Українська преса про Українські дні в Римі

(Продовження) гл. 4° 2(56)

Переходимо до розглянення відгуків і коментарів української преси в Канаді, Західній Европі та в далекій Австралії. З трьох українських католицьких тижневиків в Канаді, торонтонська «Наша Мета» присвятила найбільше місця цим подіям. В ній також виразно підкреслено патріярхальний характер римських врочистостей.

«Наша мета» помістила увесь матеріял, пересланий редакції активними установами в Римі, такими як Українське Світове Патріярхальне Об’єднання, а також тексти промов Кир Івана Прашка та д-р Петра Зеленого на концерті. «Наша Мета» ще помістила оригінальний репортаж про «Патріярхальні торжества в Римі». Про промову українського Владики з Австралії, кореспондент написав, що вона була повторена також італійською мовою і зауважує:

Повторив він її на те, щоб римські монсеньйори знали і розуміли, що, незважаючи на всі заходи безбожницької Москви, щоб Українську Церкву раз на все знищити і угробити, — вона живе і жити буде, з’єднана під високим, світового маштабу проводом Патріярха Йосифа, авторитет якого в цілому світі стоїть сьогодні найвище і немов осяює захитану в фундаментах цілу Католицьку Церкву. За ту промову Східня Конґреґація зараз в понеділок візвала відважного Владику до себе, щоб розвідатись, що було причиною так сильно наголошеного твердження про українського Патріярха. Владика потвердив свою промову як вислів всеукраїнського плебісциту на гробі святого апостола Петра і це твердження остане безповоротним на всі часи. («Наша Мета», 6.8.1975).

В тому ж числі «Нашої Мети» зреферовано статтю Альфонса Дальми з німецької впливової газети «Ді Вельт». В ній автор критично аналізує Ватиканську «східню політику» та на її тлі представляє критичне положення Української Католицької Церкви в батьківщині, як також особисту драму Блаженнішого Йосифа, який — на думку автора — мусить жити у Ватикані «в конфлікті совісті» з папою Павлом.

В наступному числі «Наша Мета» помістила текст листа папи Павла до Блаженнішого Отця, а окремо довший коментар В. Маркуся під заголовком «Для Ватиканського пресового бюра і для одного неназваного владики — Патріярх не існує». В цьому коментарі автор дискутує з заявою проф. Алессандріні із Ватиканського пресового бюра та спростовує виступ одного неназваного українського владики, що перед чужою пресою намагався дискре­дитувати ідею Патріярхату та особу їх Блаженства. Коментар закінчується такою заувагою:

Прикро, що власний єпископ подає собі руку з Ватиканським бюрократом в підкопуванні існування власної Церкви. Перший знає, що це є в інтересі «високої» політики, а другий робить це в ім’я зле зрозумілого послуху і, може, в надії на підвищення. («Н.М.», 23.8.1975).

Дві талановито написані мініятюрки на сторінці Ліги Українських Католицьких Жінок, в «Нашій Меті», тематично зв’язані з римською прощею і подіями. В одній мініятюрці-нарисові авторка (Я.В.)згадує взяту з Євангелії розмову між апостолами, до яких Спаситель звернувся: «А ви, як кажете, хто я?» Апостоли визнали Христа своїм Спасителем, але були й такі, які цього не зробили й уважали його не тим, чим Він насправді був. Авторка, описуючи врочистості в Римі, кладе в аналогічну ситуацію нашого Первоієрарха. Ось що вона пише:

«Перед великою громадою членів — мирян Помісної Української Католицької Церкви, зібраною в Римі з нагоди Святого Року, неначе було поставлене питання: «Як ви думаєте, хто я?» — і ця громада однодушно відповіла — Ти наш Патріярх, Патріярх Помісної Української Католицької Церкви! Вона не зважала на те, що про це думають новітні книжники і фарисеї, які, видвигаючи і натягаючи приписи «закону», підбурюють незрячих, щоб кричали «Распни його», і закривають своє лиходілля буквами «закону»…

Вона — як колись той простолінійний віруючий рибалка Петро, який своєю щирою вірою покорив світ і закріпив Христову науку по цілому світі, у своїй прямолінійній щирості дала вияв свого довір’я до духового провідника, який своє життя присвятив Церкві і свому народові.

На гробі святого Петра в Римі — вона разом з дияконами молилася за Блаженнішого Патріярха нашого Йосифа». («Н.М.», 23.8.75).

«Українські Вісті», тижневик Едмонтонської єпархії, помістив у першому поримському числі звідомлення із релігійних врочистостей, а окремо вістки про Синод Владик та про Конгрес Мирян. Так само в редакційній статті поміщено повний текст промови Кир Івана Прашка, чого не зробила українська католицька преса в Америці. Слід ще додати, що «Українські Вісті» єдина газета, яка помістила прекрасні, великого розміру знімки з церковних торжеств в базіліці Святого Петра та з концерту.

Значно менше і стримано писав про римські дні і патріярхальні справи вінніпезький тижневик «Поступ». В числі за 10-17 серпня є лише репортаж-повідомлення без коментарів: «Величаво відбулися «Українські дні» в Римі». В цьому повідомленні сказано, що «Первоієрарх Помісної Української Католицької Церкви Блаженніший Кир Йосиф (Сліпий), Князь і Патріярх Українського Народу, в асисті 16 Владик і 80 священиків, відслужив Соборну Архиєрейську св. Літургію…» Якийсь дивний титул дає «Поступ» нашому Блаженнішому. Називає його «Патріярхом українського народу», аби тільки оминути оте, проти чого Ватикан опонує — «Патріярх Української Католицької Церкви»! Виправдується редакція «Поступу», що не містить про ці справи більше, очікуючи матеріялів з Українського Пресового Бюра «Вісті з Риму». Інші писали, не чекаючи на «Вісті з Риму», тим більше, що з Вінніпегу була в Римі чисельна делегація.

В числі «Поступу» за 31 серпня появилася стаття о. д-р В. Ковалика, ЧСВВ, з Аргентини, під заголовком «Теологічно-правні підстави українського патріярхату». Отець Ковалик добре з’ясовує природність змагань кожної спільноти до розвитку і повноцінности. На цьому він базує і змагання Української Церкви до своєї помісности і патріярхату. Автор подає історичні підстави до цього, а далі покликається на Декрет Ватиканського Собору про Східні Церкви. Нічого нового в цих виводах немає, але важливо, що це сказав отець Василіянин, який досі не був рахованим за патріярхального діяча. Автор пише:

Звідсіля наш святий обов’язок любити своє, боронити, розвивати, змагати до повного завершення нашої Церкви — Патріярхатом. Справа Патріярхату не є нова навіть в нашій історії, як дехто з церковних достойників фальшиво думає.

А далі, цитуючи відповідні постанови Декрету, о. Ковалик пише: 3 цього виходить, що згідно зі законами, церковними українськими і ватиканськими, НАМ ПАТРІЯРХАТ НАЛЕЖИТЬСЯ! («Поступ», 31.8.75).

Сказано добре, але запізно і замало! Про це все говорилося і писалося в нас десять років тому. Сьогодні, після чотирьох Архиєпископських Синодів, після прийняття патріярхального уставу та оголошення їх Блаженства Патріярхом, як також після впертого заперечування цього Курією і потурання цьому Ватиканському наставленні деким з наших владик, сказане вже не є достатнім. Треба бути послідовним і щирим до кінця й сказати правду, якою б вона болючою не була, повністю. На жаль, «Поступ» цього не зробив і, на жаль, якось сторониться від твердих і ясних питань. Не личить це редакторові «Поступу», митрополичого органу в Канаді.

З української світської преси в Канаді на події в Римі покищо зареаґували лише «Гомін України» та «Новий шлях». Перший подав коротке повідомлення про святкування і важливі події з ним пов’язані, а потім передрукував аналітичний репортаж І. Дмитрова з «Української Думки» в Лондоні, а також деякі матеріяли, прислані президією Українського Світового Патріярхального Об’єднання. Шкода, що цей почитний тижневик і відомий з підтримки патріярхальної ідеї, досі не помістив оригінального репортажу, а також редакційного коментаря.

Вінніпезький тижневик «Новий Шлях», в якому завжди були позитивні статті в користь Українського Католицького Патріярхату, відгукнувся на ці справи в подвійному числі за 23-30 серпня. Редакція помістила комунікати від президії УПСО, повний текст промови Кир Івана Прашка, як документ часу — лист Папи до Блаженнішого і коментар на нього пера проф. В. Маркуся, в якому він критично аналізує зміст і закуліси папського листа. Він уважає, що лист був викликаний деякими українськими єпископами, які «зверталися до папи по вияснення» і стверджує, що в цьому черговому листі немає ніяких нових і переконливих арґументів, чому українцям католикам відмовляється Патріярхату. Автор з’ясовує, що, не зважаючи на тимчасове невизнання Ватиканом нашого патріярхату, патріярхат здійснюється «шляхом самоствердження». І лише від нас залежить, остане він чи ні дійсністю! Про це самоствердження він пише:

Це стається на наших очах з Українською Католицькою Церквою. Вона виросла за останніх десять років на Церкву патріяршу, свідомість її помісности просякла скрізь, навіть тих, які не думають з часом і віддають данину офіційщині та бюрократії. Сталися певні події, яких не завернути. Блаженніший Йосиф не «узурпував» собі титулу Патріярха. Він лише виконав те, що інтуїція великих людей та почуття історичности ставлять перед ними, як «невідкладний імператив». Він готов навіть наражатися на закиди в персональних «користях», чи «честолюбности». Проте тут ідеться про інше, про вагу хвилини і про те, щоб «повноту часу» не проґавити. Так намагаємося зрозуміти останні кроки і потягнення і ми, ті «патріярхальники», які стали твердо й невідклично на позиціях вже здобутого і поступово реалізованого патріярхального устрою. («НШ», 23-31.8.75).

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>