Третя Літня богословська школа в Уневі

Недалеко від Львова, в мальовничому галицькому Уневі, піднімаються в небо хрести Святоуспенської Унівської Лаври — манастиря отців-студитів. Сам манастир було засновано в тринадцятому столітті, й на початках він був дерев’яним, згодом постали кам’яні мури, правда, не раз по тому руйновані. В середині минулого століття студитський манастир став резиденцією Митрополита Левицького.

Після псевдособору 1946 року Унівський манастир «тримався» до останнього — до нього звозили монахів з усього регіону, він став притулком, часто останнім, усіх тих, хто за віру Христову віддав усе, що мав у цьому житті.

Доба вандалізму двадцятого століття спотворила цей духовний осередок, монахів було вигнано, вони розпорошились по найрізноманітнішим місцям, з трапезної зробили стайню, старовинні розписи було знищено, фрески залито товстим шаром фарби, а саму Лавру, після невдалих спроб зробити з неї клюб, по-блюзнірськи перетворили на психіятричну лікарню.

Після виходу УГКЦ з підпілля, Унівський манастир вдалось відновити, у келії повернулись брати-студити, а з храму полинули відправи, на які відразу ж потягнулись люди з села.

Цього року гостинні обителі Унівського манастиря вже втретє приймають в себе Літню Богословську Школу, організовану Львівською Богословською Академією та Інститутом Східно-християнських наук ім. Митрополита Шептицького при Університеті Св. Павла в Канаді. Саму програму було засновано Католицькою Богословською Академією в Чікаго в 1986 році й вона проводилась в Преображенському манастирі в Каліфорнії. Ця програма розрахована на священиків, членів чернечих згромаджень, семінаристів, мирян, що мають закінчену вищу освіту, студентів гуманітарних факультетів тощо. Вона унікальна в своєму роді, бо дозволяє набути знань із східно-християнського богослов’я , поєднуючи академічні зайняття і літургію з досвідом перебування в манастирі.

Учасники цьогорічної Школи — люди найрізноманітнішого віку і освіти, це працівники Інституту Історії Церкви ЛБА, викладачі, студенти-історики Київського університету, медпрацівники, журналісти, катехити, сестри-монахині різних згромаджень УГКЦ, віруючі інших церков, в тому числі протестантських. Окрім львів’ян, Школа зібрала людей з Івано-Франківська, Ужгорода, Луцька, Києва, Молдови і навіть Чікаго. Усі вони дуже різні, але тим, що гуртувало усіх довкола цієї програми, було спільне бажання поринути у глибини Божого Слова, відкрити для себе нові, досі непізнані його сторінки. «Приїхали, бо не могли інакше», — багато хто говорив при знайомстві.

Навчальна програма Школи складалась з «Вступу до Старого Завіту» магістра Папського Біблійного Інституту о. Тараса Барщевського та «Літератури мудрості й поетичних книг Старого Завіту» докторанта Папського Університету Урбаніяна о. Гліба Лончини.

Манастирський розпорядок передбачає підйом о пів на шосту та п’ять годин відправ щоденно, окрім того — насичена лекційна програма з науковими рефератами та іспитами, а тому, окрім базових знань та зацікавленості в богословських предметах, студенти потребували фізичного та психологічного налаштування для місячного перебування у стінах манастиря.

На ватрі, організованій останнього вечора. усі учасники Школи щиро ділились враженнями. обмінювались думками і набутим духовним досвідом. Майже усі відзначили те, що завдяки своїм відмінним лекторам, пізнали багато корисного й нового як про Старий Завіт, так і про Біблію в цілому, здобули нових друзів, заглибились у літургійне життя, пізнали красу старовинного студитського обряду і в майбутньому хотіли б повернутись сюди ще раз, бо, як висловилась одна студентка, «Унів завжди важко залишати. Після такого молитовного досвіду спілкування з Богом стає життєвою необхідністю».

І хоч у буденному вирі часто забуватимеш багато з того, що відчував і переживав тут, і не зможеш більше «занурити» себе у манастирську тишу, почути чаруючий спів монахів-студитів на літургії чи просто ще раз задивитися у небо над Унівською Лаврою, як сказала Ярослава Ватащук, директор Івано-Франківського Катехитичного Інституту: «Ми усі мусимо усвідомити, що Бог, котрий рятував раніше, рятує і тепер, реально діяв колись — робить це і сьогодні. Тому ми, наша екуменічна група, що зібралась тут, повинні нести набуті знання у світ, ділитись ними з оточуючими. Це — наше покликання, як християн».