Три роки дніпропетровської спецтюрми Йосипа Терелі

Після довгих років ув’язнення в тюрмах, концтаборах
і в психіятричній тюрмі в Сичовці, Йосип Тереля
був насильно ув’язнений три роки в Дніпропетровській психтюрмі.
Перед звільненням 1980 р. з ним відбули
довгу розмову психіятри і офіцери КДБ.

Закінчення з березневого числа

Нині передаю майже повністю записаний допит в час так званої «розтормозки», коли мені в вену було введено 10 куб. см. кофеїни з барбамілом. На допиті були присутні нач. відділу ст. ляйтенант Н. М. Буткевич, нач. тюрми полковник Бабенко і представник УКДБ підполковник Капустін. Уводила препарати медсестра Лідія Осіпова. Після того, як вона ввела препарат, її попросили з кабінету, а Буткевич почала допит за заздалегідь складеним запитником.
Буткевич: Чи розумієте ви, що ваше становище безнадійне? Ніякий Захід вам не поможе.
Відповідь: Я надіюсь на радянських лікарів. Коли мене вилікують, всі проблеми будуть розв’язані.
Буткевич (подразнено): Відповідайте по суті.
Відповідь: Але ж я не на Заході.
Бабенко: Скажіть, якщо вас звільнять, що ви будете робити в себе вдома?
Відповідь: Жити й працювати.
Капустін: Як зрозуміти «жити й працювати»?
Відповідь: У мене дружина й дочка, от для них я й буду жити й працювати.
Бабенко: Чи можна це зрозуміти, що ви не маєте наміру займатися протидержавною діяльністю?
Відповідь: Як може хвора людина займатися будь-якою діяльністю?
Бабенко: Відповідайте на питання по суті. Ви що, самі визнаєте себе хворим? На це є лікарі.
Відповідь: Але ж я визнаний провідними психіятрами Союзу душевнохворим — такими як Д. Р. Лунц, професор Тальце М. Ф. і…
Бабенко: Ми знаємо про це з матеріялів справи. Вас запитують, що ви думаєте особисто.
Відповідь: Я думаю те саме, що й провідні психіятри Союзу.
Буткевич: Це не відповідь. Видно, ми вас не долікували.
Відповідь: Неллі Михайлівна забула, в якому «важкому» стані я прибув сюди в 77-му році. І тільки завдяки вам я можу сьогодні так чітко й свідомо відповідати на запитання.
Буткевич: Ви ж на волі не будете говорити протилежне?
Відповідь: Борони, Боже, я завжди буду перед вами в боргу, та й дружина моя буде вас пам’ятати.
Буткевич: Ваша дружина робила все можливе, щоб ускладнити ваше становище. Вона підняла завивання, що ми вас лікуємо. Ви вже майже рік не отримуєте ліків, ви їй про це говорили на побаченні?
Бабенко: Ми офіційно повідомили вашу дружину, що вас скоро випишуть.
Відповідь: Тоді для чого було мені вводити кофеїну з барбамілом, ми могли б говорити і без цього.
Буткевич: Ми це робимо всім. Ви — не виняток. Але от дивно: всі хворі говорять, що вони здорові, а ви говорите, що ви хворий.
Відповідь: Я говорю, що був хворий, тепер завдяки вам моє здоров’я поправилось.
Капустін: Ні хера ви, Тереля, не хворий, і все чудово розумієте, але запам’ятати вам не пошкодить: більше на посилки і добре жертя вам не потрапити: поїдете туди ж, де й ваш однодумець Красівський — бо ж ви обидва симулянти.
Відповідь: Ви забули ще третього однодумця – Юрія Бєлова.
Капустін: Бєлов рецидивіст. І нам побажано, щоб ви не відповідали на його листи і не приймали від нього посилки.
Відповідь: Мені ніколи не кажуть, від кого посилки і гроші, і я ніколи не розписуюсь: мені дають, а я їм.
Капустін: Вам посилка від Бєлова — от ви й відмовтесь.
Бабенко: Вибачте, тов. підполковнику: посилка від Гривніної, а від Бєлова — книжки.
Капустін: О, так! Ну з якої речі москвичі шлють вам посилки, гроші? Чому вони не шлють мені?
Відповідь: Я нічого не знаю з тих, хто шле мені посилки, але думаю, що це все добрі люди; якби вони знали, що ви потребуєте, вони б і вам допомогли.
Бабенко: Про те, що у вас підвішена добре мітла,* ми знаємо. Не скальте зуби, коли вас запитує начальник.
Відповідь: а я думав, що ви старший за чином [за званням].
Буткевич: Скажіть, Тереля, чи ви правильно робили, коли писали протест на арешт М. Руденка?
Відповідь: Я не пригадую, тому що був хворий.
Буткевич: Ну, а тепер, як ви розумієте свої дії?
Відповідь: Я поводився дуже погано. Більше цього не повториться.
Буткевич: Тереля, ви не настільки були хворі, щоб не пригадувати того, що ви робили.
Відповідь: Неллі Михайлівно, але ж ви самі говорили, що я дуже хворів.
Буткевич: Значить, ви брешете, що все забули?
Відповідь: Не цілком так. Деякі речі я пригадую.
Буткевич: Що ви думаєте про ембарго на хліб, яке наклав Картер?
Відповідь: Картера я не знаю.
Буткевич: Не будьте свинею, Картер — президент США.
Відповідь: Тим більше, я з ним не знайомий. Я Брежнєва бачу тільки на фотографіях, а Картера де б я міг бачити?
Буткевич: Ви з дружиною на ім’я Картера писали заяву щодо еміграції з політичних, економічних і релігійних причин. Ну й як, поміг вам Картер?
Відповідь: Я не пригадую про ті часи, коли я був хворий, — тепер же я не пишу.
Буткевич: Що ви запустили: хворий, хворий… Відповідайте по суті. Ви хитруєте.
Відповідь: Але ж я справді не знаю Картера.
Капустін: Ну, а якби вам трапилась можливість поїхати в США, ви б поїхали?
Відповідь: У мене там дядько. Якщо б він нас запросив, що ж — ми б поїхали, подивились, як їм там. Але жити там я не збираюсь, мені непогано й на Закарпатті.
Капустін: Тереля, є рішення, що ви скоро будете на волі, але тільки після Олімпіяди. Як ви на це дивитесь?
Відповідь: Нормально, вилікували — я ж не в тюрмі, а в лікарні.
Бабенко: А от В. Корчак говорить, що ми — кати, і він перебуває в тюрмі.
Відповідь: Мене з Корчаком не зводять. А потім, у нього така думка, йому видніше.
Бабенко: Корчак говорить, що ми моримо українського поета в 21-ій камері. Звідки йому відомо, що ви в 21-ій?
Відповідь: Про це знає вся тюрма.
Капустін: Тереля, ви підтримуєте зв’язок із свободою.
Відповідь: Я не в тюрмі. До мене постійно приїжджає дружина з дочкою Мар’яною.
Капустін: Я маю на увазі нелеґальний зв’язок.
Відповідь: Та ж я не в підпіллі, я на свободі, в республіканській лікарні — від кого мені ховатися!
Капустін: Ви в спецлікарні, де існують свої обмеження. Так ви не відповіли на моє запитання.
Буткевич: Йосиф Михайлович не хоче видати свого родича, а жаль — в цьому немає нічого поганого, що він вам помагав.
Бабенко: Йосифе Михайловичу, от ви сказали, що ви не політик, а християнин — що ви хотіли цим сказати?
Відповідь: Мене політика ніколи не цікавила, я завжди прагнув до любови, до Бога.
Бабенко: Але ж віра в Бога — це і є політика, капіталісти на цьому будують свою міжнародню політику, агресивну політику.
Буткевич: Віра в Бога — безглуздя. А люди, які вірують, — хворі. В науковій медичній літературі це називається масовою психозою.
Відповідь: Але ж християн більше мільярда.
Буткевич: Киньте обрахунки. Християнство — це один з різновидів шизофренії.
Відповідь: Я про це не знаю. Вірніше, ніде не читав.
Буткевич: Таж ви не читаєте спеціяльної літератури.
Відповідь: Дійсно, «спеціяльної» літератури я не читаю.
Капустін: Хто такий Ім’яков? У вашій заяві на ім’я Картера є й таке прізвище.
Відповідь: Я ж сказав, що нічого не пригадую, що зі мною було, коли я був хворим.
Буткевич: Він дійсно нічого не пригадує, ми перевіряли.
Бабенко: Йосифе Михайловичу, а ви б тепер узяли й написали все, як розумієте, га?
Капустін: Він не напише, тому що все нам бреше.
Відповідь: Я погано знаю російську.
Капустін: Пишіть на українській.
Відповідь: Боюсь, що Неллі Михайлівна скаже, що в мене змінився стан. Потім, я вже казав, що я не політик.
Буткевич: Ви знаєте, що Плющ лежить в одній із канадських клінік; його лікують і там.
Відповідь: Я з Плющем не знайомий. І про хворобу його нічого не знаю.
Буткевич: Ну, а ваш приятель Плахотнюк, він як — хворий чи ні?
Відповідь: Плахотнюк — лікар, йому видніше. Я його не бачив з 72-го року, в той час він був нормальним.
Буткевич: Таж він більше хворий, ніж ви.
Відповідь: Я не знаю.
Капустін: Та все він знає! Скажіть краще, Йосипе Михайловичу, звідси можливо втекти чи ні?
Відповідь: Я цією проблемою не займався.
Капустін: Ну, а якщо б?..
Відповідь: Мене тепер це не цікавить, я тепер одружений.
Капустін: У вас дев’ять утеч із тюрем і таборів. Невже ви не прикинули чисто механічно — є шанси чи немає?
Відповідь: У зека завжди є шанси. Але в даному разі я не зек.
Капустін: А все ж — можна втекти з «Дніпра» чи ні?
Відповідь: Коли я буду на становищі зека, тоді й поговоримо.
Буткевич: Він у нас хороший. Нічого зайвого.
Бабенко: Як ви дивитеся на введення наших військ в Афганістан?
Відповідь: Так, як і наші лікарі.
Буткевич: Не в’їдайте. Ви зобов’язані відповідати на всі поставлені запитання, це вирішить вашу долю.
Відповідь: Я думаю, що туди треба послати більше військ.
Капустін: Чому ви так думаєте?
Відповідь: У гірській місцевості важче вести бої.
Капустін: Ми не ведемо воєнних дій. Ми тільки присутні.
Відповідь: Тоді це протягнеться довго.
Буткевич: Що ви скажете про Сахарова?
Відповідь: Я особисто з ним не знайомий.
Буткевич: А ми знаємо протилежне. Ви знаєте, що Сахаров одержує гроші від ЦРУ і на ці гроші підриває міць нашої держави?
Відповідь: Про це мені нічого не відомо.
Буткевич: Але ви, особисто, вірите радянській пресі?
Відповідь: Звичайно вірю, адже я не хворий.
Буткевич: А даремно ви в’їдаєте — та ж Сахаров ворог. І не думайте що ми боїмося його відправити туди ж , куди й вас, — просто влада чекає, що він кінець кінцем схаменеться.
Відповідь: Андрій Дмитрович — академік, він завжди думає, я ж закінчив тільки 10 клясів.
Буткевич: А ви знаєте, що більшість академіків — шизофреніки, але вони не нарушують спокою наших громадян, тому й нема потреби їх приміщувати в психіятричні лікарні.
Відповідь: Я цього не знав.
Бабенко: Тереля, ви заявили, що будете добиватися легалізації УКЦ. Як ви ставитесь до цього питання тепер?
Відповідь: Я за всіх не можу відповідати. Ми з дружиною — католики, і в селищі, де живе дружина, є костьол — так що проблема розв’язалась сама собою.
Капустін: Вас запитують про підпільну УКЦ, а не легальну Римо-католицьку, яка функціонує на Закарпатті.
Відповідь: Я не знав,, що є підпільна УКЦ.
Капустін: Таж ви самі про це писали для західньої преси!
Відповідь: Видно, що я тоді був дуже хворий. Але раз ви кажете, що є така підпільна Церква, — я повинен вірити.
Капустін: От, запам’ятай: на цей раз ми тебе звільняємо, але, якщо ти знову будеш зв’язуватися з попами й бабами, — нарікай на себе!
Відповідь: Мене не потрібно лякати. Я все зрозумів, громадянине начальник.
Капустін: Так, лякаємо. Ти що думаєш: ми цяцькатися повинні з тобою? От якщо б був Сталін, ти б іншої заспівав, а то возяться тепер…
Відповідь: Я не винен, що пізно народився.
Капустін: Тереля, погляньте ось на ці фотографії: кого ви знаєте з цих людей?
Відповідь: Своїх друзів.
Капустін: Кого саме?
Відповідь: Доведеться довго перечислювати.
Капустін: Ось ці вам знайомі?
Відповідь: Ані один особисто. Фотографію Солженіцина мені подарували, так що заочно знаю тільки його одного.
Капустін: Шкода, ви б нам могли дуже помогти…
Буткевич: Тереля, де ви народились?
Відповідь: У справі написано.
Буткевич: Я вам повторюю, що ви повинні відповідати на запитання.
Відповідь: Добре. Народився в Закарпатській області, с. Келечин, Міжгірського району.
Капустін: Ви в гірській місцевості народились?
Відповідь: Так.
Капустін: Скажіть, що вам відомо про УНФ?
Відповідь: Абсолютно нічого.
Капустін: А ваш приятель Красівський, адже він унефівець.
Відповідь: Я не політик.
Капустін: Добре, але ж ви також хочете самостійної України?
Відповідь: Я думав, що вона самостійна.
Капустін: Взагалі ж, так, але ж ви хочете відійти від Росії.
Відповідь: Вибачте, всі республіки як самостійні одиниці входять до складу СРСР, так що Росія — це Росія, Україна — це Україна.
Капустін: Ну добре, а що ви думаєте особисто про вихід України з федерації радянских республік?
Відповідь: Україна до цього не готова.
Капустін: Що — погані часи чи ситуація не та?..
Відповідь: Нам непогано й разом. Тепер не потрібно візи оформляти для поїздки в Москву.
Капустін: От бачите, а що, коли ви своїми словами напишете, що ви проти виходу з СРСР?
Відповідь: Куди писати?
Капустін: Ну, просто так, громадськості.
Відповідь: Я не журналіст, і пишу я погано.
Капустін: Вам поможуть. Ну так як?
Відповідь: Подумаю.
Бабенко: Йосипе Михайловичу, і все таки, як ви підтримуєте зв’язок з волею?
Відповідь: Через дружину.
Буткевич: А нам відомо протилежне.
Бабенко: Ви серйозно думаєте, що Захід візьме участь у вашій долі — в них повно своїх клопотів.
Відповідь: Моя надія на Бога.
Буткевич: Порожні слова. Ви що, серйозно думаєте, що вам Бог поможе?
Відповідь: Я певний у цьому.
Буткевич: Бачу, що вас мало лікували.
Капустін: Скажіть, Тереля, в 1978 р. Сахаров виступив на ваш захист — звідки він знав про вас?
Відповідь: Мої друзі сказали його друзям; так, я думаю, Сахаров дізнався про наше горе.
Капустін: Які саме ваші друзі?
Відповідь: Руденко, Григоренко, Бердник і всі ті, що сидять у тюрмах і в таборах, а хто з них — я не знаю, тому що я був у тюрмі.
Бабенко: Ну добре, але що вас в’яже з цими єврейчиками, що ви в них знайшли?
Відповідь: Всі вищеперечислені — українці.
Бабенко: Я не про них, хоч як відомо… Я говорю про тих людей, що крутяться коло Сахарова.
Відповідь: Я коло Сахарова не був, так що не можу нічого сказати.
Капустін: Ви знаєте, що ваша дружина передала інформацію на Захід про те, що ми вас, психічно здорового, тримаємо в спецлікарні?
Відповідь: Моя дружина — також радянський лікар, і в неї своя власна думка.
Буткевич: От ви їй і скажете, що ви хворий.
Відповідь: Вона мені не вірить.
Бабенко: Вона вам заважає. Коли б навколо вас не підняли завивання, ви б уже давно були дома.
Відповідь: Хто підняв завивання?
Капустін: Та ваші уявні друзі. Ми от достеменно знаємо, що Сахаров і ті, що з ним, використали вашу хворобу з метою підриву радянської влади.
Відповідь: Як може хвороба людини підірвати таку сильну владу? Нісенітниця.
Капустін: Воно то правильно. І все таки вас використали сіоністські кола для власної мети.
Відповідь: 3 сіоністами я не знайомий.
Капустін: Правильно. Але вони діють через приховані важелі — через таких, як Сахаров, Рудненко, Орлов і їм подібні.
Відповідь: Я цього не розумію.
Капустін: Правильно. Простій людині цього не зрозуміти. Тому ви повинні слідкувати за вітчизняною пресою і, головне, правильно розуміти дійсність. Ми вам не бажаємо шкоди. Наша мета — помогти вам відійти від цих жалюгідних людців.
Буткевич: Ми повинні бути переконані, що ви більше сюди не потрапите. Інакше, який глузд вас звільняти. Потім, товариш підполковник правильно каже, що вам не можуть помогти спецлікарні — тоді ваше місце на особливому режимі. У вас дружина, дочка — от ви й живіть для них, немає чого влазити в різні погані історії. Зрозумійте, ми для вас ближче, ніж всі ці ваші уявні друзі. Ми справді не бажаємо вам шкоди. А що ж потрібно Сахаровим — галас і дестабілізація спокою в нашій країні.
Відповідь: Тоді як розуміти, що мені забороняють писати, малювати?
Буткевич: Це тепер ні до чого. Коли ви почнете писати вірші, до вас повертається хвороба, а ми не можемо цього допустити. І в дальнішому це вам не потрібне. Навіть вірші про квіточки…
Капустін: Ну так як? Ви напишете для нас про те, що ви осуджуєте дії Гельсінської групи? Про це ніхто не довідається…
Відповідь: Тоді який глузд писати?
Капустін: Ну, якщо ви хочете, ми це надрукуємо.
Відповідь: Я не можу нічого писати, бо конкретно нічого не знаю. Потім, це можуть прийняти за хворобу.
Буткевич: Ви цілком здорові, інакше не стояло б питання про вашу виписку. Потім, ви не з тих хворих, що не можуть відповідати за свої дії.
Відповідь: Я не бажаю вмішуватися в політику, це не моє гобі…
Бабенко: От ви й показали своє обличчя. А шкода, ми до вас з відкритою душею.
Капустін: Йому ближче Сахаров, для нього він би написав.
Буткевич: А може, його полікувати ще трохи. Видно, потрібно закріпити лікування.
Відповідь: Я думаю про інше. Де хто дасть мені роботу на волі, бож із довідкою з психлікарні мене ніхто не прийме на роботу.
Капустін: Це нехай вас не турбує. Ми передамо товаришам в Ужгород, і все наладиться.
Бабенко: А ви відпочивайте. Робота не втече. Головне, що ви повинні робити — це правильно зрозуміти нашу радянську дійсність.
Відповідь: Постараюсь.
Капустін: А якщо на волі до вас підійдуть ваші друзі і попросять розказати про Дніпропетровську спецлікарню, що ви зробите?
Відповідь: Скажу, що жив і лікувався.
Буткевич: А якщо запитають, хто лікар?
Відповідь: Скажу, що Неллі Михайлівна.
Буткевич: А от цього якраз і не належить говорити.
Відповідь: Але ж дружина знає, що ви мій лікувальний лікар.
Бабенко: Пам’ятайте одне: на волі взагалі про спецлікарню не треба говорити — ні доброго, ні поганого.
Буткевич: Скажіть, чи ми над вами знущались, чимнебудь притісняли вас?
Відповідь: Порівнюючи з минулими роками мені тут було краще, ніж у Сичовці, але гірше, ніж у Володимирі.
Буткевич: Так вам все таки було погано?
Відповідь: Коли в людини є все, їй завжди погано. Потім, я так звик до вас, що не знаю, як я проживу на волі.
Капустін: Це вже наша турбота. Ти що, думаєш, що, вийшовши на волю, будеш мандатом неосудности прикриватися? Ця малина закінчилась.
Відповідь: Ну й слава Богу.

Архів «Смолоскипа». Машинопис, копія оригіналу. Переклад з російської мови —
в-во «Смолоскип». Мовно-правописна редакція «Патріярхата».

* Тобто у вас спритний розум, гострий язик.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt