Трохи більше доброзичливости, уваги і зрозуміння деяких наших владик до проблем і побажань мирян і зорганізованого мирянського руху

Мабуть, в даному випадку не доводиться доводити доведене, а тим більше деяким нашим владикам про те, що неувагою і недоброзичливістю нічого не можна осягнути. Така настанова, настанова неґації, неуваги й іґнорації, це не той шлях, що веде до миру і спокою.

Мабуть, дехто забуває, що Христове вчення, що принесло спасіння для людства, було сперте на основній Божій заповіді — Любові, не відноситься тільки до мирян, але в неменшій мірі і до тих, що голосять Боже слово, і владик. Прикладів для того, що тих проявів у деяких владик немає, можна б знайти багато. Згадаймо Англію, а навіть Боффало…

До висловлення цих думок послужили нам деякі вістки, що ненадійно попали до нашої редакції із засідання Президії Синоду ієрархії УКЦеркви, якщо не помиляємось, який відбувся 12 і 13 липня 1989 р. у Римі. На цьому засіданні були ще раз заторкнені питання заплянованого «Радіо Воскресіння», що має передаватись з Брюсселю в Україну, якої керівником є молодий, багатонадійний священик Андрій Онуферко. До речі, про це вже давніше були стосовні інформації в українській пресі.

Звичайно, це питання широко обговорювалось і на попередніх засіданнях. Брались до уваги різні аспекти, що було цілком правильно. Ставились під розвагу питання, чи висунений кандидат на керівника о. А. Онуферко вив’яжеться з покладених на нього обов’язків? Що також було зовсім природнім і самозрозумілим. На жаль, в цьому аспекті, на нашу думку, дуже дисонувала заввага Владики Михайла Гринчишина. Звичайно, це не є жодною новиною, бо про це вже досить широко говориться. Владика М. Гринчишин сказав, що, мовляв, «Радіо Воскресіння» є організована на його території, без його відома, але підібрано персонал без досвіду, мовляв, самі молоді люди, Патріярхального напрямку. Це вимовна заввага під різними аспектами. На завваження, що це стається на його території і без його відома, відповів Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван, пригадуючи Владиці М. Гринчишину, що він був на тому засіданні, коли обговорювалось питання «Радіо Воскресіння», як також склад його персоналу. Мабуть, на інші аспекти завваги ніхто не відповів. Хай нам було вільно заторкнути хоч побіжно завваження Владики М. Гринчишина.

Для нас було великим здивуванням, що у своїй заввазі Владика М. Гринчишин сказав, що у персоналі «Радіо Воскресіння» с молоді, а зокрема люди Патріярхального напрямку. З цього випливає, що участь тих молодих осіб, приналежних до Патріярхального напрямку, мала б дискваліфікувати даного кандидата працювати у «Радіо Воскресіння».

Таке підкреслення Владикою М. Гринчишиним може кожного вразити. Сьогодні подавляюча частина мирян і навіть багато священиків і владик свідомі того, що без цієї святої патріярхальної ідеї, яку відпорошив св.п. Патріярх Йосиф, і без цих патріярхальників наша УКЦерква не була б такою, як вона є.

І без цього вкладу патріярхальної ідеї і патріярхальників напевно Владика М. Гринчишин ніколи не був би секретарем Синоду УКЦеркви! До речі, цю думку можна б поширити і довести, що це одинокий і невідмінний шлях нашої УКЦеркви, що має провадити в друге тисячоліття християнства Руси-України.

Ми були прямо здивовані, що Владика М. Гринчишин у світлі подій нашої УКЦеркви на батьківщині міг висунути таку клясифікацію. Шкода, що Владика М. Гринчишин не мав нагоди на ці теми говорити з нашими підпільними, а сьогодні легальними священиками, він напевно був би почув відмінну думку. Але цей факт такої клясифікації, що її висунув Владика М. Гринчишин, кидає певне світло й на іншу площину.

Нам відомо, що після затяжного конфлікту Владики А. Горняка з мирянами, що піддержу­вали ідеї Патріярха Йосифа, звільнено з його становища, а на його місце призначено Владику Гринчишина виконувати функції екзарха та довести до замирення. З цими змінами були великі надії, але вони, у більшості, залишились тільки надіями. Редакція часто одержувала листи від читачів з Великої Брітанії, у яких підкреслювали, що після відходу Владики Горняка нічого істотного не змінилось. Побажання мирян не брались до уваги. Священиків, що були в опозиції до Владики А. Горняка, не трактувалось однаково, а дискриміновано. На дещо з цього ми перед тим звертали увагу. Все бралось до уваги, що для загоєння рани треба більше часу, але сьогодні є незаперечним фактом, що з такою антипатріярхальною настановою, яку виявив Владика Гринчишин, не можна було багато сподіватись.

Так Велика Брітанія одержала свого Владику Михайла Кучм’яка. Невідомо, чи Владика Кучм’як справді захоче привести до повного замирення і трактувати обидві сторони однаково, покаже недалеке майбутнє. Покищо, як інформують редакцію, Владика М. Кучм’як до всіх гарно усміхається, але для вирішення життєвих проблем не знаходить часу.

Сподіваємось більше зрозуміння деяких наших владик до життєвих проблем зорганізо­ваного мирянського руху в цілому, а в тому і до Патріярхального, бо вони не є нічим гірші, як пробує сказати Владика М. Гринчишин. Не тільки варто, але конечно потрібно час-до-часу заглянути у свою власну душу. Більше любови, любови і любови, не тільки до своїх приятелів, але також і до ворогів.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>