У вінок пам’яти зразкового християнина високодостойного владики Рафала

З глибоким сумом католицька громадськість Львова сприйняла вістку, що на 84-му році життя відійшов у вічність видатний діяч Римо-католицької Церкви, достойний і відданий Богові душпастир, довголітній настоятель Львівської Катедри, владика Рафал Керніцкий.

Народившись 1912 року у багатодітній сім’ї, що проживала у с. Кулачківці на Коломиївщині, Владислав Керніцкий рано відчув покликання служити Богові. Після закінчення сільської школи у с. Гвіздець, пішов до нижчої семінарії Отців Францишканів у Львові і після 5 кляси вступив до новіціяту, який відбув у манастирі в с. Лагівнікі біля м. Лодзі! Після того вже як монах продовжував науку в семінарії, а відтак поступив на Богословський факультет Львівського Університету, який закінчив у 1939 році і був висвячений на священика.

Життя і духовну працю о. Рафала у манастирі Отців Францишканів у Львові перервало воєнне лихоліття. Брав участь у творені Армії Крайової, був арештований, відбував радянський полон у Харкові. Після звільнення оселився у Львові, хоч манастир було репатріовано до Польщі, і посвятив себе душпастирській праці у польській католицькій катедрі.

Інститут Історії Церкви, досліджуючи «живу історію» Української Церкви, отримує чимало інформації про діяльність владики Рафала і не може не поцінувати високих християнських чеснот цього владики, який, живучи й працюючи в безбожній репресивній державі, виявляв велику мужність і самовідданість у служінні Богові й людям.

Будучи поляком, о. Рафал не поділяв національно-визвольних стремлінь українців Галичини, але у своїй душпастирській праці він керувався насамперед християнськими засадами, показуючи, приклад високої християнської моралі і справедливости.

Співчуваючи незаконно й жорстоко репресованій Українській Греко-католицькій Церкві, о. Рафал робив усе можливе, щоб її вірні могли отримати необхідну духовну опіку у його катедрі. В час, коли українські католицькі священики мучились по тюрмах і таборах чи були загнані у глибоке підпілля, двері польської катедри завжди були відчинені для вірних УГКЦ. Ділячись своїми споминами про ті часи, багато оповідачів із вдячністю згадують о. Рафала. Не раз оповідають, як о. Рафал понад свої прямі душпастирські обов’язки чуйно відгукнувся на прохання українців і виїздив із Святими Тайнами у віддалені райони і села, наражаючись при цьому на небезпеку. Не раз приходилось йому відправляти похорони українських католицьких священиків чи особливо ревних і активних мирян, коли репресивні кагебістсько-міліцейські органи з усіх сил старались унеможливити християнський похорон. Також багато допомагав о. Рафал підпільним католицьким священикам, особливо тим, які щойно повернулись із ув’язнення. Члени священичих родин свідчать, що отці, повернувшись із ув’язнення і ще не знайшовши засобів для існування, отримували інтенції від о. Рафала.

Особливо легендарно-вдячними є спомини українських католиків про те, як сповідались у Катедрі у свого о. Смаля, улюбленого і шановного священика-редемпториста. Траплялось і іншим підпільним священикам сповідати там своїх людей, і все це — з ласки о. Рафала, який нібито не бачив цього. Не раз приходилось йому мати за це неприємності з державними органами, а одного разу його навіть усунули на певний час від богослужінь. За те заслужив Господню винагороду й вдячну пам’ять людей!

Належно оцінивши довголітні заслуги о. Рафала, Папа Іван-Павло II 16 січня 1991 р. іменував його єпископом.

Інститут Історії Церкви зі свого боку теж дуже вдячний владиці Рафалу, бо хоч як зайнятий був Владика і як, не зважаючи на свій вік, напружено працював, із великим розумінням поставився до праці інституту і дав змістовне інтерв’ю, чим добре причинився дослідженню правдивої історії Української Католицької Церкви.

Тож хочемо приєднатись до щирих молитов за вічний спочинок у царстві Господньому цього достойного Християнина!

Від імени Інституту Історії Церкви

Лідія Купчик