Цивілізація провини: людина постхристиянської епохи в кривому дзеркалі відкуплення

«Провина того, хто вижив» у глобалізованому світі Уперше це поняття з’явилося в1960-их роках на позначення психологічного феномену, що спостерігався в колишніх в’язнів нацистських концтаборів. Думка про те, що вони змогли врятуватися, тоді як безліч інших людей, що страждали пліч-о-пліч із ними, загинули, була для них нестерпною. Те ж саме відбувається з людьми, що вижили під час авіакатастроф, терактів або стихійних лих. Їм не дають спокою докори сумління за те, що їм пощастило більше, хоча в цьому аж ніяк немає їхньої особистої провини.

Але провина того, хто вижив, не обов’язково стосується особисто пережитого травматичного досвіду. В сучасному глобалізованому світі це явище давно вийшло як за просторові, так і за часові межі. Миттєвий доступ до інформації, її стрімке поширення світом завдяки інформаційним технологіям наближають нас до подій, що відбуваються в будь-якій точці планети. Через це «провина того, хто вижив» падає на нас уже внаслідок того, що нам вдалося уникнути нещастя, яке спіткало когось іншого: ми перебували в іншому місці, живемо в благополучнішій країні або навіть народилися в інші часи. Таким чином, поступово люди починають відчувати провину за власну історію, за приналежність до певного народу, культури чи навіть епохи.

Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/