(Продовження з травневого числа)
У кінці Г. Карпов додав: «Продовжуючи вивчення питання, прошу Ваших вказівок по представленим питанням».
Сталін 16 березня 1945 року своєю рукою на цій інструкції накреслив: «Товаришу Карпову. Зі всіма заходами згоден. І. Сталін».
Отримавши санкцію «верховного вождя», Г. Карпов разом із своїм «відомством» запопадливо взявся за каїнову справу. Уже 17 березня 1945 року він відправляє Голові Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР І. Полянському копію листа-інструкції, сповіщаючи у супровідній записці: «Рада у справах РПЦ при СНК СРСР, направляючи при цьому копію листа Ради за №58 від 14.03.1945 p., повідомляє, що всі пропозиції, викладені у листі, санкціоновані 16.03 ц.р. Головою Ради Народніх Комісарів Союзу РСР товаришем Сталіним. У зв’язку з цим Вам належить забезпечити виконання пропозицій, викладених у розділі 1, пункт «е» і в розділі II — пункти «а» і «б». Наступні двадцять пунктів пропозицій будуть виконуватись Радою у справах РПЦ.
Крім того Ви повинні прийняти участь у спільному виконанні ІV-го розділу по організуванню всесвітньої конференції християнських (некатолицьких) Церков».
Невдовзі, виконуючи розпорядження Г. Карпова, який керував відділом НКДБ з релігійних питань, його підлеглий полковник держбезпеки І. Полянський підготував не менш підступну за змістом і намірами інструкцію, яка призначалась для уповноважених Ради у справах релігійних культів України, тодішніх республік Прибалтики, а також Білорусі. 8 травня 1945 року лист-інструкція за №134 з суворими застереженнями про необхідність його повернення на адресу І. Полянського була відправлена уповноваженим у справах релігійних культів: України — Вільховому, Білороусі — Маслову, Естонії — Ківі, Литви — Гайлявічусу.
В архівних сховищах збереглися усі шість копій зловісної інструкції-пам’ятки І. Полянського, який рекомендував:
«Виходячи з вищевказаних директивних органів Ради у справах Православної Церкви при РНК СРСР про переведення ряду заходів по православній Церкві Рада у справах релігійних культів при РНК СРСР вважає необхідним, у порядку інструктивно-тактичних вказівок, звернути Вашу увагу на нижчеперечислені питання у відношенні Римо-католицької Церкви.
У повсякчасній роботі при вирішенні тих питань, які висуває перед Вами духовенство Римо-католицької Церкви, Вам необхідно мати на увазі, що римо-католицьке духовенство завжди було настроєне вороже по відношенню до радянської влади. «Папський престол» з ватиканського палацу систематично організовував випади у різних формах проти СРСР.
Ватикан, будучи теократичною державою, що історично прагнув на основі теократії до завоювання світового панування, являється організацією не тільки релігійного характеру. Він завжди активно втручався і втручається в міжнародню політику. Міжнародній дипломатичний зв’язок через інститут державних послів-нунціїв Ватикан підтримує з 40 країнами. У складі дипломатичного корпусу Ватикану до цього часу зберігається представник бувшого буржуазного уряду Литви. Ватикан має добре організований політичний апарат, добре розгалужену інформаційну мережу у всіх країнах, в яких проживають католики і діючі монашеські ордени.
Ватикан вже давно встановив дружні відносини і ділові зв’язки з фашизмом. У період Великої вітчизняної війни, особливо починаючи з 1943 року, коли зазнала поразки горезвісна «непереможність» армії гітлерівського фашизму, папська курія усіма засобами стала домагатися заключення «компромісного миру». Зараз Папа Пій XII у своїх публічних виступах і папських посланнях намагається захистити гітлерівську Німеччину від відповідальности за всі здійснювані нею злочини. Римо-католицька Церква на чолі з Ватиканом цілком і повністю стала на шлях захисту фашизму. На теперішній час, коли війна йде до повної розв’язки і наближається повний розгром фашизму, Ватикан застосовує різноманітні заходи, щоб утримати свій авторитет і прийняти активну участь у розробці післявоєнної організації миру і безпеки.
Крім вищесказаного необхідно мати на увазі, що власне Католицька Церква під керівництвом Ватикану віками вела і веде запеклу, ніколи не припинену боротьбу проти слов’янських народів у Східній Европі та всього, що так чи інакше зв’язане з нами, зокрема і особливо проти православ’я.
Православна Церква у теперішній час уживає ряд дій, розрахованих на енергійний спротив наступаючому Ватикану. Ці дії на даний відтинок часу сприяють укріпленню сил демократії і тому зустрічають прихильне відношення уряду.
У боротьбі з гітлерівським Ватиканом і реакційним римо-католицьким духовенством повинні використовуватись також і ті засоби, що виникли в надрах самого Ватикану. Тут мається на увазі так зване старокатолицтво…
Рада у справах релігійних культів покищо має у себе лише уривчасті дані про стан старокатолицької Церкви на території західньої частини Союзу РСР. Але це питання заслуговує вивчення і необхідно, щоб працівники Ради на місцях докладно його вивчили та вияснили, яка є можливість організації на території Вашої республіки ініціятивних груп старокатоликів для послаблення впливу католицизму.
Маючи на увазі, що Папа Римський на протязі війни, у злуці з його профашистською діяльністю, в очах маси віруючих скомпромітований, старокатолицизм може бути використаний у цій справі, як вимогливий фактор для послаблення і наступної ліквідації політичного впливу Ватикану. Можливості активізації старокатолицтва посилюються також і тим, що за роки війни у зв’язку з воєнними діями у багатьох країнах, у яких проживають католики, зчинилося різке послаблення зв’язку між Ватиканом і його епархіяльними куріями.
Існують також відомості про те, що деякі з керівників епархіяльних курій не проявляють належної наполегливости у справі укріплення зв’язків чи не приймають у цьому відношенні активних заходів.
Бажано, щоб Ви у повсякденній роботі, якщо дозволять обставини, в бесідах з поважними працівниками єпархій, що користуються авторитетом у ксьондзів, та іншими особами в дуже обережній формі виясняли б їх настрої, як вони оцінюють довгу відсутність зв’язків з папою, який їх погляд на організацію Католицької Автокефальної Церкви і т.п. Одначе, Рада попереджає, що такі розмови, невміло чи незручно переведені, можуть нанести великої шкоди справі, передчасно розкрити пляни. Тому необхідна виключна обережність. Якщо, на Вашу думку, той чи інший керівний служитель культу не може сам бути активним діячем розколу в Католицькій Церкві, то з ним не потрібно говорити на цю тему взагалі, навіть в порядку зондажу настроїв. (Ці і наступні слова в інструкції були підкреслені особисто І. Полянським — автор).
По вказівкам директивних органів Православній Церкві надано ряд можливостей для більш широкої діяльности у деяких областях УРСР і СРСР і в Прибалтійських радянських республіках, у яких широко розповсюджено католицтво. В цих місцях (містах Рига, Вільнюс, Гродно, Луцьк, Львів, Чернівці) будуть організовані православні братства. Головне і основне завдання цих братств — укріплення православ’я і протидія їх католицтву. Ці братства будуть провадити місіонерську та благодійницьку роботу, влаштовувати релігійно-моральні читання церковно-патріотичних творів і т.п. їх місіонерська діяльність буде направлена проти католицизму.
Православна Церква вже почала широку організаційну діяльність по закріпленню зв’язків з закордонними православними церквами і популяризації авторитету Московської патріярхії.
Протягом 1945 року будуть послані за кордон духовні делегації з метою закріплення впливу РПЦ за кордоном. У найближчий час передбачається прийняття до юрисдикції Московської патріярхії ряду Автокефальних Православних Церков (польську, Закарпатської України та ін.).
Дані про запляновану діяльність РПЦ повідомляються Вам для того, щоб Ви у повсякденній роботі могли зайняти вірну позицію по всім вищевказаним питанням.
Рада у справах релігійних культів нагадує, що при розв’язуванні тих чи інших питань, що висуваються римо-католицьким духовенством, треба проводити тактику зовнішньо коректну, не подаючи ніякого приводу для зайвого загострення відносин між місцевими органами радянської влади і духовенством.
Якщо до Вас у повсякденній роботі будуть звертатися уповноважені Ради у справах Російської Православної Церкви при Раднаркомі СРСР по Вашій республіці з питаням про надання віруючим РПЦ будь-якого приміщення, що належало католицькій церкві, то Вам необхідно допомагати їм у розв’язанні цих питань у користь РПЦ, здійснюючи їх в особливо гнучкій формі. Само собою розуміється, що рішення усіх можливих питань в цьому пляні може бути прийняте лише Радою у справах релігійних культів. Вашим завданням є лише детальне вивчення питання у вказаному дусі і поставлення його перед Радою.
Рада у справах релігійних культів при РНК СРСР особливо підкреслює, що дана робота являється виключно важливою і переведення в життя вищевикладених завдань може бути почате лише після старанної підготовки, детального і всестороннього вивчення кожного питання. Ці завдання не можуть бути вирішені наскоком, їх здійснення розраховане на довгий час.
У порядку інформації повідомляємо Вас, що Греко-католицька Церква (уніятська) в особі митрополичого управління зайняла цілком нетерпиму в політичному пляні позицію і стала на шлях боротьби з радянською владою, активно підтримуючи антирадянський націоналістичний рух. У зв’язку з цим у теперішній час проводяться заходи, що направлені до ліквідації впливу повністю окатоличеного уніятського духовенства і до переходу віруючих на православ’я. З цією метою зокрема у Львові організована єпархія Православної Церкви.
По всім заторкнутим у цьому листі питанням Рада пропонує надати Ваші міркування на розгляд Ради не пізніше 30 травня ц.р.
Ознайомте з даним листом уповноважених Ради у справах Православної Церкви у Вашій республіці. Листа поверніть у Раду, не знімаючи з нього копії, одночасно з Вашими міркуваннями по усім заторкненим у ньому питанням».
Через кілька днів заступник І. Полянського Садовський ще раз сповістив І. Вільхового: «… Рада у справах релігійних культів при РНК СРСР просить Вас мати на увазі, що при подачі вказівок уповноваженим Ради по областям у питанні про нашу тактику у відношенні Римо-католицької Церкви на зазначений лист Ради (від 08.05.45 р. за №134) не посилатися».
І. Вільховий та інші уповноважені запопадливо приступили до «зразкового виконання» завдання. Уже 15 травня 1945 року в листі за №13545 І. Вільховий сповіщає І. Полянського: «… Вельмишановний Іване Васильовичу. У зв’язку з отриманням Вашого листа за №134 з питання Римо-католицької Церкви вважаю необхідним надати Вам деякі матеріяли, що я їх роздобув при виїзді до Львова. З комуністичним привітом І. Вільховий».
Далі він подав загальну характеристику Греко-католицької Церкви і її стан у західніх областях України, бо основний удар був спрямований проти неї, а не проти Римо-католицької Церкви, хоча в інструкції формально йшла мова про неї. Вільховий звернув особливу увагу на каноніка митрополичого ординату, доктора філософії Гавриїла Костельника. Він писав, що Костельник раніше виступив у червні 1933 року на сторінках газети «Мета» із статтею «Наполеон і Сталін», у якій вихваляв Наполеона і паплюжив Сталіна. Він також, як оповіщала 9 грудня 1934 року газета «Мета», виголосив проповідь на Панахиді, що проходила в архикатедральному соборі Львова в пам’ять мільйонів українців, що померли з голоду і були похоронені не за християнськими звичаями. На труну він поклав тризуб і хрест.
Ці факти будуть використані як основний компромат проти нього і кваліфіковані як дії, спрямовані проти радянської влади та її «мудрого керівництва». Зауважу лише: на тодішніх галицьких землях панувала польська, а не радянська влада.
Водночас варто згадати, що саме доктор філософії Г. Костельник 22 і 27 грудня 1944 року на прийомі у І. Полянського ставив найбільш гострі питання з проблем подальшого буття Церкви на території Галичини, на які І. Полянський не зміг дати прямої відповіді. І. Костельник тоді сумлінно і енергійно відстоював права Греко-католицької Церкви, яка у відповідності до прийнятих напередодні Радою Народніх Комісарів СРСР постанов мала всі юридичні і фактичні підстави для функціонування. Адже згідно даних митрополита Андрея Шептицького, які він наводив від 17 серпня 1944 року на адресу Голови Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР І. Полянського, на території Галичини у чотирьох єпархіях налічувалось 5 мільйонів віруючих.
Годі власне на прийомі у І. Полянського енкаведисти зрозуміли, що Г. Костельник — впливова особа серед греко-католиків, за якою піде духовенство. Кандидатура каноніка Г. Костельника на «посаду голови ініціятивної групи», про яку ще ніхто з віруючих не знав, цілком влаштовувала працівників беріївського відомства. І. Вільховий інформував також своє керівництво про те, що митрополит Й. Сліпий звернувся із заявою до голови Львівського облвиконкому, прохаючи дозволу на відкриття при єпархії греко-католицької церковно-общинної групи, яка б організовувала і надавала матеріяльну допомогу і моральну підтримку пораненим і хворим бійцям червоної армії га їхнім сім’ям. Але під час перебування І. Вільхового у Львові греко-католикам у цьому проханні відмовили. На сторінках інформації про це Полянський зробив надпис: «Правильно».
Водночас на території Галичини створювались максимально сприятливі умови для православ’я, про що І. Вільховий сповіщав у Москву:
«Виходячи із Ваших вказівок, нами пророблено наступне:
- щоб чинити всіляку допомогу уповноважним Ради у справах РПЦ у їх заходах, дані інструктивні вказівки нашим уповноваженим;
- забороняється ксьондзам обслуговувати греко-католицькі громади, що не мають священиків;
- забороняється священикам Римо-католицької Церкви об’їзди парафій, що не мають служителів культу;
- підтримування клопотання православної «двадцятки» про передачу їм колишніх костельних будівель;
- вказати уповноваженому по Кам’янець-Подільській області т. Гречкіну на неправильні дії у відношенні відбирання у православних молитовної будівлі (костела) і передачі його римо-католикам;
- якщо уніятську церкву будували православні — надаємо можливість православній «двадцятці» відібрати цю церкву у своє розпорядження;
- надавати всіляку підтримку в роботі «Ініціятивної групи по возз’єднанню Греко-католицької Церкви з Православною Церквою».
Таке вірнопідданське заповзяте виконання незаконних у правовому відношенні завдань, спрямоване на засилля Російської Православної Церкви, ліквідацію ре… (нерозбірливо — автор) національних вольностей викликало втіху московських властей, про що вневдовзі Садовський повідомив Вільхового: «Рада у справах релігійних культів при РНК СРСР, ознайомившись з Вашим повідомленням про переведену працю по Вашому листу №134 від 8.05.1945 року відмічає правильність переведених і намічених Вами практичних заходів у відношенні Греко-католицької Церкви. Почату роботу належить продовжувати й активно розвивати у тому ж напрямі.
Рада у справах релігійних культів підтверджує, що завдання, поставлені в листі Ради від 08.05.45 р.у відношенні Римо-католицької Церкви та її священнослужителів, залишаються в силі».
Ось так готувалися «заходи по возз’єднанню ГКЦ з Православною Церквою». Як і було спляновано в кабінетах державної безпеки, «все робилось руками греко-католицьких священиків».
У найбільш концентрованому вигляді процес возз’єднання Української Греко-католицької Церкви з Руською Православною Церквою відтворено в книзі «Діяння Собору Греко-католицької Церкви 8-10 березня 1946 року у Львові» (видання Президії Собору, Львів, 1946). Вона була підготовлена і видана з поданням тих же спецслужб, які й займалися підготовкою і проведенням Собору-спектаклю, а на стор. 13 для «об’єктивности» цинічно зазначалось: «Все тут, у книжці, подаємо вірно, як воно дійсно було… Надіємося, що ця наша книжка… буде не тільки важливим історичним документом, але й дорогоцінною пам’яткою для кожного українця».
Сталінська політика, що вершилась спецслужбами ВС тих часів, мала і має трагічні наслідки. Адже ця «дорогоцінна пам’ятка для кожного українця» до цього часу кровоточить незгойними ранами, які роз’ятрюються не без лихих намірів «нащадками і спеціялістами» з міжнародніх проблем.
(Далі буде)
