Убивство в Шератон готелі (або: Журналістична безвідповідальність так званої української католицької преси в ЗСА)

Живемо в дуже непевних часах, коли ідеться про безпеку людини в країні нашого поселення. На екранах американського телебачення, у вечірніх годинах майже щоденно говориться про насильства і убивства безборонних людей, і з тими явищами суспільної дезінтеграції ані органи державної безпеки, ані суди не в силі дати собі раду. І хоч американська конституція забезпечує кожній чесній людині свободу слова і дії, то в щоденному житті, переважно у великих містах, життя людини є дуже загрожене. В такій непевності і страху приходиться людині жити у вижиданні, що злого і недоброго принесе їй слідуючий день. Останніми роками злочини прибирають великих розмірів. Вже не йдеться про поодинокі випадки. Говориться про масові.

Чікаґівський кореспондент Степан Скробач, на сторінках українського дієцезального тижневика «Нова Зоря» із 22-го серпня 1976 року, ч. 31, у репортажі «Конгресові нотатки», повідомляє про застрашаючу подію, що сталася під час Евхаристійного Конгресу в готелі Шератон у Філядельфії. Цитуємо: «Вже першого дня побуту у Філядельфії зустрів я в готелі закордонного священика, який із зворушенням сказав мені: Попав я на збори до Шератон готелю і тепер не знаю, чого я сюди приїхав? Там ріжуть єпископів, а я не приїхав на політику. Отже іду сьогодні на 5-ту годину на відправи індіян». Ціла подія ще тим більше потрясаюча і цікава, бо по сьогодні не вдалося устійнити імени цього священика, що про цей нечуваний злочин як відважний і притомний громадянин повідомив кореспондента «Нова Зоря», та який вирішив іти на індийську церковну відправу, щоб остаточно там опритомніти і повернути до собі питомого нормального стану. Не менше трагічним є і те, що по сьогодні не усталено імен жертв цього нелюдського садизму. Це правда, що українських владик (напевно звітувач думав про українців) на Евхаристійному Конгресі не було аж так багато, бо тільки сім, і самі молоденькі, то все таки шкода навіть і одного молодого, бо чейже і він людина і різати його під-час Евхаристійного Конгресу, у вечірний час, на очах священиків і мирян, таки не годиться. По сьогодні не вияснено, чому про цей нечуваний в історії злочин (різання українських єпископів) нічого не писала ані філядельфійська американська преса, ані українська, ось приміром «Свобода»? По сьогодні — це нерозв’язаний ребус, над яким напевно ломлять собі голову читачі тижневика «Нова Зоря». Запитаємо: що сталося із тілами порізаних владик? Де ж вони тепер знаходяться? Що з ними зроблено? Невже ж церковні українські круги Філядельфії на цей злочин зовсім не реагують? Чи може вони не думають поважно ставитися до звідомлення кореспондента Степана Скробача? Нехай славиться щаслива доля, чи щасливий припадок, що при житті остався тимчасовий адміністратор Кир Василь, єпископ Ґабро і єпископ Шмондюк. їх всіх та інших здоровими люди бачили на похоронах бл. пам. митр. А. Сенишина. їхні знімки були у «Свободі», а цьому щоденникові таки можна довіряти. Знаємо з преси, що на Евхаристійний Конгрес приїхав теж єп. Андрій Роборецький з далекої Канади, що має специфічну серцеву недугу: на синоди українських владик, скликуваних нашим Блаженнішим Патріярхом Йосифом Першим, його серце нагло починає хворіти, і то так поважно, що владика не є в силі на ті синоди їхати. На всі інші паради, в першу чергу на римо-католицькі з папським відпоручником, на ювілеї, воно б’ється знаменито, так що сам владика не може вийти із дива. Українські кардіологи не в силі розпізнатися на цій недузі. Але як знаємо, цей владика із своїм «химерним» серцем щасливо повернувся у свої сторони, щоб дальше вести війну проти поминання Блаженнішого Патріярхом у Богослужбах. Та ми таки віримо, що Степан Скробач, Редакція «Нової Зорі» під проводом отця прелата Я. Свищука, не залишить цієї шератонської події невиясненою. Цього вимагає не тільки журналістична відповідальність, але теж і справедливість. Винуватців треба потягнути до строгої відповідальності! Це правда, кореспондент Степан Скробач твердить, що у тому самому готелі були якісь «запатріярхальні групи», але з його репортажу якось не виходить, що саме вони різали українських єпископів.

Є правдою, що у вечірніх годинах, в одній із кімнат Шератон готелю, відбувалася саме в той час пресова конференція, що її скликала Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій ПУКЦ в ЗСА. Є також правдою і те, що там було понад 15 священиків (з Европи і Канади) на чолі зі Всесвітлішим отцем мітратом Петром Хомином, а також багато пань і панів з Америки, Канади, Австралії, Арґентіни, Европи і т. д. їх зовсім сміло можна назвати мирянами. І саме там дуже поважно, річево та з журбою обговорювано заборону Блаженнішому Патріярхові Йосифові Першому брати участь у Евхаристійному Конгресі, як також порушено інші важні справи зв’язані з нашою Українською Помісною Церквою. Пані маґістер Ева Піддубчишин проводила пресовою конференцією дуже успішно. Сама вона дуже зрівноважена людина, з чистим як сльоза поліційним «рекордом». На конференції був теж голова Світового Мирянського Товариства, професор доктор Петро Зелений із Бельгії, і д-р Мирослав Навроцький із Філядельфії. Оба вони не є атлети і на різунів духовних осіб зовсім не виглядають. Але і там українських єпископів не можна було різати, бо не одержали дозволу від тимчасового філядельфійського адміністратора в евхаристійні дні стрічатися із мирянами-патріярхальниками, які протестували проти Папської заборони приїзду нашого Патріярха до Філядельфії.

Post scriptum:

Значення і роля преси у суспільстві є великі: як доброї так і злої. Кожна країна, кожний розумний нарід, дбайливо чуває, щоб його преса правдиво, точно та інтелігентно інформувала про події з політичного, суспільно, громадського, релігійного, наукового і т. д. життя. Всі віровизнання мають свою пресу, має її теж Українська Католицька Церква в ЗСА. Звітування Степана Скробача наглядно доказують, на якому журналістичному рівні є вона тут, в ЗСА, і як критично треба ставитися до того всього, що в ній написано. Є незаперечним фактом, що густо-часто кореспондентами до неї є люди, не дуже то грамотні, які не виказують навіть пересічного знання тої рідної мови, якою вони користуються.

Телевізійні звітодавці погоди у Філядельфії інформували про велику горяч і вологість під час Евхаристійного Конгресу. Знаємо із патологічної фізіології людини, що висока температура дуже шкідливо впливає на діяння людського мозку, із дуже неприємними наслідками (галюцинації-привиди)! Маємо на думці цього заграничного священика, що мав візію різання єпископів. Все ж таки відомо, що у Чікаґо температура дещо нижча і загроза привидів дещо менша. Треба тільки дивуватися редакторові «Нової Зорі», отцеві прелатові Я. Свищукові, що такі нісенітниці друкує і має так мало критичного розуму у підборі матеріялів до тижневика «Нова Зоря». Невже ж у цілому Чікаґо немає розумнішої і більш здібної людини на пост редактора «Нової Зорі»?

Кореспондентові Степанові Скробачеві належить пригадати українську приповідку, що каже: «Найбільше пишуть ті, що позбавлені письменницького хисту». Над її змістом і провідною думкою добре було б кореспондентові Степанові Скробачеві хоч трошки застановитися.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>