У нашому журналі за березень цього року ми звернули увагу наших читачів на появу анонімних публікацій, виготовлених з ціллю поставити в підозріння й морально пошкодити праці нашого і споріднених з ним товариств та провідних, активних в них людей. Наша нотатка була викликана лише цією обставиною, що до появи однієї з них ужито фірму нашого журнала, а небажанням мати з анонімами співбесіду. Ми були переконані, що таких пресових появ ніхто не трактуватиме поважно, і ніхто, тим більше, не користуватиметься ними при аналізі громадських чи церковних справ. Але так в дійсності не є. В українській еміґраційній публіцистиці доволі багато диму пускається нашою «великою» пресою, читачам дещо «вкривається, дещо перекручується і дещо перебільшується, так що вона нераз перекликається із анонімною, а подекуди доповнюється нею».
Ось, наприклад, щоденник «Америка» писав про д-р Р. Осінчука в Нью-Йорку, що він є «безвідповідальний демаґоґ», а анонімне «Кропило» писало, що він «захворів на патріярхоманію» і великої різниці в тих двох опініях немає. Подібну схожість оцінки можна легко ствердити й у відношенні до других діячів мирянського руху між тими по формі різними, а по суті однаковими виданнями. Загрозливим в цій ситуації є факт, що читачі не відчувають цієї разючої схожості і браку відповідальності легальної преси, яка нераз через необ’єктивність іде в парі з анонімною. Вони до неї призвичаїлись.
На таке ствердження спонукує нас реакція журнала «Світло», ч.7-8, /Український Католицький Місячник, Вестон, Онтаріо, Канада/, у статті його головного редактора отця о. Купранця, ЧСВВ, під наголовком «Тимчасом трясовиння загрожує…», на появу весною цього анонімного видання «Кропило». Замовчати було б найвідповіднішою реакцією на цю появу, але всеч. о. Купранець задумав «розрахуватися» з анонімами й критикуючи «Кропило» поверхово дав йому по суті визнання й попертя у редагованому ним журналі. Для осягнення цієї цілі він підібрав собі цитату із листа одного вельмизаслуженого Владики, змістом якої є ствердження,що ми…»котимося в пропасть, бо дозволяємо собі обкидувати болотом і Aпoстольський Престіл, що є одиноким нашим приятелем у світі…», і підтасував під неї появу анонімного «Кропила», ніби то творці «Кропила» обкидують болотом Апостольський Престіл. Тут, догадуємось, о. Купранець мав на меті відвернути увагу читачів від анонімів із «Кропила», бо ними він більше у своїй статті не займається, а взяти під лайливу критику тих, хто «обкидує болотом Апостольський Престіл», тобто саме тих, кого й дискредитує анонімне «Кропило».
Ідея не погана, але тяжка до переведення в життя духовній особі й головному редакторові католицького журнала, тому що, «Кропило» ні одного разу не обкидало болотом «Апостольського Престола», тому, що шанований усіми Високопреосвященний Владика в кореспонденції на теми громадських і церковних акцій не мав підстави й не думав обвинувачувати анонімних авторів «Кропила», бо вони жадних акцій не творили, /отець Купранець не одинокий, що має кореспонденцію з Владикою/, і тому, що коли під антианонімну моралізаторську термінологію о. Редактора прийшлось би підставити дійсні прізвища замість хороброго бомбардування неозначеного «трясовиння», то вони були б ці самі, що їх дискредитує «Кропило». Ось так започаткована у «трясовинні» журналістична «лінія» переноситься на сторінки легального католицького журналу для успішного її продовжування.
Невдахою виявився отець Редактор не тільки тому, що розмахнувся на «Кропило», а вдарив по тих що й «Кропила» б’є, але також у переслідуваному ним концепті обкидування болотом Апостольського престола. Не відомо нам чому це, коли в усіх майже католицьких країнах поширилась масова критика деяких Римських практик або й поодиноких достойників, з Папою включно, коли доходить до бунту серед Ієрархії та в рядах духовенства, до ребелії й оскандалювань в роді купування бідних індійських дівчат до манастирів – то в жадній із тих країн немає галасу про те, що хтось там обкидує болотом Апостольський Престіл. А там йдеться про глибокі реформи і обмеження влади Апостольського Престола. У нас же йдеться про інші зовсім речі. Про збереження цілости нашої Церкви і про права, які нам належать, а не про підривання доґм віри чи сумніви що до авторитету Святійшого Отця. Йдеться і про те, що Римські достойники свідомо проти нас неправди вживали на пресових конференціях, /проти чого об’єктивно й отець Редактор виступає, але він думає що неправда існує лише у «некваліфікованих» вірних його Церкви/, Верховного Архиєпископа «бунтарем» зробили, а в кореспонденції прямо відмовили нам права бути українцями. А коли вірні просять, домагаються й виступають проти неправди – тоді називається обкидуванням болотом Апостольського Престола. Випадало б католицькому журналові мати якісь сталі одні моральні оцінки суспільних явищ, а не пристосовувати такі, які коли забажається.
Чому не поставити справи ясно і сказати, що Римські чинники опираючись на передсоборових законах бажають задержати свою владу над нашою Церквою і тому не поспішають з переведенням у життя нових Соборових законів. Грають на час, так як і деякі українські чинники роблять. Чому не робити логічних висновків із уже так поширеного твердження, що визнання помісности Української Католицької Церкви попсує екуменізм із Московською Патріярхією? І чому, зрештою, не пристосувати отцеві Купранцеві до тих пояснень власного його концепту про неґативи утотожнювання ієрархом себе із Церквою, про неуцтво в Церкві, і про непотрібну засекреченість там, де її не треба, що він зовсім слушно обстоює в другій його статті того самого журнала? Враховуючи ці опубліковані під його прізвищем погляди критикою Ієрархії із Римськими достойниками включно, можна також ствердити, що і отець Редактор обкидує болотом Апостольський Престіл, і тому вельмизаслужений Високопреосвященний Владика знав до кого листа адресував… Коли ж Високопреподобний о. Купранець свою критичну аналізу церковної Ієрархії /в тому й Римської Курії/, перевів так, що не «скотився у пропасть» і не «обкидав Апостольського Престола болотом», то на це він мусів мати специфічну диспензу, яка нам, мирянам, не прислуговує.
Виглядає нам, що о. Купранець, середнього віку, здорової кондиції людина, рішив заімпонувати читачам своїм сальто-мортале. Але в добу великої спеціялізації таким номером може заімпонувати публіці лише високо витренована людина. Хто нею не є, той завжди при виконуванні таких складних номерів упаде на голову…
с.п.
