«Україна була і залишається матрицею мого життя»

DSC_9554– Україна – колосальна. Я не належу до когорти розчарованих після Помаранчевої революції чи Революції Гідності. Навпаки, вважаю, що паломництво від страху тоталітаризму геноцидальної системи до правдивої Богом даної гідності не може бути коротким. Воно виміряється не роками, а поколіннями.

В Україні змінилося майже все. Ще ніколи не було стільки українських книг, фільмів, культурних явищ. Українці ще ніколи не були такими вільними, щоб подорожувати і досвідом різних країн та культур збагачувати Україну. 30 років тому УГКЦ в Україні мала 300 священиків, сьогодні – близько трьох тисяч. Кількість університетів зросла в більш ніж десять разів. Кількість автомобілів, мабуть, у двадцять разів. Прагматично і банально, але розмаїття товарів на полицях просто приголомшило б радянського обивателя кінця 1980-их. Очевидно, наявність нових поколінь, які не знають, що таке Радянський Союз, є найбільшим гарантом того, що Україна не повернеться до «совка», хоча його рецидиви ще тривають.

Є різні глобальні впливи. Очевидно, не всі позитивні. Комерціалізація життя, індивідуалізм, який доводить до самотності, постмодерна деконструкція позитивних традиційних констант – з усім цим доводиться стикатися Україні. Українці сьогодні можуть і мусять вибирати. Ця свобода вимагає відповідальності, а до них українці все ще доростають, дорослішають. І я дивлюся на ці процеси з надією.

 Повністю матеріал читайте в друкованій версії журналу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>