У першу річницю смерти бл. п. д-ра Михайла Лози

«Блаженні мертві, вмираючі в Господі.
Так, говорить Дух, нехай спочинуть по трудах своїх,
бо діла їх підуть вслід за ними» (Одкр. 14, 13)

23 грудня 1994 року минула перша річниця смерти бл. п. д-ра Михайла Лози. Тяжко повірити, що його нема між нами. Нема людини, яка ціле життя присвятила праці для нашої Церкви і народу. Він виконував свій обов’язок, покладений на нього Всевишнім, і ніколи не звертав уваги на це «як світ платить», а лише совісно старався сповняти свої повинності. Відійшов з цього світу в наслідок нещасливого автомобілевого випадку, який стався напередодні дня його янгола св. архистратига Михаїла. Після 5-тижневого побуту в лікарні помер. Вістка про смерть д-ра Лози блискавкою облетіла боффалівську громаду, серед якої довгі роки проживав і працював покійний.

Михайло Лоза прийшов на світ в селі Підберезці біля Львова 26 квітня 1915 р. як наймолодша дитина в середньо-заможній родині Івана і Параскевії Лозів. В родині, крім нього, було ще троє дітей. Найстарша сестра Марія — знана письменниця, яка писала під псевдонімом «Марія Остромира», брат Степан і сестра Володимира. Діточі роки, які припали на час Першої світової війни, провів у рідному селі. Дещо з цього часу, як згадує покійний у своїй біографії, залишилося в його пам’яті на ціле життя — цитую: «Глибоко врізалися мені в пам’ять початки польської окупації. Польські вояки, а то і перебрані за вояків львівські батяри-поляки, в немилосердний спосіб грабували українських селян. Не обходилося без побоїв, коли хто боронив пограбоване майно». Початкову школу розпочав у рідному селі, а після закінчення четвертої кляси поступив до філії Української Гімназії у Львові. Так, як багато сільських хлопців, глибоко переживав розлуку з рідним селом, мешкаючи на станції у Львові. Після закінчення гімназії в 1933 році двічі подавався на медичний факультет Львівського університету, але з огляду на українську національність не був прийнятий. Тоді поступив на гуманістичний факультет львівського університету та студіював слов’янську філологію, в тому і українську, яка була долучена до катедри слов’янських мов. Студії закінчив у 1939 році із ступенем магістра філософії. В часі університетських студій жив у Винниках в домі сестри Марії, замужньої за д-ром Юрієм Раковським. Там українські студенти при читальні «Просвіта» мали свій гурток, у якому покійний був кілька разів головою. Перед вибухом війни 1939 p., як багато винницьких студентів, був арештований польською поліцією. Лише скорий натиск німців перешкодив полякам висилку арештованих до Берези Картузької. Під час радянської окупації покійний був учителем в середній школі в Косові, де пізнав свою майбутню дружину Уляну Фіглюс, з якою одружився вже після приїзду до Америки 1950 року.

В часі німецької окупації працював у міській управі, а згодом в Делеґатурі УЦК у Винниках. Коли там відкрилася сільсько-господарська школа, став у ній працювати вчителем української мови і аритметики. Крім цього, був активним в громадському житті Винник.

В 1944 році з родиною сестри виїхав на еміграцію. Спочатку затримався на Словаччині, а опісля переїхав до північної Німеччини і замешкав з родиною в Гільдесгаймі. В 1950 р. переїхав до США і поселився в Боффало. Час життя покійного в нашій громаді чи не найбільш продуктивний в його житті. Під час побуту в Німеччині 1948 року на Українському Вільному Університеті осягнув ступінь доктора філософії.

В Боффало початково працював фізичним робітником, а опісля був тимчасовим професором у Д’Ювіл Каледжі. В роках 1964-1973 був учителем латинської і німецької мови в одній із середніх боффалівських шкіл. Одначе, в наслідок автомобілевого випадку 1973 року в день св. арх. Михаїла, перейшов на емеритуру. Громадська праця Михайла Лози багатогранна. Від 1951-1973 року вчив у суботній школі українознавства як учитель, директор та інспектор «Рідної Школи» на західню частину стейту Нью-Йорк. Найтісніше був пов’язаний з діяльністю УККА в Боффало як член екзекутиви, включно із становищем голови під час дворічної каденції. Покійний був пов’язаний діяльністю і в інших організаціях нашого міста. Був членом-кореспондентом НТШ історично-філософічної секції та частим автором на літературні і громадські теми в різних наших збірниках і часописах, до яких написав понад 400 статтей.

Окреме місце в житті Михайла Лози належить його діяльності в Українському Патріярхальному Товаристві в Боффало. Від початку його заснування безперебійно був активним його членом, багаторічним членом управи, а коли 1982 року постала Патріярхальна Радіо-передача, був її співробітником, приготовляючи до кінця життя цінні гутірки. Лоза був великим подвижником ідей Патріярха Йосифа та старався про їхню популяризацію в пресі чи в своїх виступах на різних святкуваннях. Покійному наша громада завдячує кожночасні звідомлення в пресі про її життя і діяльність. Він, неначе літописець, слідкував за її життям та завжди був готовий до праці.

Похорони покійного, що відбулася 28 грудня 1993 року в Боффало з церкви св. о. Миколая під проводом всеч. о. Мар’яна Процика, були виявом пошани і подяки покійному від громади. Тлінні останки спочили на місцевому цвинтарі Кальварія. Залишив у смутку дружину д-ра Уляну, синів д-ра Романа і д-ра Бориса з дружинами і четверо внучат.

Прощаючи Вас, докторе, від УПТ в Боффало, насмілююся поставити Вам питання: «Чи ми ще зійдемося знову?». Вірю, що так, бо вірю в безсмертя душі, а покищо нехай пам’ять про Вас зберігається від роду в рід.

Оксана Бережницька

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>