Від ювілейних святкувань 1000-річчя важливої події, коли християнство стало державною релігією Руси-України, відділяє нас тільки 4 роки. Це дуже короткий час, коли взяти до уваги, що за останніх 6 років дуже мало зроблено у цьому напрямі, щоб ці святкування були дійсно соборними та щоб оборонити цей ювілей перед москалями, які роблять всі можливі заходи, щоб його присвоїти собі.
При тому треба пам’ятати, що гідне відзначення 1000-річчя не є тільки справою духовних осіб. Це важлива справа нас усіх, а передусім наших наукових інституцій.
Українське громадянство, що ті інституції підтримує, розчисляє на їх оборонну діяльність, особливо в цьому важливому часі.
А праці є дуже багато. Коли йдеться про зовнішній відтинок, то викристалізовуються такі найголовніші проблеми і завдання:
- Потрібно довести до відома світу, що це ювілей української Церкви і українського народу.
- Потрібно довести до відома світу, що в тому часі ще не було ані російського народу, ані російської Церкви.
- Потрібно поінформувати наукові кола й громадянство країн, в яких проживаємо, про початки історії України і про початки історії московського народу, щоб хоч для чужих наукових кіл було ясним, що московська пропаганда є дуже далекою від історичних фактів.
- Потрібно скликати пресові конференції та інформувати чужинецьких журналістів, серед яких є так дуже багато про-російських симпатиків.
Історики-патріоти, які проживають в Україні, не мають можливости чимнебудь допомогти. Вони з надією дивляться на наші наукові інституції, на наших істориків, на наших журналістів країн вільного світу, а передусім Америки й Канади. Поміж нами є молоді журналісти, які могли б запросити на пресові конференції товаришів своїх студій — і так через особисті зв’язки знайти оборонців історичної правди. Те саме відноситься до молодих українських істориків. Почуття обов’язку супроти рідного українського народу і любов до нього, а особливо відчуття свого коріння і зв’язку з країною предків нехай допомагають їм у цій важливій місії.
На внутрішньому відтинку важливим є наш рідний екуменізм, який чомусь натрапляє на різні перешкоди. В цьому напрямі за останніх 6 років також дуже мало зроблено. Можливо, що духовним колам це нелегко.
Але тоді потрібно шукати інших можливостей. Ось таким першим кроком було б створення комісії істориків Церкви, православних і католиків, що їх завданням було б сягнути до джерел, до коріння.
Це мали б бути т.зв. цивільні люди (тобто не духовні особи), які без пересудів чи упереджень повинні б розглянути історичні факти про українську Церкву, почавши від рівноапостольного володаря України-Руси — св. Володимира.
Особливу увагу потрібно присвятити ситуації української Церкви наприкінці ХУІ ст., коли в 1589 р. москалі симонією здобули московський Патріярхат від константинопольського патріярха Єремії. Потрібно без упереджень розглянути історичні факти і причини, які привели київського митрополита і ієрархію Церкви Руси-України до унії. А далі — яка була роля московського уряду та московської ієрархії в поборюванні унії та які були наслідки цих акцій. Потрібно з увагою прослідкувати добу митрополитів: Петра Могили й Велямина Рутського, коли до поєднання нашої розділеної Церкви не допустили чужі чинники. Потрібно прослідкувати, до якого стану довело українську Церкву московське панування на Україні не тільки до часу Першої світової війни, але й до сучасних днів. Потрібно застановитись, чому нищила московська влада відроджену Українську Православну Церкву, а опісля також Українську Католицьку Церкву, яку очолює тепер Ісповідник Віри Патріярх Йосиф.
Після докладного розгляду історичних документів та безсторонньої оцінки існуючої ситуації напрошується питання: і що далі? Що робити, коли смерть заглядає в очі, як нашим Церквам різних віровизнань, так і рідному українському народові. Що робити, щоб ми могли зустрічати ювілейні дні 1000-річчя як правдиві християни, об’єднані любов’ю і сповнені почуттям відповідальности за дальшу долю української Церкви і народу.
Час є дуже короткий, а кремлівські вожді разом із патріярхом Піменом роблять все можливе, щоб ограбувати нас із історії нашого християнства. Не простять нам наші страждущі брати і сестри в Україні, не простить нам історія, якщо ми прогавимо цю Богом дану нагоду спільно прямувати до благословенного 1000-річчя і гідно спільними силами його відзначити.
