Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Церква

Тріщали предвічні зруби, летіли ґонти, як пір’я:
руйнували дерев’яне чудо людської праці та віри.

І, вписані в лагідні гори, востаннє хиталися бані,
вмирали ясно та гордо, так, як вмирають останні.

Це умирали століття, це умирало прекрасне…
З розпуки дробилися на дровіття золоті грона іконостасу.

І шукали між бур’янами вічний спочинок ікони.
І плакала в недоторощеній рамі гуцульська мадонна.

І Юр в невідомім двобою, втративши руку і списа,
піврозтятою головою востаннє навкруги дивився,

як довго стояв ще реквієм і як він лягав на трави,
на осиротілі смереки густим непрозорим трауром.

Поділитися: