У Радянському Союзі уводиться комуністично-атеїстичний обряд для поборення релігії

Виявляється, що висліди боротьби з релігією в Радянському Союзі є незадовільні, тому змінено методи. Щоби мати кращі успіхи під тим оглядом то уводиться комуністично-атеїстичний обряд та інтернаціональні традиції, що на простій мові називається російські традиції. Такою тактикою намагається виелемінувати український церковний обряд і українські традиції, а після цього буде легше побороти релігію і так позбавити нарід духових вартостей. Атеїсти збагнули суть обряду в українській церкві. Позбавивши нарід українського обряду тоді можна буде робити все що-завгодно. Вже сьогодні по деяких містах України молоді пари, які побирають цивільний шлюб, після шлюбу ідуть і складають перед пам’ятником душогубці Леніна цвіти. Так це є обряд, але чи ним вони поборять релігію важко повірити. Незалежно від всього, нам це треба мати на увазі. Ми повинні зокрема звернути особливу увагу на наш обряд у діяспорі і його належно очищувати від усяких засмічень і плекати. Обряд для нашої Церкви й українського народу має важливе значення, нажаль ми ще цього належно не оцінили. Пригляньмось, як до цих питань і боротьби з релігією підходять комуністичні атеїсти.

Незаперечним фактом є, що з одної сторони більшовицький комунізм виповів боротьбу з релігією, а віруючих людей, священиків, пастирів і рабінів переслідується та висилається на заслання, а з другої сторони більшовицька конституція забезпечує свободу слова, совісти і релігійних переконань. Нажаль це забезпечення є тільки на папері. Зрештою один з суддів у Рядянському Союзі під час процесу над дисидентами сказав, що конституція є на експорт, для закордону, а не для того, щоби вона була законом для громадян. Такий є дійсний стан у Радянському Союзі. Отже боротьба з релігією в Радянському Союзі провадиться від самого початку по сьогодні. З цією ціллю у більшовицькій дійсності постали спеціяльні атеїстичні інститути удержувані державою для поборювання релігії. Мабуть немає другої суспільно-громадської інституції у цілому Радянському Союзі, яка так втішалась би різними привілеями, грошевими забезпеченнями і в загальному державною піддержкою. Нажаль, у Радянському Союзі не подається статистичних даних, чи певних інформацій у яких було б подано скільки і на що видано, це, правдоподібно належить до державної таємниці. Якщо б такі дані були то ми наявно побачили б, які великі суми грошей видається на вдержання атеїстичних інституцій, наукових атеїстичних конференцій, на атеїстичні видання й в загальному на атеїстичну пропаганду.

В той же час у Радянському Союзі немає (є заборонене) релігійної літератури і не можна спровадити з закордону.

Щоби у нас не було різних думок тому належить визначити, що таке є атеїзм, — це є безбожництво, як також пояснюється, що це є заперечення існування Бога і різних надприродних сил. У Радянському Союзі атеїзм набрав інституційної форми, який, як підкреслено знаходить окремий привілей. Ще з ранніх років установлення більшовицько-комуністичної влади у царській Росії та країнах поневолених народів по сьогодні інституціоновано атеїзм для боротьби з Церквою. Але на протязі майже шістдесяти років погромщикам Церкви не вдалося зліквідувати релігії у Радянському Союзі. Хоч для цього була розгорнена ціла атеїстична машина, яка диспонувала й дальше розпоряжає всіма потрібними засобами і до якої залучено цілі бригади пропагандистів й науковців, завданням, яких було довести до свідомости народу, що немає Бога, що релігія, це «опіюм» для народу, але вони собі не завдали труду, щоби прослідити, чому народ не вірить в те, що вони голосять. Правдоподібно, що вони самі не вірять в те, що говорять, бо протилежне до того, що вони голосять є правдою.

Щоби в поборюванні Церкви мати «кращі успіхи» то вживають форми терору, застрашування і т. п. Віруючих людей позбавляють праці. Студенти, які ходять до церкви замикають перед ними двері вступу на університет. Щоби того всього оминути то люди перестають публічно виявляти свої релігійні переконання. Так більшовики витрачають велику суму гроша тільки для того, щоби доказати, що Бога немає і що релігія це тільки зайва й безпотрібна річ. Якщо справді так є, як твердять більшовицькі атеїсти, що Бога немає, то пощо стільки витрачати грошей, щоби доказувати те, чого немає? Дійсність показується, що не можна заперечити існування Бога. Знавці від поборювання релігії прийшли вже до переконання, що не можна в людини забрати віру, бо людина потребує мати віру і в щось вірити. Отже вони хотять цю віру замінити, щоби людина не вірила у Бога, але якогось божка, як Ленін, Маркс, Енгельс…

Насильне вщеплювання атеїзму, що більшовики роблять на протязі свойого існування не дало сподіваних вислідів. Щоби мати хоч троха кращі успіхи в цьому напрямі то вони застосовують різні засоби. Вони намагаються удомашнити атеїзм, а тим самим витиснути віру у Бога. Ми знаємо, що сатана буде вживати різних засобів, щоби тільки спокусити людину до гріха. Сатана також неодноразово спокушав нашого Спасителя Ісуса Христа перед його страстями. Сатана не перестав діяти і ставати спокусою, щоби тільки заперечити правдивого Бога. Отже т. зв. науковці й пропагандисти від атеїзму, комунізму й соціялізму на конференції, що проходила під назвою «Проблеми єдності атеїстичного й інтернаціонального виховання в світлі рішень XXV з’їзду КПРС», що відбулась 28-29 жовтня 1976 р. в Івано Франківську старались дальше заперечувати незаперечну істину. В цій конференції взяли участь комсомольські працівники, науковці, викладачі вузів різних міст й інших республік. Окремо підкреслено, що були присутніми наставники з Москви. Звичайно вони мали пильнувати, щоби припадком деякі питання не вирішувалися «хибно». Старший брат всього мусить допильнувати. На конференції була мова про те, щоби увести різні обрядові свята атеїстичної сутності, щоби замінити обряд і традиції релігійних й національних свят. Тут же на божків висувається «вічного» Іліччя Леніна, Маркса, Енгельса й інших, яким народ примушено кланятись.

Надзвичайно, тут сутнім висувається питання обряду, звичаїв і традиції. Поставмо собі питання, чому властиво тут висунено ці моменти, бо ж обряд, звичаї і традиції являються своєрідною біографією, метрикою релігійного і національного «я» кожного народу. Відібрати ці елементи духового визначення, значить поставити народ у позицію безбатченків.

Подібні намагання можна побачити тут у діяспорі. Римо-католицька Церква намагалась у минулому та ще й сьогодні є спроби, щоби нашу Церкву позбавити окремого, відмінного від римо-католицького, українського обряду, щоби її зблизити до латинського обряду, а згодом зовсім знівелювати і завести один латинський обряд. Це відбувалось на рідних землях і сильно позначалось на місцях нашого поселення. Певний і незаперечний зворот у цій площині заіснував після появи на волі нашого довголітнього Каторжника, Ісповідника Віри Патріярха Йосифа. На цьому місці хочу тільки підкреслити, яке важливе значення має обряд, традиції, звичаї для народу. Взявши це до уваги нам стане більше зрозумілим, чому пропагандисти й науковці від атеїзму, комунізму й інтернаціоналізму, так пильно взялись до цих питань. Ось що пише журнал «Філософська Думка», за березень—квітень 1977 у статті під назвою «Конференція з атеїстичного й інтернаціонального виховання». В статті підкреслено думки В. І. Шинкарука, який сказав: «що релігія — це не просто фанатичне, ілюзорне відображення дійсного світу, водночас — це переживання ілюзорного світу як дійсного. У зв’язку з цим потребує аналізу поняття віри, адже у своєму повсякденному житті людина не може обійтися без віри, як засобу пізнання і освоєння світу, тобто без переживання уявного як дійсного. Повернути справжній зміст таким поняттям, як віра, надія, любов, позбавити їх релігійних містифікацій і ненаукового тлумачення — важливе завдання атеїстичного виховання».

Як бачимо бригадири від пропаганди атеїзму побачили, що не можна так легко відібрати у людини віру, тому вони стараються її підміняти різними комуністичними сурогатами. Досвід минулого показав, що атеїстична пропаганда не спосібна подолати духових вартостей людини, якою є віра. Ось що пише журнал «Людина і Світ» у статті «Завдання атеїстичного і інтернаціонального виховання» за грудень 1976 про ту ж саму конференцію, що відбулась у Івано Франківську:

«Необхідно, зазначив доповідач, більше уваги приділяти вихованню високоморальних якостей. А вони починають формуватися ще в дитячі роки, переломлюючись через казковий світ понять «добра і зла». Саме тому підкреслив В. І. Шинкарук, так важливо ще з малку прищепити майбутньому громадянинові негативні емоції до релігії з її ілюзорним оманливим світом». Шинкарук дальше турбується, як подолати індеферентне ставлення молоді до атеїзму і релігії. Чи припадком Шинкарук не причепив релігію без причини, але мабуть так йому пасувало до оформлення його ствердження. В тій же самій статті знову наголошено питання свят й обряду. «Саме тому радянським святам і обрядам чужі тенденції націоналістичної обмеженості та відокремленості». Поставмо перед собою, які це мають бути свята? Звичайно підмінок більшовицьких божків, як Іллічі Ленін й Брежнєв та інші.

Звичайно на такій конференції не могло обійтися, щоби не згадати УКЦеркви. На цій конференції С. М. Возняк між іншим сказав: … показав зв’язок українського буржуазного націоналізму і уніяцтва, спроби їх верховодів обілити уніятську церкву, зобразити її «захисницею» і «матір’ю» українського народу». Той же сам Возняк твердить, «що найпереконливішим аргументом проти клерикально-націоналістичних вигадок про «релігійність українського народу» є масове зростання атеїзму на Україні в процесі ставлення і розвитку радянського життя…» Мабуть Возняк не домовився з Шинкаруком, бо останній уболіває над тим, що атеїзм не принимається, треба уводити атеїстичний «обряд», що молодь є індиферентною до атеїзму. На цій же самій конференції М. М. Закович говорив: «що на стадії розвинутого соціялізму відбувається утвердження загальнорадянських традицій. Такими є революційні, військово-патріотичні, трудові свята, обряди вручення комсомольського квитка, радянського паспорту тощо. Оскілько в поняття культури соціялістичних націй входить не тільки національно відмінне, а й загально радянське, інтернаціональними є також свята та обряди, які складаються у народів радянського Союзу в соціялістичну добу і обслуговують не одну, а кілька націй або стали культурним надбанням усіх радянських людей. Тому зближення національних традицій, зміцнення у них інтернаціональних рис свідчить про культурне зростання соціялістичних націй». Тут ідеться про відібрання від нашого народу звичаїв, традицій і обряду, тих елементів, які підкреслюють окремішність кожного народу, а підсунувши на це місце інтернаціональне і атеїстичне, буде легше затерти релігійне й національне обличчя кожного народу.

Нами згаданий С. М. Возняк твердить, як подає журнал «Філософська Думка», «що однією з форм апологетики релігії в сучасному націоналістичному світі є концепція релігійності українського народу, поширювана за кордоном ідеологами українського буржуазного націоналізму і уніятського клерикалізму. Фальсифікуючи сутність національної самосвідомості народу, історію його духового розвитку, буржуазні ідеологи намагаються довести нібито вроджений і винятковий характер релігійності українців, обгрунтувати єдність ідей українського буржуазного націоналізму і християнства».

На цій же конференції, як подає згаданий журнал «Людина і Світ» діяла також окрема секція під назвою «Антикомунізм уніяцтва, сіонізму і українського буржуазного націоналізму». Хіба ж тут не приходиться навіть зупинятись над тим про що вони говорили, бо про те вже навіть горобці співають.

З подібною тематикою відбувся республіканський семінар, 16-18 листопада 1976 в Тернополі на тему «Місце і роль атеїстичного виховання у формуванні комуністичного світогляду». Тут були порушені майже ті самі теми, що і на конференції у Івано Франківську. Варто навести таке зіставлення, що його висловила М. Прохорець — … «поліпшилась підготовка атеїстичних кадрів, створено певну систему їх навчання, здійснено перехід від короткотермінових семінарів до постійно діючих шкіл з продовженим строком навчання і широкою програмою. Зокрема при обкомі і райкомах партії діють школи організаторів-методистів і лекторів атеїстів. Створені і працюють також районні школи організаторів нової безрелігійної обрядовості. Підготовка кадрів атеїстів відбувається також у мережі політосвіти».

«Партійні організації, радянські органи багато уваги приділяють створенню матеріяльно-технічної бази для виконання безрелігійних ритуалів. В області діють три палаци, 219 кімнат урочистих подій, дев’ять обрядових салонів, збудовано п’ятнадцять ритуальних площадок.» Наведені тут факти тільки підкреслюють наше твердження, які великі суми гроша, праці й уваги звернено на боротьбу з релігією, а зокрема з нашою Церквою та українською духовістю. Властиво найбільше ідеться про українську релігійну духовість, бо вона є остоєю, яку важко побороти.

З повищих оглядів з радянської преси виявляється, що концентрація атеїстичної пропаганди відбувається на західно-українських землях, де ще є жива Українська Католицька Церква у катакомбах. Наша Церква сьогодні є живою далеко на Сибірі, у таборах заслань і в цілому Радянському Союзі. Все можна вбити на світі тільки не можна вбити людського духа, який все і повсякчас залишається живим і непоборним.

Якщо приглянутись до українських дисидентів, як також інших національностей то подавляюча більшість з них були невіруючими. Був час, коли для них світилом були більшовицькі вожді мертві й живі. Правда, не було там місіонерів, щоби їх могли навертати на правдиву Христову віру. Незалежно від цього багато з них втратили довіря до комуністичного інтернаціоналізму й атеїзму. Серед багатьох відгукнулись християнські й національні коріння. Зараз на заході перебуває один з дисидентів Андрій Григоренко, син відомого і одного з перших дисидентів у Москві, генерала Петра Григоренка. Андрій Григоренко, якого батько українець, мати росіянка, вихований на російській культурі і марксоленінській ідеології. В нього пливе тільки частково українська кров. Сьогодні Андрій Григоренко є християнином і свідомим українцем. Напевно ніхто йому не сполокував мозгу стати християнином, але це було його особисте рішення визначити себе християнином і українцем. До речі Андрій відкинув марксизм, ленінізм і атеїзм не тут, а ще в Москві. Кожна розумна людина бачить, що за гарними комуністично-атеїстичними фразами криється терор і заперечення всього людського. Створено тоталітарну машину, куди гіршу за нацистську проти якої ребеліює людський дух, відзивається та оживає християнізм, в якому домінує одна з найбільших й найосновніших заповідей Божих — любов. Сам Христос з любови до нас, з любови до людства дався розп’яти. Це свята правда, якої не в силі побороти комуністичні атеїсти. Зворот людини до християнізму і національних первнів є логічний і оправданий.

В атеїстичній пропаганді часто вживається слово інтернаціоналізм, що на простій мові можна сказати міжнаціональність, яка не може існувати без національностей. В Радянському Союзі стараються тлумачити, що інтернаціоналість, це є безнаціональність. Вони стараються, щоби окремі риси кожного народу зникли, але залишились тільки російські, спільні для всіх народів. Це кожна свідома людина бачить і тому відмовляється від облудних ідей атеїзму й інтернаціоналізму. Концепцію спільного, інтернаціонального котьолка в якому має домінувати тільки все російське відкинули всі західні єврокомуністи. Можна людей дурити, але не без кінця. Сьогодні на заході ідеї Маркса і Енгельса зовсім скрахували, а шануючі себе науковці тими справами більше не займаються. Так само ці ідеї крахують у самому Радянському Союзі. Як можна говорити про силу атеїстичного світогляду, коли до тої «сили» добавляється терор застрашування.

Ось в журналі «Сучасність» появилась стаття на тему: «На Україні ситуація найважча», де подано розмову з Людмилою Алексєєвою. Питання: Чи Вам щось відоме про підпільну уніятську церкву? Чи чули про якийсь українсько-католицький самвидав? Вона відповіла — Я знаю поодинокі факти, коли видатні українські дисиденти своїх дітей давали христити уніятським священикам; знаю, що такі священики діють у підпіллі. Але з відомих причин не можу Вам називати ні прізвищ, ні фактів. Як бачимо, що помимо сильного тиску й терору не вдається вождям від атеїзму і комунізму побороти релігійности на Україні. Спроби витіснити релігійний обряд і традиції серед українського народу не знайде великого успіху, бо не можна скувати людського духа.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>