Українська Католицька Церква в Польщі вкрита жалобою

Дня 31 травня 1977 року в Перемишлі помер на 81-му році трудолюбивого життя синкел Помісної Української Католицької Церкви генеральний вікарій о. мітрат Василь Гриник. Величаві похорони відбулися 3 червня ц. р. при великому здвизі народу.

Ось передаємо слова учасника похорону о. Андрія Шаґали ЧСВВ, які по повороті з похорону він виголосив у неділю 12-го червня до своїх вірних, що їх обслуговує в Інську, Старгороді Щецінському та Щеціні.

Дорогі у Христі!

Ділюся з вами сумною вісткою, що Церква наша вкрилася смутком, болем й жалобою. Останнього дня травня, місяця присвяченого Матері Божій, упокоївся у Господі великий борець за рідну церкву о. мітрат Василь Гриник — зверхник нашої Української Церкви в Польщі.

У першу п’ятницю червня відбувся похорон того єрея після Божого серця. Супроводжало його понад двадцять наших українських священиків, крім клиру латинського обряду. Але заки спочили його утруджені кості на кладовищі перемиської землі, відбув він останню свою земську мандрівку на цвинтар з польської катедри.

За життя не завжди укладалось йому так, як собі того бажав. Якже-ж часто зачинені були перед ним Божі храми. Тепер, після смерти, відчинилася перед ним навіть польська катедра. І саме звідси відбув покійний останню свою земську дорогу, яка перетворилась в маніфестацію, бо мимоволі віддавали йому шану навіть ті, що за життя утруднювали йому на кожному кроці.

І йшов покійний попри єпископську палату (тепер музей) у якій бував так частим гостем, як близький співробітник владики. Сумно прощала його осиротіла палата бо її Господар Преосвященний Йосафат Коциловський від тридцять років сам спочиває на Київській Землі.

Й наблизився покійний до Катедри у якій був парохом (тепер Костел оо. Кармелітів) Привітав його Іван Христитель — найбільший дзвін Перемишля. О, як сумно било серце. .. І хоч покійний давно вже минув катедру, то дзвін дальше жалісно його прощав і мимоволі викликав сльози з наших очей.

І прощали ще покійного мури Української Духовної Семінарії тепер там учительська школа у якій бл. пам’яті о. мітрат був довголітнім вихователем священичих поколінь, які ще й досі служать вірно народові Божому, розкиненому по всіх усюдах.

І прибув цей незламний борець за рідну Церкву на цвинтар, щоб по довголітньому труді і стражданні врешті відпочити. І прийняла свого великого сина свята наша рідна перемиська землиця, яку він так вірно й щиро любив і нас до цієї любови загрівав.

Нехай же ця свята землиця рідна буде йому легкою. А легкою вона буде тоді, коли виповнимо його заповіт, що він його нам залишив, щоб любили ми свою рідну Церкву й вірні позістали свойому рідному обрядові й народові.

Вічна йому пам’ять!

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>