Твір про Гавриїла Костельника

(Закінчення з вересневого числа)

Двадцяті роки — це роки найінтенсивнішої творчости Костельника. Тоді пише він свою граматику бачванського діялекту для русинів, драму «Єфтаєва дочка», велику поему «Пісня Богові» (Костельник уважав цю поему за свій архитвір) та ряд творів на філософічні теми. Окрім цього пише велику кількість статтей до «Ниви», «Діла», «Дзвонів» і ін. газет та журналів.

В третім періоді Костельник пише про своє життя і творчість так: «Пройшла наша ідилія життя і треба тягнути труднощі» (ст. 23). Має і свої матеріяльні клопоти з удержанням родини. Стає директором фабрики паперу і друкарні «Бібльос». Каже, що тратить багато часу дармо, хоч нова його праця «сто разів легша від професорської». Все було ради прожитку для родини. Близько Другої світової війни він чується осамітнений і з тугою розпитує про свою Бачку в листах, і відчути можна в нього думку, що таки вдома був би більше зробив для свого народу — русинів (ст. 24). В тому часі в тридцятих роках він стоїть близько Владики Івана Бучка, що також став осамітнений у Львові через свої особисті клопоти і є для нього розрадою. В часі війни не бере участи в якійсь політичній чи іншій діяльності. По смерті Митрополита Андрея і в новій більшовицькій дійсності Костельник викуплюється перед новою владою за те, що стільки років з нею воював пером тим, що зраджує українську уніятську Церкву. В тридцятих роках його літературна праця заникла зовсім. Пише тільки на філософські і богословські теми. Як і раніше, друкує свої наукові праці в «Богословії». Своїми писаннями був дуже популярний і авторитетний серед галицького духовенства. Мені здається, що наш церковний Львів матиме на сумлінню, що не використав у ті часи Костельника і його великого таланту для нашої філософської і богословської науки…

В 1945 році по закінченні війни він став на чолі тричленної ініціятивної групи для з’єднання нашої Церкви з московською православною на базі всіх тих думок, які нуртували в нього від двадцятих років про Східні Церкви і наше місце між ними у відношенні до суворого тоді латинського Заходу (так принаймні Костельник каже про себе). На псевдо-соборі в березні 1946 року дає для учасників виклад про мотиви того «з’єднання». Очевидно, дістає за це признання і відзначення від московського патріярха. Два роки пізніше заплатив за це головою 20.9.1948 р. Тамаш стоїть за версію про вбивство Костельника, в якій кажеться, що вбивство поповнили ОУН і УПА, які могли б мати з Костельником порахунки, бо він писав раніше гострі статті проти націоналізму Донцова. Українська Радянська Енциклопедія (вид. 2, том 5, ст. 447) пише інакше: вбитий агентом Ватикану! Наша еміграційна Енциклопедія Українознавства (НТШ, г. З, ст. 1147) каже, що Костельника вбили українські підпільники. Недавно московський журнал «Огонек» («Оґоньок») пише про обставини інакше: «Служба (в Преображенській церкві) вже скінчилася, але віруючі не розходяться, чекають на настоятеля протопресвітера Гавриїла Костельника. Він виходить велично, помалу, піднімає руку, що осінити паству знаком святого хреста, коли тут роздався тріск кількох пістолетних вистрілів. Владика падає убитий на смерть, а той, що стріляв у нього, молодий парубок, прикладає знову пістолю до своєї скроні і стріляє». Так говорили люди. Бо той же журнал каже далі: «Офіційна версія тієї трагедії зберігається по сьогодні: в отця Гавриїла з наказу Ватикану стріляв бандерівець Василь Паньків».

Усі твердження неправдиві, бо знаємо з автентичних джерел, що Костельника вбило НКВД в свій хитрий спосіб, як колись Кірова у Ленінграді вбили на наказ самого Сталіна. Вбили Костельника з корисними для себе цілями. Хотіли навіть вимусити від жінки Костельника (вже померла), щоб вона сказала, що вбивником є син Костельника! Вбивцю вбив міліціонер, а не поповнив він самогубство. Коли б вбивали його наші «підпільники», були б плянували так, щоб не робити цього біля міліціонера на службі, який немов чекав на це. Хоч би як наші підпільники не були справні в такому ділі, але такої нерозумної помилки не зробили б, щоб стрічати на вулиці особу (Костельник тільки вийшов з церкви на вулицю по св. Літургії) з наміром її вбити, не прослідивши перед тим, що там несе службу міліціонер. НКВД поступає з усіма своїми вислужниками в такий спосіб, щоб позбутись невигідних свідків. Такий стиль! Вбивця Бандери скрився впору, бо знав і бачив, що йому приготовляється смерть.

Від 1945 року до смерти пише Костельник полемічні твори на тему примату, стану уніятскої Церкви, про римську Церкву, Ватикан, єдність Церков і ін. Тут виникає питання: навіть якщо зраду поповнив не з переконання, а фіктивно чи з якоюсь коньюнктурою, чи мусів того всього аж так багато писати? Це не легке питання для відповіді. Чому аж так багато написав тих полемічних творів з таким переконливим стилем. Не виглядає, щоб всього того від нього вимагали. Тамаш не дає відповіді на таке питання. Всі ті полемічні твори друкуються в новій совєтській дійсності в Галичині, хоч останньо цього вже не роблять.

В першім розділі враз з біографією Костельника автор подає коротку історію Львова, Унії, щоб показати, чому Костельник уважав, що бути у Львові — значить бути в осередку світу (ст. 28-43), і при кінці того розділу подає цікаву характеристику особи Костельника з довгою цитатою з його промови, яку навів я на початку цієї статті.

В наступних розділах Тамаш завдав собі труду подати інтерпретації творів Костельника. Це поважне і нелегке діло, вперше зроблене. Тамаш прочитав твори Костельника. Це і було під силу Тамашеві, бо його ерудиція і знання світової літератури та історії філософії є великі. В другім розділі подає він найперше інтерпретацію і огляд літературних творів, головно поезії Костельника, бо ними почав він свою працю пером. Це перша така інтерпретація і оцінка літературної діяльности Костельника, і автор зробив її з оригінальним підходом і знанням діла та знанням тієї літературної спадщини Костельника. Серед більших поем заслуговує на увагу поема «Помершій донечці» по смерті своєї першої дитини. А далі — «Пісня Богові», яка є синтезою усієї літературної і філософської думки Костельника. Вона перекладена на німецьку мову. Добру оцінку по її появі дав о. Й. Скрутень, ЧСВВ. Чи увійде Костельник в українську літературу? Автор сумнівається. Чи вона високоякісна?

Три чверті поезій Костельника писані по-хорватськи, ніяке хорватське видавництво не хотіло їх видрукувати. Можливо, що колись буде прийнятий. Свій біль висловив про те Костельник у поемі «Осліплений соловій» (до речі, міг її краще опрацювати, і мені видається, що над своїм віршем Костельник не працював, як це поети роблять, а клав слова на папері, нічого згодом не виправляючи):

О люди, я між вами сам!
Ваш світ — не мій, і я у ньому
Свій — не свій… (ст. 113)

В русинській літературі Костельник своє місце має запевнене. «В Галичині був, її оспівував як соловій, осліплений в клітці, але на Бачку дивився, як журавель, і тут тільки чув простір щастя», — каже автор (ст. 330).

Костельник теж пробував бути літературним критиком. На це автор посвятив третій розділ свого твору. Не є Костельник, так би мовити, професійним літературним критиком, бо на це не мав відповідних студій, але став ним як редактор, даючи рецензії на літературні, філософські, богословські, політичні, філологічні та інші твори. Він є літературний критик свого часу, галицького стилю, і можна б мати чимало уваг до його критики літературних творів. Його критика «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича до глибини обурила польські кола і його аж дванадцять негативних уваг до цього геніяльного твору польського поета є в більшости типу прискіпливої критики, чи по-галицьки — «задиркуватої критики»… Він був противником всякого модернізму у літературі й культурі, і є це відгуком на тодішню гостру боротьбу Церкви з модернізмом у богословії, хоч оба ці «модернізми» мають зі собою мало спільного. Розвиває в своїй критиці теорію про дві категорії поетів і письменників: геніїв (поети серця) і майстрів (поети розуму).

Четвертий розділ Тамаш присвячує студії питання людини і світу (космологічне питання) у Костельникових творах на полі апологетики, логіки, психології, богословії, соціології, історії, філології, метафізики, а навіть містики. Чи вдало зробив це автор, не легко сказати. Треба більше поглибити студію тих творів Костельника. Можна б теж і тут застосувати ту саму увагу, як і в поезії: Костельник писав дуже багато і не мав часу на глибше осмислення тих своїх творів. Можна бачити, що Костельник вложив багато труду у цих ділянках науки і дав щось від себе в їхнім міжнароднім розвитку в тому часі, коли їх писав. Автор уважає, що Костельник створив свій томізм тим, що дав йому дозу психології, яку студіював. Це правда. Вплив його студії психології (тоді це ще молода дуже наука!) позначується і в інших ділянках. Велика шкода, що не сконцентрувався він під час своєї праці у Богословській Академії у Львові окремо над філософією і не створив зі, своїми студентами школу томізму чи філософських студій, як це робив, наприклад, проф. М. Чубатий в історіографії, і тим був би дав більший вклад у нашу філософію. Мабуть, не його вина. На філософію тоді (ба і тепер) по семінаріях дивились тільки, як на помічну науку для богословії, і подавали її в дуже обмеженому змісті. В додатку Костельник був великий індивідуаліст і тяжкий до співпраці. Його кілька праць про атеїзм і його боротьба з ним варті уваги, як на ті часи.

Нерозважними були його студії різних надприродніх явищ, стигматизації, появи духів (що сталось було в Бродах в двадцятих роках!). Тоді теж щойно народжувалась так звана «парапсихологія» і Костельник нею захоплювався і повинен був бути більше обережним у своїх дослідах і висновках у так делікатній і непрослідженій і досі матерії. Загалом не повинен був старатись бути таким «універсальним» у своїй науковій праці і тому стає дивно, що попри свої фахові знання з філософії він вступає і на поле історії Церкви, питання Сходу-Заходу, їхніх нелегких різниць між собою (над якими тоді зараз по Першій світовій війні щойно починаються поважні студії) і теж не робить нагальних практичних висновків. Ці питання щойно сьогодні по великих студіях стають виразними, а Костельник хотів їх такими бачити вже тоді, коли Захід не знав про Схід сливе нічого. Костельник не став тому і предтечею сучасного екуменізму у своїм мисленні, як це сталося у випадку Митрополита Андрея чи Блаженнішого Йосифа, а радше своїм темпераментом і прудкістю дійшов до скрайніх висновків, які в його часі були важкі до зрозуміння, і це довело до нетерпимости супроти його особи в деяких колах і може теж причинилося до його зради. Костельник належав до того типу людей, що не студіюють одну чи дві справи грунтовно і тривало, довший час, але кидається з усіма своїми енергіями на будь-яке явище, що появиться і стає «темою дня». Не мав на те часу. Тамаш не звертає уваги на ті його прикмети характеру чи й хиби в його науковій праці. Коли, для прикладу, постала в 1918 році українська держава, Костельник пише соціологічний твір «Границі демократизму», в якім викладає свою ідеальну соціологію і політологію, яка ніколи не здійснилася. Так появилась і його граматика русинської мови Бачки з куди кращим успіхом, бо стала корисним твором і дала для цієї мови і русинів першу граматичну термінологію, а для славістів-філологів буде вона корисним матеріялом. Таким дивним є також твір про історію Церкви, в якім творить штучні епохи історії Церкви (кожна епоха має 300 років!). Виглядає, що вірив в тоді модні «циклі» в історії Шпенґлера, який був популярний в деяких колах серед молоді — студентів. Костельник легко підхоплює чиїсь сенсанційні ідеї чи теорії і розвиває їх на свій спосіб. Він так не любив суворих наукових «пут» схолястики, на якій виховувався! Тамаш бачить Костельника на цьому полі науки в позитивному світлі.

Не мав великого щастя Костельник в метафізиці, хоч лишив на тому полі добрі твори. Його занадто цікавили такі питання: відношення матерії і духа, походження людини і походженя людської душі, границі вселенної і світу. Костельник все таки остав у філософії, якщо йдеться про тематику, схолястиком і не включився у русло неотомізму (бодай, коли йдеться про методику філософського мислення), який за його студій теж щойно народжувався. (Тому теж хибно дехто приписує покійному Блаженнішому Патріярхові Йосифові неотомізм, з яким він не мав контакту в часі своїх студій). Костельник не зглибив по-філософськи проблем, що його цікавили, і ледве чи хто буде згадувати коли його думки, які посунулись дуже швидкими кроками по Другій світовій війні в християнській філософії.

Видається, що не був потрібний шостий розділ твору Тамаша. Автор розглядає твори Костельника в контексті інших великих творів світової літератури, порівнюючи їх з Костельниковими чи приглядаючись зблизька на їхній вплив на Костельника. Автор хоче тим поставити Костельника на площину світового письменника. Чи справді може увійти Костельник у світову літературу? Треба б сумніватися. Вплив на нього могли мати вичислені автори світової літератури, хоч напевно не всі, бо це при житті і праці Костельника було неможливе. Зважити треба, що властиво Костельник інтенсивно працював тільки десять років (двадцяті роки), а згодом дуже припинив своє темпо із зрозумілих причин своїх матеріяльних обставин.

В останнім шостім розділі автор подає коротко свої висновки. Деякі з них подані вже вище у цій статті. Автор має тут одну замітку, з якою не легко можна погодитися: він уважає, що Костельник буде згадуваний як один з визначних полемічних антиуніятських письменників і борців за православіє нарівні з Іваном Вишенським, Захарієм Копистенським, Залізом, Галятовським, Яворським, Головацьким та Іваном Наумовичем. Досі ще майже ніхто, окрім декількох російських православних «полемістів», на Костельника не покликався.

Тамаш каже, що не будуть Костельника згадувати і друкувати в історії літератури ані в енциклопедіях (ст. 299). Помилився бодай в тому Тамаш: в Українській Енциклопедії НТШ (Сарсель), як згадувано вище, Костельника згадали об’єктивно і широко навіть. Менше щедрою була Радянська Українська Енциклопедія!.. Тамаш додає: «У рускей (чит. русинській) литератури и култури Костельник бул і остал Нестор, найстаршим і найзалужнейши» (ст. 300). Це правда, і міг би зробити більше. До 1939 року Костельника студіювало тридцять один науковців — русинів, хорватів, українців і кількох чужинців (ст. 301). Автор на закінчення цитує строфу з вірша Костельника «Пророк», який міг скласти Костельник і про себе:

Чи не живуть люди, як і кожна квітка:
Триваю хвильку, квітну і не знаю,
Що квітну і дармо трачу, що маю,
Ціни не знаючи соняшної квітки…
(Поема написана по-хорватскому і переклад є вільний).

Твір Тамаша кінчиться корисними прилогами: список усіх друкованих творів Костельника — разом 427 титулів (в тім і малі поодинокі поезії), разом біля 4,800 сторін друку; далі — список творів рукописних, ще не друкованих — 59 титулів (біля 5,800 сторінок!); добрі і так важні в таких творах резюме у мовах сербо-хорватській, російській і англійській; кінцеве слово автора і покажчик імен. В книзі є кілька фотографій і факсіміле кількох поезій Костельника, писаних рукою. Твір виданий у 1,000 примірниках. Буде він базою для дальших студій про трагічну особу і творчість Костельника. Додати б треба таку ще увагу: Костельник не був екскомунікований, принаймні ніяким окремим декретом, ні один його твір не був на «Індексі», останній «твір» його життя, львівський «собор» в 1946 році, не був ніяким офіційним документом осуджений чи визнаний неважним, окрім заяв наших українських Владик. Він писав у 1946 році: «На жаль, наші єпископи не зорієнтувались ні в політичній, ні в церковній нововитвореній ситуації, і хвиля життя перейшла їм понад голови, а ми лишились, наче на розбитому кораблі». «Політична ситуація» — тут замалий вислів. Ішлось про систему, якою кермувалась совєтська держава, ішлось про науку, якою творилась нова совєтська людина («гомо совєтікус»), ішлось про можливість нової культури в такій системі філософії діялектичного матеріялізму, ішлось і про економію, досі невидану в історії, що її мала створити нова доктрина. Про те все знали наші Владики і знав та писав про те гостро сам Костельник і чомусь казав, що наші єпископи не зорієнтувались в політичній ситуації. Зорієнтувались добре перед тим і коли грянув грім по війні. Щось бракувало в нагальнім філософічнім численні Костельника. Він не бачив, що життєві явища відбуваються в часі і вимагають часу. Треба було чекати аж понад сорок років, щоб побачити овочі тієї «світлої доктрини»… їх можна було бачити зразу і по революції, але людські очі такі близькозорі лише. Такими близькозорими були і тут, на Заході. Тепер багатьом отворились очі. Але очі філософа все відкриті. Те саме на полі церковному. Писалось в «діяннях» того «собору» з такою логікою: «Коли ввесь український народ об’єднався в один державний організм, то і його Церква мусить (!) об’єднатися в одну Церкву — в свою рідну, незалежну від чужинецької кормиги, в православну, що є Церквою наших батьків». Кожне слово вимагало б таки сердитих коментарів. Можна було якось спокійніше писати, щоб по півсторіччі не встидатися власних слів. Хоч дехто ще не встидається, більше з незнання, чим з правди. Словом — все це таки якась загадка біля особи Костельника. Годі його судити. Судити треба діло, яке створили інші з його іменем. Цей його «твір» не мав бути на нашій землі, а вже ніяк в нашій Галичині. Тверджу це без ніякої нетерпимости до російської православної Церкви, тільки з питанням: чого ви туди увійшли? Що ви в Галичині шукаєте? Чому використали таку здібну особу для своїх негідних вчинків і плянів? Чому зруйнували його і знищили велике число справжніх духовних патріотів української Христової Церкви, до яких належав і Костельник? Яка руїна душ і народу… Ще більше дивуюсь тим, що так бояться те «діло» 1946 року нап’ятнувати і здається, як би годились на його наслідки, які народ переживає далі, не маючи своїх храмів для молитви і прослави Бога. Чому в Римі неясні відповіді на такий великий ряд практичних і засадничих питань?

Навіть на таке: чи є одна свята, соборна і апостольська Церква?… Якою є приналежність до неї? Що думати про Костельника, як творця «возсоєдиненія»? Виглядає, що довго треба буде чекати на ці відповіді, поки нова якась екологія, економія, ще якийсь Чорнобиль чи інший катаклізм не зрушить уми відповідальних людей.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>