Українська громада Гартфорду та околиць 13 листопада 1994 року відзначила 50-ті роковини смерти Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Святкування розпочалися в українській католицькій церкві святого Архистратига Михайла. Отець-декан Стефан Чомко відслужив св. Літургію в наміренні покійного Митрополита Андрея і виголосив прекрасну проповідь, присвячену 50-річчю смерти великого князя нашої Української Католицької Церкви. О 3-ій годині по полудні Відділ Патріярхального Товариства в Гартфорді під патронатом Гартфордського деканату влаштував святочну академію, яка відбулась у дбайливо прибраній Михайлом Шевчуком шкільній залі. Новостворений дитячий шкільний хор під диригуванням вчительки музики Лариси Гутникевич виконав молитву «Отче наш», яка по-дитячому прозвучала щиро. Святочну академію відкрив о. Павло Волянський. І знову зазвучали дитячі голоси, виконуючи пісню «Митрополите наш, Андрею». Присутні теплими оплесками нагородили виступ дітей.
Голова Крайової управи Українського Патріярхального Товариства в США інж. Олександер Пришляк виголосив святочну доповідь.
У своєму виступі доповідач згадав про славний рід Шептицьких, що походив із старого боярського роду, який видав визначних уніятських владик і який наприкінці 18 століття спольщився. Маючи високу освіту (три докторати) і знаючи багато чужих мов, молодому графу Роману усміхалась блискуча світська кар’єра. Та він вибрав шлях ченця, відчуваючи великий обов’язок повороту до рідного народу і бажання допомогти йому та його Церкві вийти з упадку. Його наміри стати українським священиком скріпили відвідини рідного Києва, де в музеях побачив портрети і грамоти Митрополитів роду Шептицьких.
Прелеґент присвятив належну увагу великій візії Митрополита Андрея про єдність християнських Церков Сходу і Заходу: «Щоб усі були одно». Святоюрський Митрополит Андрей дав почин до Велеградських міжнародніх унійних конгресів і був головним надхненником тих унійних з’їздів, які під його впливом відкинули нездорову концепцію облатинщення нашої Східньої Церкви, що стала в злуці з Апостольським Престолом.
Доповідач згадав про Унійний З’їзд у Львові в 1936 році та про його резолюції, де виразно наголошено, що Українська Греко-католицька Церква є Східньою Церквою у єдності з Апостольським Престолом, що вона має берегти східню спадщину, що ідея митрополитів Рутського та Петра Могили, себто ідея Київського патріярхату, є і буде все актуальною та корисною.
Митрополит болів над роз’єднанням християнської України, тому він прагнув зблизити Українську Православну і Греко-католицьку Церкви. Проте, його основною ціллю було поєднати їх у вигляді одного Українського Києво-Галицького Патріярхату. Очевидно, перед тим необхідно було відірвати Українську Православну Церкву від Москви. Патріярх, визнавши Вселенського архиєрея як учителя віри і моралі Христового вчення, був би юрисдикційно та організаційно незалежним, зберігаючи таким чином український церковний обряд і спадщину Східніх Церков. Це б стало живим і могутнім двигуном не лише церковно-релігійного, але й національного життя в Україні.
Митрополит Андрей Шептицький був предтечею екуменізму ще на багато років перед Ватиканським II Вселенським Собором. Принцип Слуги Божого Андрея твердив, що у відношеннях до Сходу треба наголошувати те, що нас єднає, а не те, що роз’єднує.
Промовець також згадав про великі досягнення Митрополита Андрея Шептицького як мецената української науки та мистецтва, доброчинця сиріт і немічних, оборонця переслідуваних, ревного патріота, ініціятора багатьох починів церковного і національного життя в Україні та на поселеннях.
Крім того підкреслив, що Митрополит Шептицький завжди діяв як дійсний голова Помісної УГКЦеркви та виступав в обороні її законних прав. Він рішуче боровся і виступав проти латинізації нашого обряду, став обновителем східніх традицій в УГКЦеркві. На всі ці твердження прелегент подавав приклади із діяльности Князя Святоюрської Гори.
З певною дозою докору доповідач висловив жаль, що процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького проходить з великими перешкодами, вказав на причини і противників цього процесу. Кілька разів у своїй доповіді прелегент порівняв діяльність Андрея Шептицького з його наступником Патріярхом Йосифом.
Промова була уважно і зацікавлено вислухана. З деклямаціями виступили учні 7, 8, 9 та 10 клясів школи українознавства у Гартфорді. Вони читали вірші Романа Завадовича «Заповіт Владики» та «Молитву митрополита Іларіона». Велику ролю у підготовці шкільної молоді відіграли директор школи Марта Кузьмович, учителі Володимира Теслюк, Марія Богневич, Стефанія Мельник. Дійсною окрасою художньої частини Академії був мистецький виступ хору «Діброва» під довголітнім керівництвом диригента — інженера Олександра Пришляка. Вони виконали «Блаженний муж» (псалом — київський розспів), «Через поле широкеє» — Дмитра Котка, «Ой, зійшла зоря» (Дума про Почаївську Божу Матір) — Миколи Леонтовича і Кантату — Бориса Кудрика. Сольо виконували: Ігор Стасюк, Борис Крупа, Катруся Заславська та Ярослав Заславський. Молитвою «Боже, вислухай благання», яку відспівав хор і присутні, закінчено Святкову Академію, присвячену пам’яті Великого Князя Святоюрської Гори.
д-р Іриней Гутникевич
