Диво, яке сталося в 1632 році, коли король Речі Посполитої Владислав IV легалізував напівпідпільну православну ієрархію, відкрило нові обрії для цієї гілки «релігії грецької» в Україні. І особисто – для архимандрита Печерської лаври Петра Могили, завдяки якому, власне, й відбулася ця легалізація. Для церковної кар’єри Могили ті події були переломними. Ким він був раніше? Радником митрополита Йова Борецького, посередником при переговорах з уніятами, головою лаврської школи… На перший погляд, цей «послужний список» виглядає непогано – та лише на перший погляд. Всі унійні плани Борецького закінчилися провалом, та й до шкільних нововведень Петра Могили в Києві ставилися, м’яко кажучи, з недовірою. Сильвестр Косів, найближчий приятель Могили, згадував: «Які перуни, які громи посипалися тоді на нас – неможливо й описати чорнилом. Був такий час, що ми сповідаючись тільки й чекали, що ось‑ось почнуть начиняти нами шлунки дніпровських осетрів або одного вогнем, а іншого мечем відправлять на той світ».
Повну версію статті читайте в журналі
