Колись у середньовічній концепції схоластичної філософії існувало вчення про дві книги, з яких можна дізнатися про природу Бога та його присутність у цьому світі. Першою є Об’явлення, себто Святе Письмо, другою – книга Природи. При цьому обидві книги вважають рівноправними на шляху богопізнання. За ідентичною схемою формована й творчість Карла Звіринського, для якої поділ на сакральне і світське мистецтво радше є формальним. Коли він говорить про сакральне мистецтво, то має на увазі передусім мистецтво, покликане прокладати шлях до Слова Божого. Це мистецтво Божого храму, божественної літургії, «де вірним створюються найкращі умови для контакту з Богом». На питання про культурну матрицю, яка була, на думку митця, найбільш придатною для творення таких умов, Звіринський впевнено відповідає: «Звичайно, візантійська. Вона створила таку естетичну позицію, котра найменше говорить про людське. Постаті на візантійських іконах майже зовсім позбавлені земного. Крізь них вже промениться той інший, небесний світ» (с. 259). В сакральному мистецтві індивідуальна манера митця повинна максимально відступити за встановлені Церквою канонічні рамки, давши місце Божій присутності. На противагу візантійській традиції Карло Звіринський ставить реалістичне мистецтво Ренесансу, яке вважає по суті поганським, позаяк лише ілюструє релігійні сюжети, не даючи місця для досвіду Божої присутності. «Реалізму немає місця у нашій Церкві», – цитує Звіринський слова Митрополита Андрея Шептицького, сказані під час відкриття іконостаса Петра Холодного в каплиці Львівської богословської академії.
І оскільки Звіринський вважав мистецтво відображенням світоглядних позицій, в його випадку воно було пов’язане з відношенням до Бога в намаганні відшукати сліди Божої присутності у всьому, що його оточувало, передовсім у природі: «Спостерігаючи природу – я подивляю, подивляючи – я малюю, малюючи – я молюся»
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/
