У вічність відійшла Ольга Качмарська

На 82-му році життя, 27 грудня 1986 року, по довгій і тяжкій недузі в Бозі упокоїлася мґр Ольга Качмарська, довголітній член Українського Патріярхального Товариства, відділ Нью-Йорк, колишня провідна членкиня пластового куреня «Ті, що греблі рвуть», колишня голова Об’єднання Українських Жінок в Німеччині, член управи Українського музею в Нью-Йорку.

Ольга Качмарська, з родини Пристай, народилася в Західній Україні в місті Стрию, Львівської области. Середню освіту закінчила в стрийській гімназії, а філософічні студії, здобувши титул магістра, в Львівському університеті. Учителювала в стрийській гімназії «Рідна школа».

Від юних років належала до організації молоді Пласт, де займала різні пости. Виявила зокрема виховні здібності. У Львові належала до старшо-пластунського куреня «Санітарки» і рівночасно була членом Організації Українських Націоналістів. По розв’язанні Пласту польською адміністрацією вступає у ряди таємного Пласту, не зважаючи на переслідування польською владою.

В 1939 році одружується з Володимиром Качмарським. По великому ісході перед більшовицькою навалою поселюється в Німеччині і тут повністю посвячується виховній праці в Пласті, а з постанням Організації Українських Жінок стає її головою в Ашафенбурзі. До Америки приїхала в 1955 р. з мужем Володимиром й двома дітьми: Орестом і Оленою.

Поза різними труднощами перших років життя в Америці не забувала пластової організації і включилася до куреня «Ті, що греблі рвуть», де віддала всі свої зусилля і досвід для виховання доросту. В 1962 р. на ювілейній зустрічі приготовила і зрежисерувала мистецьку точку, у якій сотні пластових юначок, «як маковий цвіт», покрили спортову площу на «Вовчій Тропі».

Після смерти мужа, бл.п. Володимира в 1973 p., всю свою увагу присвячує родині й суспільній праці. І, як уже здавалося, що всі труднощі переборені і діти забезпечені, ставши на власні ноги, прийшли інші життєві ускладнення. Однак, бл.п. Ольга не піддавалася. Її струнку, тендітну постать все можна було бачити на всіх наших імпрезах завжди усміхнену й погідну. Її цікавило все життя української громади, політичне і церковне.

З постанням Українського музею в Нью-Йорку, як добрий знавець української вишивки, багато уваги присвятила цій ділянці, а рівночасно ввійшла до управи, де виявила багато знання і служила своїми порадами. До українського Патріярхального руху бл.п. Ольга Качмарська включається майже з перших днів його постання, ставши членом Нью-йоркського відділу. Безперебійно цікавилась його широко розгорненою працею.

Тяжка хвороба поступала вперед, і 27 грудня 1986 р. перемогла цю струнку, житєрадісну людину, яка до останнього віддиху вірила, що не піддасться. Ще на шпитальному ліжку плянувала святкування Різдва Христового при співучасті цілої родини.

Однак, безжалісна смерть перервала нитку життя і всі пляни. В ранніх годинах 27 грудня спокійно заснула, як спокійною і погідною була через довгі місяці своєї хвороби, без слова нарікань. При смертній постелі були дочка Олена і синова Марта. Похоронні обряди відправили о. Петро Огірко, о. Лев і о. Богдан Карась. Прощали покійну Ольгу: пані Евстахія Гойдиш, Христина Навроцька, д-р Ярослав Падох і Остап Савчинський.

В невіджалуваному смутку покійна залишила сина Ореста, полковника американської армії з родиною, дочку Олену з донею, три сестри з родинами і велику пластову громаду.

Нехай гостинна американська земля буде їй легкою, а світла пам’ять про неї нехай надовго залишиться між нами.

Ярослав Клим