Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

У місяці червні

Місяць червень у релігійно-церковному році звертає нашу увагу на три першочергові відзначення релігійного і національного характеру — три свята. Ці свята у нашій Українській Католицькій Церкві мали популярну назву «Зелені свята», які включають пам’ять Пресвятої Трійці, що є одним з трудніших богословських понять у Христовій Церкві, але основним і підставовим, і Зіслання Святого Духа. В цих святах на рідних землях наші хати були замаєні галузками з дерев, зеленим листям.

У зісланні Святого Духа відзначується дуже важлива істина у Христовій Церкві, коли Святий Дух сходить на апостолів і дає їм надприродню силу діяння. Поруч з цим в дні Зелених свят ми в нашій Українській Католицькій Церкві згадуємо відомих і невідомих героїв українського народу. До цього слід додати, що в червні також відзначаємо традиційно американський «День Батька». Ці три події — свята примушують нас до призадуми.

Звичайно, це ширші поняття, що вимагають ґрунтовної аналізи й обговорення. Ми собі такого завдання не ставили, але радше хочемо тільки зробити натяк, щоб вказати на їх особливу важливість у житті й розвитку нашої Церкви.

Коли ж ідеться про свято Зіслання Святого Духа, чи як Церква називає — Зшестя Святого Духа, яке після світлого і радісного свята свят — Христового Воскресення — є своєрідним завершенням плянів Божого Провидіння щодо людського роду. Після цього ученики Христа через діяння Святого Духа стають неустрашимими воїнами Христової Церкви, одержавши ласку нести світло правди для народів світу. Про це чудово й змістовно схоплено у тропарі й кондаку празника П’ятидесятниці:

Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ним уловив вселенну, чоловіколюбче, слава Тобі.

Коли Ти, зійшовши, язики змішав, розділив Ти народи; Всевишній. Коли ж вогненні язики Ти роздавав, у з’єднання всіх Ти призвав, і одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Царю небесний утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверні, і спаси, благий, душі наші.

З наведених рядків ми бачимо, як у цих молитвах згущеними фарбами показано поєднуючу, неохопну, животворчу композицію Божого Провидіння, із того животворящого Святого Духа і випливає традиційна, навіяна серпанком великого патріотизму, згадка про наших знаних і незнаних героїв, які життя своє віддали з любови до свого народу. Зрештою, Церква вчить, що немає більшої любови, як життя віддати за друзів своїх, за свій нарід, за Церкву. Власне тут підкреслені ось ці вічно живі духовні вартості, тих, які були, жили і в свойому розквіті життя своє віддали. І саме в час Зелених свят ми відвідували могили всіх відомих і невідомих героїв, підносили наші молитви у їх пам’ять. Ці відзначення приймали різні форми. В останні роки перед Другою світовою війною відзначення героїв виявились у насипанні могил з березовими хрестами, які ставали символічними могилами для поляглих невідомих героїв. Знаємо, що за останніх декілька десятиліть вінок наших героїв значно розширився, але для них не можна ні насипати могили, ні поставити березового хреста, бо жорстокий окупант — російський імперіялізм і комунізм — не дозволяє відзначати пам’ять поляглих за Україну. Але ми тут, у вільному світі, згадаймо хоч їх у наших молитвах. Згадаймо наших ісповідників-владик, священиків, монахинь і монахів та мирян, що згинули за Христову Церкву й за Апостольську Столицю, що їх могили розкинені по широких просторах Сибіру і вкриті снігом. Згадаймо всіх наших невідомих героїв, які також вкрили своїми тілами північ під полярним колом, які боролись за елементарні людські права, за свободу віровизнання, думки й слова, за права українського народу. Всі могили кличуть нас, щоб ми пам’ятали їхню смерть. Тому, хоч у святочні дні Зелених Свят піднесім наші щирі молитви за їх душі та їх пам’ять і просім Всевишнього Господа Бога, щоб їх вивищив у свойому царстві та прославив їх смерть.

І останнє свято, що належить згадати в місяці червні, це День Батька. Цього суворого, але справедливого й люблячого батька, який турбується за своїх дітей. Батька, що є охороною родини, того найменшого, але підставового звена суспільства і народів. В залежності від здорового заложення родини таким здоровим стає і суспільство.

Щоб відчути доброту, любов і радість батька до своєї дитини або дітей, можна найкраще зрозуміти після причти про блудного сина. Ми тут бачимо зухвалість сина, який вимагає, і батько з болем в серці дає йому належне. Робив це батько з великим болем серця. Ми можемо твердити це на основі того, як його залишений син повернув до нього. Ми бачимо, що для нього не було більшої радости, як воскресіння його сина, який для нього був уже мертвим. Це вияв безмежньої любови батька. В цьому є втілення нашого небесного Отця, Триєдиного Господа Бога. Батько заспокоює також свого вірного, слухняного сина, щоб він не турбувався, бо його місце буде завжди в славі біля нього. Це батьківська любов. Привітаймо в День Батька нашого батька земного, розвеселім його, воскреснімо для свого батька, якщо ми були будьколи до нього неуважні, та піднесімо наші щирі молитви до Небесного Отця за нашого земного батька. Хай Господь нагородить його в кріпкому здоров’ї прожити довгі роки.

Поділитися: