Українська Католицька Церква США в минулому і майбутньому

Заходом Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку 7 листопада 1993 р. в залі Спортового Клюбу відбулася доповідь д-ра Мирона Куропася на тему «Українська Греко-католицька Церква в США в минулому і майбутньому». Доповідач — професор Північно-Іллінойського Університету, дослідник-історик української еміграції та релігійного життя в Америці, член мирянського руху, довголітній член головної управи Українського Народнього Союзу, постійний коментатор англомовного тижневика «Юкреїніян», член Апостоляту «Марріядже Каунсіл», колишній дорадник етнічних справ в уряді президента Форда, автор праць про українську еміграцію Північної Америки і її коріння, спадщину і аспірації. При численній участі голова Патріярхального Т-ва Юрій Малаховський привітав присутніх, покликав до Президії голову Крайового Патріярхального Т-ва інж. О. Пришляка і голову мирянського руху мґра Рому Гайду. Познайомив слухачів з доповідачем. Доповідач розказав про етапи української еміграції в Північній Америці, яка нероздільно була пов’язана з Греко-католицькою Церквою. Перший етап: еміграція закарпатських русинів з Австро-Угорщини в pp. 1870-1914, серед якої помітні були впливи мадярів, які мадяризували неграмотних, малосвідомих русинів. Важливу піонерську працю серед тієї еміграції провів перший греко-католицький священик о. Іван Волянський своїм словом, місіями, просвітнянською працею, усвідомлюванням своєї національної ідентичности та розбудовою греко-католицьких парафій. Під впливом угорських кіл, яким не до вподоби була праця греко-католицьких священиків в США, — Ватикан переніс о. Волянського до Бразілії, а новостворені греко-католицькі парафії перебрали російські православні з Аляски, створивши Російську Православну Греко-католицьку Церкву.

Другий еміграційний етап до США припадає на 1900-ті роки та сягає Другої світової війни. Це галицька еміграція — із значною кількістю патріотичних священиків, що вели боротьбу з латинізацією Церкви, мадяронами, православними, захищаючи позиції Української Греко-католицької Церкви в Америці. В тій боротьбі піддержував їх львівський Митрополит Андрей Шептицький, створивши греко-католицький єпископат в Америці з першим українським греко-католицьким єпископом Сотером Ортинським 1907 р. Почалася просвітнянська, освідомлююча праця серед новоприбулих емігрантів: о. Грушка видає перший український щоденник «Свободу», створився Український Народній Союз, Союз Українців-католиків «Провидіння», розбудовуються церкви, парафіяльні школи. Ця праця дала корисні результати, бо, як влучно зауважив доповідач: «Вчорашні русини — сьогодні стали українцями». Незаможна, але патріотична — ця робітнича еміграція цілою душею переживала Визвольні Змагання на рідних землях, переводила збірки, висилала гроші на допомогу Україні. Уряд Америки в тому часі, як і завжди, піддержував Росію, і сильні русофільські впливи панували в США. Упадок молодої Української Держави, передчасна смерть молодого, енергійного єпископа Ортинського були важкими ударами для галицької еміграції. Після смерти єп. Ортинського адміністратором Української Греко-католицької Церкви в Північній Америці став о. Петро Понятишин, що створив 24 нових парафій при духовній допомозі Митрополита А.Шептицького, який двічі відвідав Америку з метою одержати від американського уряду фінансову допомогу для воєнних сиріт та інтервеніювати у Вашінґтоні відносно становища українців в Галичині, що після війни опинилися під польською військовою окупацією. За старанням Митрополита Папа Пій XI призначив нового єпископа для американської Української Греко-католицької Церкви в особі генерального вікарія Перемишльської єпархії К. Богачевського з осідком у Філядельфії.

З приходом єп. Константина Богачевського настали нові порядки в Греко-католицькій Церкві, латинізація, посилення целібату серед греко-католицьких священиків, зміна календаря, авторитативне відношення до своєї пастви, що викликало протести серед вірних і священства. Як відповідь, прийшла «екскомунікація» деяких священиків, що довело до переходу багатьох парафій з вірними до Православної Церкви, створюючи Українську Автокефальну Православну Церкву в США.

У Другій світовій війні Америка була союзником Росії, тож русофільство було популярним. Доповідач навів епізод із своїх шкільних років в Чікаґо, де американські вчителі вимагали молитися в школі за президентів Рузвельта і Сталіна, а коли він відмовився молитися за Сталіна, його після науки побили. Ворожнеча між Церквами Греко-католицькою і Православною довела до незгоди внутрі громади і негативно впливала на тодішню молодь.

Прихід третьої української еміграції припадає на 1949-50-ті роки після Другої світової війни. Це була у великій мірі свідома політично еміграція. І за словами доповідача — вона почала нову працю, нові порядки і «традиційну» українську незгоду в громаді і церковному житті. Автор книжки «Українці в Америці» ставить запит, де шукати вини, що українська молодь того періоду залишила свої церкви і громаду? Щоб в майбутньому зберегти Українську Католицьку Церкву в діяспорі, — мусить прийти обнова, духове відродження серед мирянства і католицького кліру та мусить мати ясні, виразні напрямні.

Після доповіді відбулася оживлена дискусія. З відродженням української самостійної держави — наша діяспора продемонструвала свій патріотизм, моральну і матеріяльну допомогу. Відносно патріярхату — доповідач ствердив, що Українській Католицькій Церкві, яка своєю героїчною поставою та мучеництвом дала доказ вірности Апостольському Престолові, прислуговує визнання його, як завершення структури Помісної Церкви.

Оксана Луцька

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>