Церкви київської традиції. Вчора і сьогодні між державою і місією

Років два тому, коли в Києві проходив черговий конгрес україністів, я готував доповідь на основі аналізу діалогу Захарії Копистинського і Лева Кревзи. Коли уважно читати «Палінодію» Копистинського – величезний фоліант, то, попри чудову українську мову і глибокі богословські знання автора, широке використання ним патристичної літератури, помічаємо кілька дуже небезпечних тенденцій, які й сьогодні домінують на веб-сайтах Української Православної Церкви Московського Патріархату. Це ідеалізація традиції, акцентування на необхідності лучитися Малій Русі з Великою. Практично тут уже з’являється тенденція впровадження в українську церковну лексику цього безневинного – у грецькому розумінні – терміна Μικρὰ Ῥωσσία, який первісно означав корінну, материкову Русь на відміну від Μεγάλη Ῥωσσία – Русі діаспорної. І вже у цей час він переосмислюється: у Копистинського закладається хвороба малоросійства, яка потім у тому ж середовищі київських книжників обернеться найстрашнішою, мабуть, інтелектуальною провиною київського книжного середовища перед українським народом. Мовиться про Синопсис 1674 року, який ми сором’язливо замовчуємо, але який, по суті, був добровільним презентуванням київськими книжниками моделі імперії триєдиного «руського» народу. Петрові І не лишалося нічого іншого, як запросити одного з прихильників цієї ідеї – Феофана Прокоповича та інкультурувати її в свою політичну практику. Народжувалася ж вона не в Росії, а в Києві. І народжувалася в перебігу драматичного протистояння, яке оприявнилося на початку XVII століття.

Повністю інтерв’ю читайте у друкованій версії журналу

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

6 (476) 2019 2019-6-obkladweb