Тривожне еміграційне явище

Відбудова нашої України, переміна її соціяльних та економічних відносин відбувається повільно, може аж надто повільно, бо треба починати все від основ, від нуля, без багатьох економічних засобів, між ними і недостачі праці, хоч робочих рук є подостатком. Помалу й далеко не новими методами працюють колгоспи, а приватизація землі йде чумацькими темпами, індустрія теж працює перестарілими засобами й немає все «перших матерій», торгівля без рівноваги цін і гроша, а міжнародна торгівля не розгортається нормально, неможливість мати нормальну заробітню платню при анемічній промисловості без урегульованої систематичної праці в усіх галузях продукції і на службових постах (заробітна платня виплачується три місяці зі спізненням…). В такій ситуації якась частина людей кидається на шукання заробітків чи різних способів здобуття грошей. В упорядкованих державах уряди шукають таких способів для своїх громадян, шукають праці, забезпечують безробітних, творять місця праці новими заводами чи підприємствами. Дуже часто уряди організують пляново еміграцію для надвишки населення, або маючи вишколених робітників у різних індустріяльних фірмах в якомусь ділі висилають таких робітників за кордон на праці (будови доріг, мостів, тунелів, фабрик). Користають з цього й робітник, і держава, й індустрія, яка висилає враз з робітниками й матеріяли та машини для такої праці.

В нас, в Україні, того всього покищо нема, або все те в початках розвитку промисловости й планування. В Совєтському Союзі все казали, що непотрібно ні туризму, ні міжнародної торгівлі, ні еміграції, бо країна така велика й багата, що в ній все є… А вийшло, що без співжиття і співпраці зі світом і іншими народами га державами життя йде тупо і обмежено. Сьогодні багато осіб, чи то в шуканні засобів до життя, чи в шуканні нагоди для збагачення кидаються самі в погоні за працею і заробітками. В бувшому Совєтському Союзі людина була прикріплена до свого місця праці, зокрема колгоспники й «шукання праці» кермувала, як і в усьому, держава, яка журилась усім… Шукання праці виглядає нормальним явищем. Але так воно не є. І ось, нове явище подібне до того, що виникло було в XVIII-XIX століттях нашої історії і мало назву бурлаччини. коли чимало молодих людей кидали рідні сторони або з нужди, або від якогось гніту чи переслідування, чи просто через свій бунт і наймались далеко в сусідніх народів на нужденну працю, в якій їх використовували, а самі вони жили як невільники в жахливих відносинах. Нагадаймо повість нашого Нечуя-Левицького «Микола Джеря»…

Рік тому, у місяці вересні 1995 року, деякі нерозважні молоді наші студенти в Римі, сподобавши собі поверховно Італію, піддали думку своїм рідним чи знайомим в Україні, щоб вони легально чи нелегально приїхали до Італії і тут найдеться якась праця для них (в Італії є велика свобода, нема строгих контроль і т.п.). Тому, що мужчинам таки неможливо найти працю в Італії, жінки можуть працю найти легше: жінки чи дівчата можуть працювати як домашні робітниці в багатих родинах — як наймички, щоб доглядати старих батьків чи малих дітей, чи, просто, бути служницями в домашній праці. Тому, однак, що прибували нелегально (в Европі тепер кордони не так щільно замкнені, як колись), тобто оставались жити в Італії без візи побуту й без права на працю. їм платять мінімальну заробітну платню, отже працюють запівдармо. Але вони й тому раді, хоч їхня праця не є легка. Наш Остап Вишня, між іншими нашими висловами, забув ще про один: та хай і так…

В тому самому часі, й раніше, до Італії почали прибувати нелегально втікачі, правдиві бездомні люди з Югославії, а також з Африки, де колись італійці мали свої колонії. Всі шукають мешкання і праці. Так появилось в Італії велике число бурлак і бурлачок, про яких наша народня пісня співала:

Нема в світі так нікому,
Як бурлаці молодому,
Що бурлака робить заробляє.
Аж піт очі заливає,
А хазяїн його лає…

Маю на думці всіх тих, яких називають «нелегальними». Що я не перебільшую, ось наголовок в італійській газеті про те з іншою термінологією: «Нові невільники при брамі Европи». То явище і в других державах Европи, але в інших країнах є трохи більша дисципліна для емігрантів і не так легко дістатись до них і шукати праці та жити по різних закамарках, на що й клімат італійський дозволяє. Справді невільництво модерних часів, коли люди перемінюються, стаються знаряддям праці й то добровільно! Колись невільників купували-продавали (Америка перед Лінкольном!), тепер сама людина йде до тих, які живуть краще, щоб і собі з того щось скористати, стаючи інструментом праці ще й за малу винагороду. Питанням, коли зменшиться число таких втікачів-бурлак, буде займатися Організація Об’єднаних Націй. Це питання людства.

Число наших жінок і дівчат в Італії росте. Але почали рости й різні клопоти. В Україні появились люди-хитруни-спекулянти, які побачили в цім явищі новий «бізнес». Вони, немов, «агенти» якимсь чином почали «продавати» за добрі суми долярів «можливості» виїхати до Італії (та до інших країн) і тут зразу дістати помешкання і місце праці з добрим заробітком. То є звичайні шахраї. Гроші брали (деякі діють таки тут, в Італії), давали фальшиві адреси й легкодушна людина так заманена оставалась без нічого прямо на вулиці. З одної сторони хитрість, з другої — жалюгідна легкодушність. В загальному — повно всякої нелегальщини, бідний заробіток, не легка праця, шантажі й повно небезпек для тих молодих людей, що не знають, що таке чужина, що таке Італія з невисокою економією і скупими можливостями тут розбагатіти. Ці жінки часто бідують, але мовчать, жалуються, деякі ходять і шукають праці, питаючи за нею і живуть з допомог різних харитативних організацій.

В Римі українці живуть у різних інституціях – семінарії, манастирі — зі стипендій і допомог різних організацій. Громади тут практично нема, як це є по інших країнах наших поселень. Ми не маємо фабрик, крамниць чи підприємств, щоб дати працю. Помогти можемо дуже мало, а то й нічим як і не легко це там, де наші люди поселились і здобули своє місце в житті. Нема багато чим поділитись, коли зважити число тих потребуючих.

Творяться різні небезпеки для тих молодих дівчат і жінок. На випадок недуги вони не мають обезпечення, щоб платити лікування, яке на Заході є дороге (в Україні таки безплатне!). Трапляються випадки, що й не мають грошей на поворот в Україну, коли хотять вертатись. Без перебільшення творяться нові бурлаки в нерозважнім шуканні праці на чужині. Їхнє число в Римі досягає вже трьох сотень, як не більше, бо не всі вони хотять бути відомими. Є і мужчини, але їх не побачите. То клопоти, журба без розв’язки про тих, що легковажно кинулись в обійми чужини.

Як парох тієї дивної громади, ні то емігрантів, ні то втікачів а справжніх бурлак, мушу про це повідомити нашу громадськість. Апелюю навіть до нашого уряду в цій справі. Знаю, що то не легка й проста справа, але щоб бодай не допускати до тієї всякої нелегальщини в тих практиках, через що так не легкою є всяка інша поміч. Не диво, що ці нещасні люди не звертаються до своїх посольств чи амбасад, бо їхній легальний статус унеможливлює тим законним представникам щось робити (коли хто, наприклад, втік з армії, та не піде до своєї амбасади просити легальної помочі…). Маємо про те щире запевнення нашого Президента, яким хоче він висловити своє бажання помагати еміграції. Він писав недавно в своїм листі «Українцям усього світу»: «Україна ж докладає і докладатиме зусиль для допомоги у вирішенні важливих проблем українців за її межами… Ми робитимемо це всіма політичними й дипломатичними засобами на підставі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, не втручаючись у внутрішні справи інших держав».

Мої прохання:

  1. Спинити треба цю нерозважну й небезпечну хвилю нелегального шукання праці на чужині в будь-якій країні, а головно в Італії, з якої емігрують кожного року самі італійці. Переслідувати законно хитрих «агентів» і спекулянтів нелегальної еміграції і торгівців людськими долями.
  2. Шукати розв’язки питання безробіття в Україні. Будуємо державу, праці не повинно бракувати. Ми не бідна держава й земля.
  3. В Італії є більше чим два і пів мільйона безробітних і державна економія та гріш нестабільні. Число втікачів чужинців зростає. Уряд буде змушений робити прикрі обмеження, а то й видалювання нелегальних емігрантів з обопільними прикрощами. Чи ми були б раді, коли б до нас почали теж емігрувати поляки, росіяни чи молдавани? Серед утікачів і нелегальних емігрантів безробітних шириться злочинність і пляма ця паде на всіх однаково, бо вони всі є в ситуації «десперадос»…
  4. Нашому урядові треба шукати праці й еміграції для своїх громадян легальною дорогою в порозумінні з іншими урядами держав. Нелегальщина — то погана прикмета й кожний уряд її не толерує. Праці можуть бути сезонові або й постійні для різних фахівців. Воно є абсурдом в нашому випадку шукати еміграції, наче б в нас було перенаселення, але таки люди шукають праці й шукають її по чужих країнах. Чому не помогти їм робити це легально? Не легка справа, але можлива. Є країни, що принимають емігрантів.

А молодим, які шукають праці по чужинах з мріями, що Захід — то велике й щасливе ельдорадо (фантастична країна з самими багатствами!), треба пояснити, що всюди, й в Америці, на добрий заробіток треба працювати важко й довго, щоб стати багатим. Працювати треба всюди й здобувати майно треба теж працею.

  1. Будьте розумні й розважні та не летіть як нетля на полум’я, щоб тільки коштом здоров’я, часу й своєї молодості заробити гроші й купити собі старе авто (що є мрією багатьох і створився вже теж торг такими автами, напр. в Бельгії, серед таких емігрантів…). Чужина не є матірю. Спитайте нас, що пережили на чужині по пів і більше століття. Україна з кожним днем буде потребувати робітників, а ми втікаємо від тієї праці, шукаючи легкої і з великим заробітком. Наша держава більша вдвічі від гористої і бідної Італії і ми встанемо на ноги при помочі праці. Все, що здобули італійці, німці, японці по війні, по важкім знищенні-руїні, вони здобули працею. Здобудемо й ми! Наш уряд про те журиться. Чому хотіти бути в наймах у чужих на таких негідних умовах? Деякі можливості заробітку, і то дуже високого, є ганебні, хоч би торгівля наркотиками…
  2. Чужина є повна небезпек, дуже великих і прикрих для вашої душі й тіла. Змарнувати можна свою молодість і свою долю в такім шуканні всякого заробітку. Ще раз пригадую повість Нечуя-Левицького «Микола Джеря». І не кажіть, що так було колись, а сьогодні є інакше. Людина осталась з тими самими похотями, з тими самими слабкостями. Думайте про свою майбутність, щоб на чужині не стати бур’яном-перекотиполем, яким будуть бавитися вітри подій. Як душпастир по Другій світовій війні міг би я описати пропащі долі великого числа молодих людей, які занапастили себе на чужині, не дбаючи про відпорність на небезпеки для їхніх душ і здоров’я…
  3. Бережіться модерного бурлацтва на цілковито вам невідомій чужині і шануйте свою гідність. Не міняйте високих своїх гідностей особистих, національних і християнських за марний гріш. Не давайте себе використати чужині, як недавно це було ще з невільниками, яких зробив такими соціяльний примус і людська ненаситність багатства. Не продаваймо себе добровільно, щоб стати багатими. Ці речі вимагають часу. Великі скоки-стрибки в економічному розвитку є неможливі. Сталін хотів за пару років провести реформу колективізації і впало з голодової смерти вісім мільйонів людей…
  4. Не слухайте спекулянтів, що торгують людськими долями, наживаючись з наївности і молодечої фантазії. Ідіть в житті все легальною дорогою і правильною, ніколи крутійствами чи хитрощами. Нелегальщина заведе вас у модерне невільництво, станете рабом когось або чогось. Не засуджуйте самі себе на примусові роботи без лягрів! Вчіться в житті переждати все погану погоду, по якій все прийде сонце.

Можливо, що до цієї теми я ще повернуся більше разів. Це питання сколихнуло еміграцію по різних краях наших поселень і викликало гіркі почування. Цими думками хочу поділитись з усіма, а головно з братами в Україні. То мої тривожні слова перестороги для батьків тих молодих людей, щоб не віддавали так легко своїх дітей в непевні руки чужини, а чоловіки своїх жінок на поталу нелегкій службі тим, що їм покищо поводиться краще чим нам. Чужина й навіть цей прославлений Захід, чи почесним вченим словом, як дехто хоче — окцидент, то не все золото. Та й золотом не міряймо ані себе, ані своїх гідностей, ані за золото не купуймо своєї долі. Ані не продаваймо її…

о. Іван Музичка