Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Україна на XII Всесвітньому Дні Молоді в Парижі

На початку — короткий часовий відступ. Безперечно, ініціятива Святішого Отця збирати разом християнську молодь з усіх континентів виявилася дуже потрібною і, як бачимо, досить успішною. Звичайно, мало хто сумнівався в успіх Всесвітнього Дня Молоді (ВДМ) у Ченстохові 1991 року, де, поміж іншими, зібралася спрагла віри молодь країн, що почали звільнятися від комуно-атеїстичного панування; чи на Філіппінах 1995 року, оскільки для народів цього далекого закутку вже сам факт приїзду Папи є величезною подією. Проте ВДМ досить успішно відбувся і в Денвері (Сполучені Штати Америки), країні дуже складній щодо традиційного християнства. І, нарешті, секуляризований, вільнодумний, деякою мірою навіть антиклерикальний Париж. Дати проведення цьогорічного ВДМ були традиційні: початок — 15 серпня (свято Успіння Пресвятої Борогодиці за латинською традицією) і закінчення — у неділю через півтора тижня, себто 24 серпня. На цей день було призначено завершуючу Літургію. Дата випадково співпала з відомою в історії Варфоломієвською ніччю, коли з подачі французької королівської родини Валуа було влаштовано криваву різню протестантів в Парижі, а пізніше по цілій Франції. Сучасні антиклєрикали не могли не використати цього співпадіння. В той час, як правдиві французькі протестанти з розумінням, без жодного обурення сприйняли цей збіг, против­ники Церкви здійняли крик: «Папа знову хоче пролити невинну кров», — неначе Іван Павло II був головним натхненником та керівником насильства.

Це тільки одне з багатьох голослівних обвинувачень, атак на Церкву. Обвинувачень і справді було багато, проте мало обвинувачувачів. На фоні всеохоплюючого ентузіязму, доброзичливості більшості парижан, веселості, щирості та відкритості гостей французької столиці, юних християн цілого світу, протести «борців за повну свободу» виглядали жалюгідними.

Отож, ще один успіх Вселенської Церкви, який має особливе значення не тільки тому, що був програмово направлений в третє тисячоліття, але, насамперед, через те, шо відбувся за участю молоді – надії та майбутнього Церкви.

Хотілося б в такому ж оптимістичному стилі описати також і участь української молоді у цьому всесвітньому молодіжному християнському святі, проте, ніде правди діти, — ми мали значно менше підстав для оптимізму. І не тому, шо Україну цього разу представляли ті, хто цього не вартує. Наші шановні співвітчизники на поселеннях вже добре обізнані, яких «достойних» делегатів часто висилає наша Ненька у світ. «Гідні» післанці України були й цього разу, проте, як кажуть, погоди не робили. їх, на щастя, було у відсотковому відношенні не більше, аніж протестуючих французьких антиклєрикалів. Проблема в іншому. В Парижі на ВДМ не були взяті до уваги ні наша Церква, ні інші Католицькі Церкви східного обряду. Тобто, генеральна програма з елементами африканської екзотики головно була розрахована на римо-католиків або ж неофітів західного світу.

Аби з’ясувати це докладніше, знову мушу вдатися до короткого відступу від основної теми. Ми, українці, є східні, незалежно: православні чи греко-католики. Наша духовність, наше сприйняття Бога, наші традиції, зрештою наш східний обряд є такий, як УПЦеркви. Сьогодні вже можна впевнено твердити, що в середовищі Вселенської Церкви східній обряд набуває все більшої ваги. Це пов’язано не тільки з широкомасштабним католицько-православним екуменічним діялогом. Римо-Католицька Церква вже давно проголосила курс на універсальність. Інакше кажучи, вона цілком справедливо бажає бути зрозумілою та сприйнятливою для різних народів, виконуючи, зрештою, одне з головних завдань Церкви: спасати людські душі через поширення віри.

Програма XII Всесвітнього Дня Молоді була розрахована на Париж, Францію та решту західного світу. Організатори дбали про атракційність, зовнішні ефекти, проте, на жаль, не продумали універсальності програми. Навіть в масштабах єдиної в Парижі греко-католицької церкви св. Володимира можна було зауважити, скільки людей цікавиться нашими традиціями, обрядом, українським церковним мистецтвом. Тому, домагання українських греко-католиків спрямовані не лише задля своєї користі, але, перш за все, для загального добра Вселенської Церкви.

Зрештою, генеза цієї проблеми є досить простою. Організацією Всесвітніх Днів Молоді займається Папська Рада для справ мирян у Ватикані та Єпископат країни, в якій відбувається зустріч. На жаль, у вироблені програми ВДМ не передбачено участі представників Конгрегації Східних Церков, оскільки вона не мас ні мирянського й, тим більше, ні молодіжного відділу. Тому, ми як найбільша східна Католицька Церква маємо за обов’язок ініціювати зміну становища: наступний Всесвітній День Молоді відбуватиметься в Римі 2000 року; отож, маємо доволі часу, власних духовних сил (ба, навіть приміщень у граді святого Петра), аби посісти вагоме місце в програмі цього молодіжного з’їзду.

Та, вертаючись до назви матеріялу, — трохи докладніше про перебіг приготувань та участь українців у Всесвітньому форумі молоді. Післясоборовий Синод Єпископів нашої Церкви ще в жовтні 1996 року вирішив, що молодь УГКЦ має брати участь у ВДМ і для цього необхідно формувати офіційну делегацію молоді. Тому, в квітні цього року з благословення єпископа-помічника глави УГКЦ Владики Любомира Гузара був утворений оргкомітет «Париж-97». Його організатори — Патріярша Молодіжна комісія на чолі з о. Йосифом Міляном та організація «Українська Молодь — Христові», яка вже мала певний досвід участі в міжнародних молодіжних заходах. Оргкомітет вирішив, що у числі наших прочан мають бути представники всіх єпархій та Києво-Вишгородського Екзархату в Україні, згідно чого відразу ж було розіслано повідомлення до владик-ординаріїв в Україні, а також в Апостольську Екзархію у Франції. Владика Михаїл Гринчишин з прихильністю віднісся до наших прохань, призначивши для координації дій священика — пароха церкви св. Володимира в Парижі о. Ярослава Салевича, а також дозволив використовувати, для потреб оргкомітету, храм та інші приміщення.

До загального числа прочан — 1200 — ввійшли особи з дещо кращими фінансовими можливостями, котрі змогли представити докладну рекомендацію свого пароха або духівника. Така вимога оргкомітету була одинокою можливістю не допустити до участи людей, що мають і шанують лише матеріяльне багатство і мають потребу побачити не Папу, а значні місця в Парижі, а на додаток — ще й авто собі придбати. Забігаючи наперед, варто зауважити, що рекомендація зробила свою справу: більшість прочан — достойні молоді люди, які гідно представили Україну. Оргкомітет має у своєму архіві чимало схвальних відгуків французьких мас-медія про українців та гарні спогади самих прочан. Проте, на жаль були й негативні винятки. Маю на увазі групу молоді з Волині, очолювану трьома молодими священиками, до складу якої війшла не молитовна українська молодь, а грошовиті низькоморальні особи російської національности. Невідомо, чи взагалі вміли перехреститися, а щодо української мови, то не тільки її не знали й не вживали, але й відверто та агресивно проявляли ненависть до всього українського. Крім цього, «отці» чомусь вирішили виїхати з Парижа на кілька днів швидше, не дочекавшись зустрічі з Святішим Отцем. Оскільки у Волинській групі «прочан» було кілька гарних молодих людей, які з розпачем сприйняли рішення своїх «духівників», оргкомітет був змушений зайнятися їх влаштуванням, а пізніше, й поверненням додому. Тут завдячуємо керівникам інших груп, що погодилися розібрати молодь з Волині по своїх автобусах та безкоштовно довезти в Україну.

Маю неперевірену інформацію, що в Парижі побувало також кілька сотень римо-католиків і православних, звичайно. Московського Патріярхату. Інших православних Ватикан, на жаль, не визнає і нікуди не запрошує. Римо-католики до нас, на жаль, зголошувались. Вони горнулися до польських груп, з якими і приїхали. До кого зголошувалась і горнулась православна молодь — можна тільки здогадуватися.

Приємно згадувати й про те, що наша делегація була досить добре організована та не виглядала гірше від пересічної європейської молоді, а, можливо, подекуди й навпаки. В найбільш урочисті моменти наші хлопці й дівчата одягали українські строї, а на будень кожен прочанин мав пристійну футболку та хустку на шию з емблемою ВДМ-97 в дещо українізованому варіянті. Окрім цього, усі отримали гарно видане звернення Святішого Отця до молоді в українській мові, пам’ятку з найнеобхіднішою інформацією та благословенням прощі нашою церковною владою, а також інформаційний кольоровий буклет про УГКЦ українською, французькою та англійською мовами.

Про перебіг ВДМ багато писати не варто, бо світова преса, радіо, телебачення досить широко й докладно освітлювали події. Хочеться лишень згадати докладніше будні парафії св. Володимира в Парижі, церкву та прицерковні приміщення, які «окупував» у цей час наш оргкомітет. Першу частину програми з 14 по 18 серпня наші прочани, як і інша молодь, відбули в дієцезіях Південної і Західної Франції. Тому, було досить спокійно, а частині членів оргкомітету вдалося навіть коротко здійснити візит до Люрду. Проте з 18 серпня ситуація змінилася. Двері парафіяльного будинку не зачинялися цілий день, а телефон не змовкав круглодобово. В свято Преображення Господнього в церкві св. Володимира була відправлена святкова Літургія за участю Владики Михаїла Гринчишина, кілька священиків з України, а також численних наших прочан, що змогли дістатися у цей день до центру Парижа. Також були присутні, на жаль, не дуже численні, представники нашої діяспори у Франції. Всіх зачарувало дійство «Обжинки, майстерно виконане хором «Вірую» зі Львова. А Союз Українок на чолі з пані Вірою Дратвінською навіть зміг приготувати скромну перекуску для усіх присутніх.

Не можна не згадати ще раз добрим словом пароха о. Ярослава Салевича. скромного, самовідданого духівника, який розділив з нами всі клопоти від першого й до останнього дня нашого перебування. Дуже часто о. Ярослав брав на себе вирішення найскладніших питань і терпеливо зносив усі вибрики нашої молоді, як вдень, так і, досить часто, по заході сонця. Та все має свій кінець. Закінчився й XII Всесвітній День Молоді.

Не втомлюючи й надалі шановного читача, закінчуватиму врешті свою розповідь. Ми вернулися додому, і Україна отримала назад більше тисячі молодих енергійних хлопців і дівчат, збагачених досвідом молодіжного апостоляту, яскравими враженнями та новими знайомствами. Дуже ймовірно, що багато французів й представників інших народів в результаті змінили свою думку про Україну, відкрили для себе українців, їх Церкву, проблеми та прагнення. А не є запорука ще одного кроку — маленького кроку до благословенної Господом єдности світу.

Теодор Ґудзяк
Голова УMX, співголова оргкомітету «Париж-97»

Поділитися: