Українська преса джерело опінії про римські події

Подані попередньо відгуки преси на Українські дні в Римі і зв’язані з ними події в Українській Католицькій Церкві, звичайно, не повні й невичерпні, Якщо йдеться про католицьку пресу, то вона, як і раніше, зайняла тепер трояке становище.

Ті церковні бюлетені й тижневики, які завжди були носіями й оборонцями Патріярхату та ідей помісности нашої Церкви, дальше твердо стоять по боці Блаженнішого й доконаного самоздійснення патріярхального устрою. Вони не завагались виступити проти маніпуляцій Ватикану та відступницьких дій декого з нашої ієрахії. До цих газет належить австралійський тижневик «Церква і життя», торонтонська «Наша мета», а далі бюлетені «Церковний вісник» в Чікаґо та «Парафіяльні вісті» в Клівленді. Щодо згаданих двох тижневиків, то вони займають таку позицію, як і ієрархи тих єпархій, Кир Іван Прашко та Кир Ізидор Борецький. Едмонтонські «Українські вісті» так само можуть бути включені до цієї категорії, хоч їх редактор і автори оминають критики деяких шкідливих явищ. Проте і ця газета підтримує прийнятий Блаженнішим титул Патріярха, як і достатньо інформувала про патріярхальні маніфестації в Римі.

Журнали «Нива», «За Патріярхат», «Мирянин», «За Рідну Церкву», цілком певно, належать до твердої групи католицьких патріярхальних публікацій.

Другу категорію творять газети і журнали, які дуже обережно і поверховно написали про Українські Дні в Римі й з ними пов’язані події. Вони обмежилися до скупих описів релігійних врочистостей, концерту, авдієнції. Усі новини для них зводяться до того, що в Римі відбулася «українська проща», а що було зв’язано з нею, і як цей збір українців був потрактований чинниками Ватикану, і як в свою чергу цей збір українців потрактував Ватикан, — ця преса ці спроби повністю промовчала.

Так мовчазно реагували на Події в Римі щоденник «Америка», тижневики «Шлях», «Християнський голос», а навіть вінніпезький «Поступ», який донедавна стояв у рядах речників патріярхальних прав нашої Церкви. Правда, якось соромно зробив редактор «Поступу» цю зміну, але факт залишається фактом, що «Поступ» відступив від попередніх позицій. Зрозуміло, що ця метаморфоза вияснюється змінами у Вінніпегу на вищому ієрархічному щаблі.

Третю групу католицьких періодиків становлять газети, чи журнали, які ясніше займають негативне становище до патріярхальних змагань. Вони солідаризуються з єпископами-дисидентами, вторують відповідним Ватиканським заявам та критикують мирян чи священиків за їх беззастережну підтримку Блаженнішого і за твердість позицій супроти Ватикану. Так, покищо, висловилася чікаґівська «Нова зоря» і англомовна вінніпезька «Progress». До цієї групи видань пристав місячник «Світло», а далі долучилися офіціози Апостольського Візитатора в Західній Европі Кир Мирослава Марусина «Голос Христа-Чоловіколюбця», та Кир Августина Горняка «Наша Церква».

Ці публікації містять лише односторонні інформації, здебільша пресові комуні кати української секції Ватиканського радіо та свої критичні коментарі, написані в дусі аргументів трьох владик, які публічно в цих справах займають становище: Андрія Сапеляка, Августина Горняка і Мирослава Марусина. В цих публікаціях критикується мирян і патріярхальний рух, а в дійсності є це посередні напади на Блаженнішого Патріярха в ім’я зле зрозумілого авторитету Папи і послуху, та псевдоканонічної інтерпретації положення нашої Церкви.

Некатолицьку, громадську пресу, так само можна поділити на три категорії. Щоправда, більшість пресових органів виразно зайняли пропатріярхальне становище. Саме в цій категорії є наші тижневики суспільно-політичних середовищ: «Шлях перемоги», «Українська думка» й «Гомін України» — органи Визвольного фронту, «Новий шлях» і «Українське слово» — органи середовища полк. Мельника. Місячник демократичної опозиції в ЗСА «Наш голос» так само стоїть виразно на патріярхальних позиціях.

«Вільне слово» і «Канадійський фармер» спорадично дають також підтримку патріярхальному таборові, хоч це було лише матеріялами-передруками.

Середню позицію, тобто намагаючися інформувати про різні аспекти подій і висловлюючи літеплу підтримку Патріярхатові, проте оминаючи критики негативних проявів, зайняв щоденник «Свобода», Об’єктивно в цій газеті появилося ще найбільше інформативного матеріялу, однак, мабуть з уваги на різні пов’язання з громадським сектором та церковним проводом в Америці (УККА, СКВУ, обидві митрополії), цей щоденник досі не зайняв виразно прихильного становища. А це у нашому спільному змаганні становить мінус.

Світської преси з негативним ставленням до Українського Католицького Патріярхату майже немає. Колись голосне «Українське життя», що спеціялізувалося в поборюванні патріярхального руху, в кількох останніх ефемерних числах не,порушує цих справ і заповіло, що буде стояти осторонь їх. Але подекуди поміж рядками пробивається хронічний «антипатріярхітіс» людей тепер згуртованих довкола тієї газетки.

Оце ствердження, що органи громадської думки в 90 відсотках стоять за Патріярхатом і дають підтримку Блаженнішому Отцеві Йосифові є дуже істотне. Зокрема в обличчі поширюваного міту, що «більшість українців католиків «прийняли спокійно ватиканське вето і залишилися льояльними і послушними Святішому Отцеві» в цих справах, чи — як це сказав анонімний владика — «не бажають приєднуватися до непослуху» Папі.

Де вона, ця «льояльна більшість», де її видно і чим її чути! Навпаки, більшість творить активна опінія і, одважна громадська думка діячів, журналістів, інституцій та їх членів, які не вагаються встати, щоб їх було видно й можна на них пальцем вказати. Хоч це не завжди приємно і не виплачується, але є люди, які це роблять і не бояться наслідків. Завжди легше мовчати, вдавати позу невтрального, «об’єктивного» і того мудрого, що все знає і має рацію, тільки опортуністично з цим не виходить перед громаду. Такі люди нічого не осягнули, з ними не рахуються. Те саме стосується журналістів і преси. Є моменти, коли займати невтральне становище не є чеснотою, але гріхом і провиною проти журналістичної чесноти, справедливости й правди. Є справи, коли т. зв. невтральність і псевдооб’єктивність є виразно підтримкою противної сторони, є відступом, а може й зрадою. В змаганні за Патріярхат і повноцінність нашої Церкви, що є обороною самого її існування, не може бути невтральних і літеплих. Ніколи більше, як саме в цій ситуації, не є так дійсними євангельські поучення: Нехай буде твоє слово «так» і «ні».

Об яку стіну глухоти й незрозуміння не відбивалися б наші аргументи, прохання, критика й протести, але вони мусять бути піднесеними. Бо як би ми замовкли, то за нашу правду промовило б каміння. І тоді горе буде нам мовчазним і невтральним…

Це усвідомлює собі наша преса, голос Божого люду, слово-зброя вільного народу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>