Маси нашого народу доля розкинула по всьому світі і лиш одиницям була вона ласкавою, а для загалу — радше лукава, бо наші емігранти були змушені залишати рідну землю або задля економічних, або задля політичних умов. Як одні, так другі, опинившись на чужині, зразу мусіли фізично тяжко працювати і лише малий відсоток влаштував себе у світі «бизнесу».
Завдяки працьовитості й господарності наші емігранти, за виїмком, дослівно, одиниць, зуміли забезпечити собі й своїм дітям бути на рівні пересічного або й вищого матеріяльного добробуту населення країн їхного поселення. До таких емігрантів належать також панство Микола Денько, уродженець села Боська на Лемківщині, та його дружина Стефанія, родом із міста Косова на Гуцульщині, які після Другої світової війни опинились аж у далекій Австралії. Зараз вони втішаються життям пенсіонерів, проживаючи в матеріяльному добробуті, який створили для себе важкою працею й трудом вирощування помідорів.
В часі від 20 березня до 5 квітня ц.р. ми обоє з дружиною мали змогу перебувати в Австралії. Вибрались ми туди із США на запрошення п-ва Деньків, які запросили нас до себе в гості і ввесь час нашого там перебування угощали нас знаною українською гостинністю та старались запізнати нас як з загально австралійським життям в місті Сідней (і околиці), так і з життям української громади. За це їм щира наша вдячність.
Пан Микола Денько дуже любить читати журнал «Патріярхат». Він висловив думку, що такий журнал сьогодні дуже потрібний на Україні, де повинен промощувати дорогу правді, бо нарід там здезорієнтований і забреханий.
Щоб хоча частинно помогти у висилці журнала читачам на Україну, які бажають і люблять читати, але неспроможні його передплачувати, п-во Деньки жертвують 300.00 дол. (американських), як «писанку» на прес-фонд журнала «Патріярхат».
