Церква і мистецтво

Це тема прегарного видання Українського Католицького Університету (УКУ) в Римі, 1994 р. «Блаженніший Йосиф і мистецтво». Охоплює 100 стор. друку і 163 відбитки експонатів музею. Оформлене дуже скромно, що не співпадає із змістовним і естетичним складом.

Автор книги Олег Ф. Сидор, історик мистецтва, керуючий відділом давньо-руського мистецтва Національного музею у Львові. Одна третя книжки виповняє есей автора, а дві треті — список і відбитки експонатів музею.

Публікація подумана для відзначення пам’яти Блаженнішого Йосифа. Видання не є для ширшого кола читачів. Але змістом багата на інформації і достатньо цікава для ширшого кола читачів.

Перед з’ясуванням головніших питань, порушених автором, можна подати декілька зауважень. До того слід зазначити, що праця з’явилась завдяки спадку $5,000 покійної Ірини Щербанюк.

Дві постаті на переломі XX сторіччя

Митрополит Андрей Шептицький і о. ректор Йосиф Сліпий були предметом подиву і пошани суспільства України й інших народів ще перед Першою світовою війною. Діяльність Митрополита Шептицького привернула увагу західньо-українського громадянства і передавалась його учневі і послідовникові о. ректорові Сліпому.

Це уважливість, респект і подив? А що заважило на тому?

Не тільки керівна їх позиція в Церкві. Але релігійна і політична діяльність в часі бурхливих воєнних подій на сході Европи. Радше користуючись словами О. Сидора: «багатогранність інтересів, маштабність інтелекту, динамізм характеру і могутню волю» Патріярха Йосифа подивляли свої і чужі обсерватори.

Олег Ф. Сидор ствердив, що активність Паріярха Йосифа «можна порівнювати хіба з титанами Ренесансу».

Цю характеристику в значній мірі слід віднести до діяльності! Митрополита Андрея Шептицького. Його ідеї закликали до відродження науки Христа, до закріплення моральних вартостей і до здійснення національних стремлінь».

Модерний клір Греко-католицької Церкви

Власне ці ідеї справляли неабиякий вплив на питомців духовних семінарій, що були під впливом Митрополита і керівництвом ректора Сліпого. Виходило нове покоління священослужителів. Новий клір.

Ентузіястична опінія автора, приведена вгорі, на перший погляд звучить, як перебільшення. Це тільки на перший погляд. Коли зважити, що в умовах воєн і довгої бездержавності! України служба народові і Церкві, для чого задеклярували свою готовість Митрополит Шептицький і о. ректор (в тому часі) Сліпий, тоді це не могло проминути незауваженим. У практиці вони стали організаторами і будівничими не тільки релігійного життя, але культурного національного росту.

Це належить також пояснювати загальним ростом українського суспільства на західніх землях України. Воно позначувалось розбудовою культурних, економічних і спортових ділянок життя.

Близькість з Заходом, студії на європейських школах впливали корисно. Будила самостійницькі зусилля. Керівні кола економічних підприємств і просвітніх організацій мусіли виходити із своєю ініціятивою, з новими плянами. Це все вливалось в многогранний струм загального культурно-економічного росту.

Роля церковного душпастирства в цих процесах не могла відставати. Переважно вона виявлялась передовою.

На культурній ниві

Участь о. Йосифа Сліпого, спочатку ректора Духовної Семінарії, а відтак Богословської Академії, була плідна, творча. Це, властиво, життєтворча позиція передовсім Митрополита Андрея. Слідом його замислів йшов і ректор Академії о. Йосиф. Не важко додуматись, що молоді священики включались у всесторонню працю по містах і селах. Вони дбали не тільки про спасення душ, але й про моральну, культурну і громадську поведінку своєї пастви. Молоді духовні священики намагались абстрактні пояснення Христового вчення замінити практичними потребами нових обставин. Іншими словами, нові душпастирі не втікали від життя, від його потреб, але його унапрямлювали, а то й очолювали. Світлий приклад ішов згори.

Патріярх Йосиф, відкриваючи в Римі пам’ятник Тараса Шевченка, висловив знаменні слова: «Любов до Бога, сплетена з любов’ю України — оце його найвищий життєвий ідеал, життєве завдання і життєве змагання».

Відданість Божим законам і службі народові

Ці думки зацитував О. Ф. Сидор, додаючи, що їх слід адресувати і до самого Патріярха.

Можна б ці настанови віднести і до значної частини новітнього духовенства України.

Пляни, які були зроблені на батьківщині, довелося здійснювати поза межами рідної землі. Це і є темою розважань автора праці Олега Ф. Сидора.

Розбудова українського культурного осередку включно з Українським Католицьким Університетом (УКУ) в Римі і створення музею — це основні віхи праці Митрополита Йосифа.

Енергія, яку виявив Блаженніший Йосиф, є передовсім ознакою творчої сили, що по роках страшних мук не заникла. Як лагідна вдача і рука Митрополита Шептицького допомагала видержувати у вірі і любові до України, так і на чужині та ж лагідність і рішучість Блаженнішого Патріярха Йосифа приходила з тою самою допомогою.

В працях українського осередку в Римі є оновлені традиції Церкви. Тут «нероздільно поєднані релігійно-освітня і мистецько-культурна функції», — зауважив О. Ф. Сидор. Це тонке відчуття релігійности, поваги до Церкви, сприйняття естетики обряду, сакрального мистецтва архітектури і символіки мистецтва.

Автор книги пригадав, що «відкриття Музею УКУ відбулося рівно 40 років після того, як 4 жовтня 1931 р. висловив о. Йосиф Сліпий потребу оснування музею у Львові при Духовній Академії. Такий дійсно відкрито в 1932 р.

Отець Йосиф Сліпий вже від 1927 р. був активним в управі Національного музею у Львові. Був членом кураторії. Слід додати, що перед тим на цім полі брав участь Митрополит Шептицький.

Жодна визначна культурна подія у Львові не проходила без їх уваги, а часто і їх активної участи.

Логічно наступила розбудова богословських студій в Духовній Семінарії. Ідейним надхненником був Митрополит Андрей Шептицький. Подвижником і реалізатором того замислу став о. ректор Йосиф Сліпий.

Атмосфера Академії

Організація студій і виховання в Духовній Семінарії, а відтак Богословської Академії у Львові під керівництвом о. ректора Сліпого здобула признання поза межами Львова. Питомці Богословської Академії осягали не тільки релігійне знання і виховання, але призвичаювались до культурно-мистецького оточення.

Викладові залі Академії, стіни коридорів, інавгураційна авля — були прикрашені шедеврами праць О. Новаківського, П. Ковжуна, П. Холодного, І. Труша, І. Іванця, А. Коверка й інших.

В Академії викладали І. Свєнціцький, В. Залозецький, запрошений з УНІ (Українського Наукового Інституту) в Берліні, як знаток історії матеріяльної культури і візантіолог, Я. Пастернак, М. Драган.

Метою Академії було виховати всесторонньо освічених богословів (в тому і еститично), а розбудовою музею «пізнати церковну історію, мистецтво, літургіку, аскетику та загалом ціле минуле Церкви…».

До того належить додати намагання вказувати на потреби морально-виховної і наукової діяльности. Отець ректор Сліпий, студіюючи в Інсбруку і в Римі, крім богословських знань, вивчав і мистецтво. Набув не тільки знання в тій ділянці, але вивчив методи реалізації і знання того питання в Західній Европі.

Логічно наступило під його проводом поглиблення студій і поширення заснуванням Богословського Наукового Товариства є виданням «Богословія» та журналу «Мистецтво і культура».

Пляни Богословської Академії не заникали і по війні, після звільнення о. ректора з каторги. Не довершене на рідних землях набрало паростків життя на чужині.

Розбудовуючи Богословську Академію у Львові, о. ректор Сліпий хотів створити релігійну і національну інституцію. Не тільки для потреб Церкви, але й національного виховання, спертого на релігійно-моральних і гуманістично-національних основах. Намагався створити атмосферу, що будить релігійний дух і ставить для питомців високий почесний обов’язок служби Церкві і народові.

О. Сидор словами теплого подиву говорить про каплицю Академії, про Іконостас і настінні розписи, поблагословенні Митрополитом Шептицьким 1927 р. і про малюнки, доконані рукою неперевершеного П. Холодного.

Цей твір знищила 14 вересня 1939 р. бомба німецького налету. Дальше знищення всієї асамблеї Богословської Академії доконала комуністична влада 1939-1941 pp.

Свята Софія у Римі

Прибувши закордон із тюрем Радянського Союзу, о. Йосиф Сліпий розпочав нову сторінку епопеї Церкви. І зразу розгорнув енергійну працю серед української еміграції. Одним із його «численних подвигів» було побудовано храм Святої Софії, яким він «залишиться в історії України, Церкви, мистецтва».

В пляні побудови того храму було бажання Блаженнішого зберегти традиції «принципи візантійсько-давноруського сакрального будівництва», у тому числі й Софії Київської. Йому це вповні вдалося! Урочисте посвячення того храму відбулося 1969 р.

Цій події автор О. Сидор висловлює признання і захоплення. «Не лише українці, але іі неукраїнці знаходять піднесення духа, потіху, розраду і, передовсім, просвітлення у важких хвилинах життя».

Святій Софії в Римі автор дає значну увагу. В стінах того храму акумулювалась велетенська духовна енергія Патріярха Йосифа. Його ж була ідея самого спорудження будови і притягнення до співпраці будівничого італійця і кращих мистців. Серед них особливо маестра Святослава Гординського й о. Юліяна Мокрицького, студита. Вони зуміли реалізувати мистецьку візію Блаженнішого Йосифа.

Збудування храму Святої Софії, внутрішнє прикрашення його було продовженням плянів львівських замислів. Стиль архітектури храму, іконографічні композиції малювань повністю зв’язані з історією України й історією Церкви. Автор підносить значення іконографії в мистецькому мисленні Патріярха, даючи йому професійне й ідейне прояснення.

Відвідати храм, приглянутись його орнаментиці, вчутися в атмосферу того оточення — значить активно пережити духовний і естетичний вплив для всіх, кому пощастило там побувати!

Це тільки один фрагмент діяльности Патріярха, якою він ілюстрував свою відданість Церкві й українському народові.

УКУ в Римі

Згідно з наміченими плянами, на батьківщині Патріярх Йосиф відновив організацію Українського Католицького Університету разом з науковим, видавничим і культурним аспектами.

Це видимий подвиг зусиль Блаженнішого Йосифа.

УКУ в Римі, українська культура є предметом студій. В широкому розумінні, тому й значення мистецтва, його образотворчих традицій і взаємозв’язків української Церкви з історією народу. В осередках українського поселення зорганізовано культурні осередки, бібліотеки, музеї. «Серед них музей V КУ в Римі є одним, мабуть, найважливішим не лише кількісно, але й щодо історико-мистецької вартости зібраних предметів».

О. Ф. Сидор віддає багато уваги цій темі. Подає імена викладачів УКУ, як о. д-р Мазяр, проф. Родослав Жук, о. д-р Партеній Павлик, о. Ювеналій Мокрицький і інші мистецтвознавці.

Вичисляє жертводавців для музею і ентузіястів музейних збережень. Серед дарів для УКУ автор згадує «колекцію, що її передав д-р Володимир Попович, постійно пам’ятала про музей д-р Рома Навроцька… подружжя С. і Л. Смішків… В історії музею будуть записані Л. та Р. Смики, Стефанія Пушкар, М. Осінчук та П. Мегик, О. Мазурик і С. Гординський». Кілька творів подарував для музею Папа Павло VІ, кардинал А. Чіконіяні, українські владики і священики.

Відвідуючи музей УКУ в Римі, знайдете там кращі мистецькі твори минулого століття, головно сучасних мистців. Тих, що вже повмирали, і тих, що свій мистецький шлях почали на Україні і поза нею на чужині. Мотиви їх творчости зв’язані з Україною, а часто з історією Церкви на Україні. Релігійні мотиви їх творчости привертали увагу о. ректора Сліпого, і тому він притягав їх до співпраці.

Під впливом Патріярха велику мистецьку працю доконав бл. п. Святослав Гординський. З їх допомогою італійський мистець Уго Маццеї створив прекрасні пам’ятники в УКУ і в храмі Св. Софії.

Серед музейних збережень

Відвідуючи музей УКУ в Римі, О. Ф. Сидор захоплювався їх багатством, мистецьким рівнем. Привернули його увагу різні стилістичні течії мистецьких жанрів — акварелі, графіки, скульптури. Між іншим — Олександра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Миколи Бутовича, Северина Борачка, Едварда Козака, Святослава Гординського, Михайла Кричевського, Петра Мегика, Юліяна Буцманюка, Сергія Литвиненка, Михайла Черешньовського, лемківського мистця Никифора Древняка, І. Кураха й інших.

Серед дарів «видатної майстрині емалі та рисунку Марії Дольницької» автор згадує львівських портретистів минулого сторіччя Алоіза Рейхана і Мартина Яблонського та мало відомого Степана Томасевича.

З національних пам’яток музею автор підкреслив пам’ятник Тарасові Шевченкові. Шевченка Блаженніший високо оцінював. На одному компоненті пам’ятника вибиті рядки поеми «Неофіти» Шевченка, їх назвав Блаженіший «глибоко продуманою християнською поемою».

Відзначена автором іконографія в пошану Блаженнішого.

Мистці — гострі обсерватори життя, не могли не висловити свого захоплення особистістю Блаженнішого Йосифа.

В музеї є збережені портрети і скульптури Патріярха Йосифа — Григорія Крука, Л. Молодожанина, Петра Магденка, італійця Уго Маццеї й інших.

У пам’ять Блаженнішого видано низку жетонів, значків, поштових марок, медалів з різних нагод: уродин, візит та ювілейних дат.

О. Ф. Сидор, відвідуючи музей УКУ в Римі, був здивований і зачарований його багатством. «Колекції музею УКУ в Римі вже і в нинішньому вигляді спроможні донести чужинецькому світові інформації про українську культуру, про народні звичаї та багатющі фолкльорно-етнографічні надбання, про українську культуру в ширшому розумінні…».

Це дар Блаженнішого Йосифа, ніби дар, скинений з неба, переданий Україні, може і повинен бути використаний та захищений опікою держави. Проблематика, яка чекає своєї розв’язки!

д-р Богдан Коваль

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>