вам Отче за це слава і подяка. Нехай Вам Всевишній заплатить багатими ласками Божими, а люди нехай завжди згадують добрим словом…».

А ось відгуки з України:

«Бадаю цінності Вашому серцю, яке виносило у невтомних грудях цінну книжку «І стверди діло рук наших» на прославу Україні нині і во віки віків! Кому я не давав читати, всі просили неодмінно передавати Вам подяку за Ваші змістовні спогади. Многая Вам літ!».

«3 вдячністю за Вашу цінну книгу про Ваше життя, працю, терпіння… я як священик, повинен багато місць з Вашої книги не тільки перечитати, але й вивчити…».

«Нам пощастило прочитати Вашу незвичайно цінну книгу-спогадів… про цей важкий і тернистий шлях, який довелося Вам перейти в боротьбі за права нашої Церкви і нашого народу… Ми з великим хвилюванням прочитали про цю хрестну дорогу… Хай добрий Господь благословить Вас і діло рук Ваших!».

«Цю книжку повинні перестудіювати усі священики, щоб запізналися з історією Греко-католицької Церкви у Польщі…».

«Отже, сердечно дякую за Твою книжку. Це дуже цінна публікація, історія життя повоєнних часів, життя нашого так досвідчуваного народу і нашої Церкви… А щодо змісту, то прекрасний в Тебе талант, но і пам’ять, ці дати, точні дати… Честь Тобі і хвала. Ти зробив велике діло. Перейдеш до історії нашої Церкви… І я вважаю, що це воля Божа, що ця книжка вийшла друком… Плідні суть діла Твої Господи! За те Богові подяка від нас усіх, а Тобі сердечне спасибі…».

«Ти зробив велике неоцінене діло. Хвала Тобі і честь та велика подяка. Хай Бог дасть Тобі здоров’я…».

«Щиро дякую за велику, важну і корисну книжку про Вас і про релігійні справи наших людей… Ви о. Мітрате перейшли тернистий шлях в Польщі та докладно і правильно про це описали…».

Чимало листів отримав о. мітрат від своїх парафіян з Польщі. Усі вони переповнені подивом, щирими подяками і гратуляціями.

«Книжка, яку Ви Отче написали є потрібна як документ і як зразок. Ми так її прийняли і вдячні Вам за списання того, що Ви пережили. Старші священики перейшли горе, але з ними й вірні і наша Гр. катол. Церква у Польщі. То є факт і не можна того забути».

«Прошу мені дарувати, що осмілююся зложити Вам мою гратуляцію за Вашу прекрасну, неоцінену книжку, за Ваше велике діло. Ви так прекрасно і мудро все описали, що мені бракує просто слів подяки… Мій син мені підповідає — мамо, напиши стрийкові, що йому належиться нагорода Нобеля. Так Ви лишите по собі велику спадщину. Ви перейдете до історії. Вас світ не забуде…».

«Цілу ми ще не перечитали, бо єст велика, а частину юж маме перечитану. Она єст дуже цікава книжка, коли ми єї читаме, то думками ходиме по нашій Лемківщині. Описуєте о Гладишові, о Ждині і ін.».

«… її повинні читати не тільки українці, а також поляки. Особливо повинні її перечитати усі наші священики молоді, котрі починають свою душпастирську працю. Ваша книжка повинна бути провідником у їх душпастирській праці».

«… Захоплює мене Ваша штука дипломатії в урядових письмах. Це дуже конкретний стиль. Видно, що правну сторону справи Ви також мали в одному пальці…».

«Книжку Вашу читала з великим успіхом і радостьом, але і зі слезами… бо я особа не учена і вже знеможена, бо вже 80-й минув, але не моглам ся повтримати…».

«Хочу Вам щиросердечно подякувати за книжку-спогади. Я її читаю і роздумую… Я також сиділа в Явожні і булам там в 1992 р. Пережилам те все, як побачилам комин лазьні. Я мала тоді 19 літ».

«Щиро-сердечно дякую Вам за такий прекрасний подарунок, який одержала від Вас… Радість моя тим більша, що Ви мій добрий, чудовий, кращий як рідний батько — учитель і духовний провідник. То за Вашою Отче допомогою (також фінансовою) я мала нагоду пізнати і полюбити наш чудовий обряд. З рідної хати не мала я змоги цього винести з відомих Вам причин. Тому то, Дорогий Отче, так важна для мене ця книга, тим більше дорога, що в ній є теплі слова записані Вами, Ваше благословення для моєї рідні — дякую Вам щиро».

«Дуже гарна позиція о. Мітрате, бо це історія нашої Греко-католицької Церкви, яка була переслідувана і нищена…».

Гортаючи картки листів бачимо, що слова подяки написані різними, в тому й простими людьми, часто на лемківському діялекті, щирі, від душі й заторкують найболючіші справи пережитого нашим поколінням останніх 50-ти років.

Надто мало появилося рецензій на цю книжку, а вже зовсім незрозуміло (а може саме зрозуміло), що промовчала польська католицька преса. Жодного слова протесту або заперечень про неправдивості фактів тощо. Зате появилося інтерв’ю Богдана Гука з автором книжки, під заголовком: «Наука про повстання з колін» у «Нашому Слові», ч. 33, з 20 серпня 1995 року. Появилася також коротка згадка про появу книжки Казімєжа Подляскєґо під заголовком: «Украіньскє ґожкє жалє» в «Експресс Вєчорним», нр. 218, з 9 вересня 1995 року та рецензія Михайла Лесіва «І стверди діло рук наших — спогади» у «Християнському Голосі», ч. 9, з 21 квітня 1996 року і стаття Ярослава Стеха під заголовком: «З’явилась цінна праця о. мітр. С. Дзюбини «І стверди діло рук наших», в журналі «Патріярхат», ч. 10, 1996 р.

Із заслуханого й записаного висновок такий, що книга-спогади о. мітр. С. Дзюбини є єдиною книжковою позицією покоління автора. До того часу не появилися спогади чи біографічні нариси з життя і праці о. мітр. Мирослава Ріпецького,* о. мітр. Василя Гриника д-ра о. мітр. Миколи Денька чи інших. І хоч книга «І стверди діло рук наших» заторкує особисті переживання автора, то широко охоплює проблеми Греко-католицької Церкви в цілому у Польщі за останні 50 років. З тої причини, що автор душпастирюючи стикався з такими саме, а не іншими проблемами, які силою фактів є відбиттям історичної долі Церкви та її народу, книга становить першоджерельний матеріял до написання історії Церкви того часу. Треба надіятися, що ця прогалина скоро виповниться новими книжковими записами. Хотілось би побачити записану історію наших жіночих і чоловічих згромаджень, а то й історії окремих парафій. Тоді щойно все те разом становитиме повноцінну історію нашої страждальної Церкви.

Михайло Козак

* До сказаного автором статті Михайлом Козаком, що «До того часу не появилися спогади чи біографічні нариси з життя і праці о. мітрата Мирослава Ріпецького…» слід підкреслити, що це трохи не так, бо у першій половині 1996 р. з’явилась праця під назвою «Документи до історії Української Греко-Католицької Церкви у Польщі у 1947-1960 роках». Ця праця з’явилась у видавництві «Каменяр» у Львові. Це е збірка листів і відповідей на них відомого українського священика у Польщі, власне о. Мирослава Ріпецького. Листи, це незаперечні історичні документи про ситуацію нашої УКЦеркви у Польщі. У них е також включені листи о. Степана Дзюбини. Очевидно, це не тільки велика заслуга видавців — фундаторів праці, а в першу чергу о. Мирослава Ріпецького, який це все зберіг і занотував для майбутніх істориків і дослідників УКЦеркви у Польщі. Рецензія-згадка про цю працю була надрукована у журналі «Патріярхат» за грудень 1996 рік. Правда, у статті на цю працю, під заголовком: «Акт звинувачення Римо-Католицької Церкви у Польщі», трапилась помилка, бо написано, що ця праця з’явилась «у першій половині 1966 p., а мало бути у 1996 році. Отже, ця праця с своєрідним спогадом життя і неоціненої праці о. Мирослава Ріпецького.

Редакція