Українська Церква в Римі (звіт Блаженнішого Патріярха і кардинала Мирослава-Івана)

Дорогі Читачі, нижче друкуємо звіт Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана, щоб Ви запізналися з ним. Це звіт, який мас визначальне значення для нашої Церкви. В цьому звіті с визначені пляни і дальші шляхи, які с продовженням двох його великих попередників — Слуги Божого Андрея і Патріярха Йосифа. Висловлені думки і пляни Патріярха Мирослава-Івана заслуговують на особливу увагу, а разом на моральну і матеріяльну піддержку. Ми повинні пам’ятати, що без нашої всесторонньої піддержки Блаженніший Патріярх Мирослав не буде спроможний здійснити Завіщання Патріярха Йосифа. Віримо, що заклик і прохання Патріярха Мирослава-Івана не залишаться для нас без відгуку і належного зрозуміння.

Редакція

Вже від давніх часів українці католики мали свої установи і інституції в Римі. 1639 року Папа Урбан VIII через свого брата кардинала Антонія Барберіні подарував українцям церкву свв. мучеників Сергія і Вакха, в якій згодом приміщено копію чудотворної ікони Жировицької Богородиці. Тут перебував прокуратор Київської Митрополії, сюди заїздили наші митрополити, владики, прочани; тут при кінці минулого століття Папа Лев XIII примістив Collegium Ruthenium.

В давнині наші питомці були приміщені в грецькій колегії, опісля вже від 1896 року у своїй. До приїзду Блаженнішого Йосифа у 1963 році в Римі були: Генеральна Курія і клерикат Отців Василіян, Генеральна Курія Сестер Василіянок, Генеральна Курія Сестер Служебниць, Папська Колегія (Семінарія) Велика св. Йосафата (на Джанікольо, під проводом Отців Василіян) і Папська Семінарія Мала (під проводом оо. Салезіян). Стільки Українська Католицька Церква була репрезентована на сталій базі в Римі. До того треба додати осідок Архипастиря Скитальців бл. п. Архиєпископа Івана Бучка, який сам у свій спосіб був скитальцем до часу, коли став Апостольським Візитатором для українців католиків в Західній Европі.

Слід відмітити, що заходами Курії Отців Василіян видано ряд наукових творів і збірок, але, нажаль, ніколи не було створено наукової Інституції на взір майже усіх інших католиць­ких народів.

Всі вище згадані інституції не є під зарядом Української Церкви. Ченці і черниці, генеральні курії яких находяться в Римі, є вийняті з під владичої юрисдикції. Обидві семінарії є також папського права і удержувані засобами Конґреґації для Східніх Церков. Під удержуванням маю на думці не тільки матеріяльну сторінку, але цілий виховний процес.

Час побуту св. п. Блаженнішого Йосифа, роки 1963-1984, треба бачити як третій період (перший — 1638-1896; другий — 1896-1963) нашого побуту в Римі. Блаженніший Йосиф своєю особою неначе переніс провід Львівської Архиепархії до Риму, аж доки можна буде знов повернутися на Україну. З деклярацією Конґреґації для Східніх Церков, що Львівський Архиєпископ і Галицький Митрополит є головою Української Католицької Церкви як Верховного Архиєпископства, ця присутність стала ще більш підсиленою. За його клопотанням ми одержали парохію, так звану «персональну», для обслуги українських вірних на території Італії, незалежно чи вони тут стало проживають, чи тільки перебувають як тимчасові прочани, яка включена у Римську Архиепархію, церковно і цивільно, пароха якої вибирає одначе Верховний Архиєпископ. Колишній приют для паломників з київської митрополії привернено до первісного призначення. В домі гостинниці живе Блаженніший, тут приміщена нині його канцелярія, тут має свою кімнату Секретаріят Синоду, тут живе і має своє бюро Постулятор беатифікаційного процесу Слуги Божого Митрополита Андрея. Крім того, Блаж. Йосиф, згідно з волею свого попередника Слуги Божого Митрополита Андрея, оснував манастир монахів студитського уставу, так званий Студіон, хоч відразу при акті оснування виклопотав для манастиря привілей «папського права». Цей манастир є визнаний Конгрегацією для Східніх Церков як повноправний манастир «sui iuris», згідно з традицією східнього монашества, під управою ігумена (архимандрита).

Св. п. Блаженніший Йосиф оснував в Римі ще дві інституції, а саме, Український Католицький Університет та Колегію Св. Софії. Хоч це установи нові в Римі, вони не постали з нічого. Через жорстокі обставини, переслідування і виселення Львівського Архиєпископа і Галицького Митрополита поза межі своєї архиепархії, дві дуже важні установи на терені Львова і Галичини перестали існувати. Богословська Академія і Архиепархіяльна Семінарія св. Духа у Львові. Опинившись у більш прихильних обставинах римського оточення, Блаженніший Йосиф взявся продовжувати, підкреслюю продовжувати, установи з рідної землі. У випадку першої установи, Богословської Академії, він хотів використати момент, щоб здійснити мрію народу ще з-перед сто років, та поставити нашу Церкву нарівні з іншими католицькими народами, основуючи Український Католицький Університет. До цього він мав право як Галицький Митрополит, хоч це право ніяк не включає автоматичне визнання Папою чи державними властями. Про це треба буде клопотатися.

Колегія Святої Софії — це продовження, хоч наразі скромне, львівської духовної семінарії для забезпечення львівської архиепархії священичим доростом в особливих, не душпастирських завданнях існування поза межами рідної землі. Львівська Архиепархія не має сьогодні своїх парохій, але має особливе завдання працювати для України через наукову репрезентативну та дипломатичну діяльність. Також сам факт, що Львівський Архиєпископ є рівночасно Головою Церкви, вимагає відповідно підготованих людей для справного ведення того уряду. Колегію Св. Софії в Римі Блаженніший Йосиф оснував своєю властю, якою кожний єпископ може встановити у своїй єпархії семінарію. Про це тільки повідомляється Конґреґацію. Колегія Святої Софії ніколи не мала і не старалася про привілей «папського права».

Релігійне Товариство «Свята Софія»

Наша церковна Ієрархія вже мала нагоду вислухати подрібну реляцію про ґенезу Товариства «Свята Софія» в Римі. Треба до неї додати один елемент, преважний для зрозуміння не тільки того Товариства, як такого в собі, але його відношення до Львівської Архиепархії.

Для точнішого зрозуміння ситуації дозволю собі увести порівняння положення наших єпархій у Північній Америці. У кожному випадку єпархія є визнана Вселенською Церквою як церковна інституція, а крім того ще і державою у формі корпорації, яка на терені даної держави має всі громадянські права. Чи сам місцевий єпископ є одиноким членом такої корпорації, чи це у формі кількох членів директорів, це вже цілком другорядне питання. Львівська Архиєпархія є визнана як існуюча і діюча єпархія в Католицькій Церкві. Це є дуже важний правний елемент, якого не можна переочувати, бо декому могло б виглядати, що вона існує тільки в уяві, або як мертва історія. За Львівським Архиєпископом сьогодні стоїть не тільки львівський титул, але й дійсність, бо з одної сторони, на терені Архиепархії находяться вірні, а з другої — помимо противних тверджень московської патріярхії та совєтського уряду, Ватикан і Римський Апостольський Престіл визнає ту Архиепархію за живучу, і там надає їй архипастиря. (На такому тлі розуміємо заходи для вибору коад’ютора та надання палліюм). Отже зі сторони церковних найвищих властей немає ніякого сумніву щодо існування Львівської архиепархії. Та архиєпархія має завідувати добрами Української Католицької Церкви на терені Риму. Як ми вже чули перед тим, св. п. Блаженніший Йосиф шукав способу, як це перевести в діло. Трудність в тому, що Львівська Архиєпархія як така, не є визнана італійським урядом, на якого території (Італії) находяться посілості, Української Католицької Церкви. На подобу мадярського і чеського досвіду, Ватикан порадив і допоміг створити Товариство (останньо повторено такий почин також для поляків), яке могло би бути правним носієм згаданих дібр. Щоби вжити термін, запозичений з англосакського законодавства, таке Товариство стає «трасті» церковних дібр.

За часів англійського короля Генриха VIII, коли насильно розв’язувано в Англії манастирі та інші церковні добра, майно Церкви часто переходило в руки приятелів злощасного короля. Побожні лорди перебирали на себе власність церковного майна зі зрозумінням, іцо вони перед законом будуть виступати як власники, але зберігатимуть це добро для Церкви до часу, коли вона сама і без небезпеки зможе отверто признатися до власности. Таких побожних і порядних панів називали «трасті» — довірені мужі, і з часом це стало частиною англосакської правної системи. Товариство «Свята Софія» є практично таким «трасті» для Львівської Архиепархії і для Української Католицької Церкви на терені Риму для тих посілостей, які призначені для вжитку всіх вірних нашої Церкви. Щоби забезпечити цей аспект існування і цілей Товариства (хоч це ніяк не сказано, бо не може бути, в його статуті), Покійний Блаженніший був президентом Товариства. Тепер, по його смерті, Загальні Збори Товариства з дня 6 вересня 1985 p., вирішили, щоби теперішній Блаженніший був делегований Вікаріятом Римської Архидієцезії, під правною опікою якого стоїть ціле товариство, як контрольний, чи так званий титулярний чинник Товариства. Це перший засіб, щоби Товариство виразніше було оприділене у рамках нашої Церкви, наскільки зараз можливо зробити таке в рамках італійського законодавства.

Крилос Львівської Архиепархії

Ще одна установа, зв’язана тісно з Львівською Архиепархією — це Крилос тієї Архиепархії. Через неперевірене нами поширювання вістей в часописах витворилися фальшиві поняття про ту установу, яку ми хотіли би тепер представити у правдивому світлі.

Крилос як такий має старинну історію в нашій Українській Церкві. Але як установа існує він у Вселенській Церкві від самих її початків. Це той пресвітерат, про який читаємо ще в натхненних книгах. Це не значить, що Крилос є Божою установою, але лише, що від найстарших віків єпископ рядив своєю помісною Церквою, опісля названою єпархією чи дієцезією, спільно зі своїми пресвітерами. Про Крилос маємо згадки і в римській і в грецькій Церквах. Крилошани Римської Церкви — це кардинали, колись парохи визначніших церков і римські диякони. Григорій VII, великий реформатор Церкви, був вибраний на Папу як архидиякон Риму. До Римського Крилосу належали також владики-ординарії підміських єпископств.

В нашій Українській Церкві маємо згадки про Крилоси від самих початків організації нашої Церкви. Перша згадка походить вже з десятого століття, про «намісників» чи «протопопів», про «попів і дияконів», які поставлені до помочі владикам як дорадники. Ця інституція розвивалася в нас і дійшла до свого верху в XVI столітті. Опісля вона змінила дещо свій характер стараючись існувати в католицькій, т. зв. уніятській її частині, на взір західніх капітул. Дуже коротеньку історію, але з поданням всіх дат і документів про наші капітули (крилоси) у Львові, Перемишлі та Станиславові знаходимо в актах Львівського Провінційного Синоду (ст. 120). Там також маємо повний статут Львівського Архиепархіяльного Крилосу (Капітули), потверджений Папою ІІієм IX дня 12 липня 1864 р.

Варто згадати, що в теперішніх особливих обставинах існування нашої Церкви в польській державі, Перемиська Капітула (Крилос) являється сторожем існування перемиської єпархії. Хоч на території Польщі, в імені Апостольського Делегата для наших вірних в особі Примаса Кардинала Глемпа, нашими вірними по цілій території Польщі опікуються два Ге­неральні Вікарії, отці митрат Іван Мартиняк і протоігумен Йосафат Романик, ЧСВВ, о. митр. Степан Дзюбина є препозитом Капітули (без прямої юрисдикції над вірними), а під час своєї недавньої візитації в Польщі Архиєпископ Мирослав Марусин поручав обидвом Генеральним Вікаріям радитися з Перемиською Капітулою щонайменше два рази до року. З переписки між Покійним Блаженннішим Йосифом і Кардиналом Ґлемпом знаємо, що цей останній висловлювався з належною пошаною про Перемиську Капітулу, як установу нашої Церкви. У відсутності свого єпископа, перемиська Капітула гарантує перед церковним законом існування перемиської єпархії. Як знаємо, частина тієї єпархії находиться в межах Сов. Союзу.

Коли Блаженніший Йосиф іменував нових каноніків — дійсних крилошан Львівської Архиєпархії 14-го жовтня 1978 року, він не творив нового тіла. Він найменував сімох дійсних крилошан, бо не знати було скільки з минулих членів були ще при житті, а число всіх дійсних крилошан не повинно переходити десять. Дійсними крилошанами Львівського Архиепархіяльного Крилосу поза межами України є: Владика Іван Прашко, о. Архимандрит Іван Гриньох, о. д-р Дмитро Блажейовський, о. Архимандрит Іван Хома, о. митрат Іван Музичка, о. Архимандрит Любомир Гузар (цей з особливою диспензою як монах) і о. д-р Іван Дацько. Блаженніший Йосиф намітив був о. Архимандрита Івана Хому на архипресвітера, але властиву номінацію, згідно зі Статутом, має надати сам Святіший Отець. В цьому напрямі будемо робити заходи.

Стало чується запит: Яке є правне становище Крилосу в Римі? Отже, по-перше, це є Крилос Львівської Арихепархії, завданням якого є радити і допомагати Львівському Архиєпископові і Галицькому Митрополитові. По-друге, його правне становище є таке саме, як і Львівського Архиєпископа, а саме: Крилос існує поза межами власної території через обставини переслідування Церкви. З хвилиною першої можливости, та установа, як і сам Архиєпископ Львівський, вертаються до своєї властивої катедри.

Покійний Блаженніший Йосиф відновив і Львівську Консисторію — виконавчий орган Львівського Архиєпископа і Галицького Митрополита, і я цю тяглість продовжуватиму. 16-го квітня 1985 року іменував я о. Архимандрита Любомира Гузара Протосинкелом і о. д-ра Івана Дацька Канцлером Львівської Архиепархії і на будуче задумую іменувати нових референтів, обсаджуючи різні уряди.

Колегія Святої Софії

Заки приступлю до обговорювання маєткового стану Львівської Архиепархії в Римі, хотів би я ще кілька слів сказати про Колегію Святої Софії та про Український Католицький Університет, бо часто, навіть серед Преосвященних Владик, виринає запит про доцільність їхнього існуваня.

Найперше про Колегію Св. Софії. Те, що хочу сказати, є радше шляхом інформації, щоб усунути зайві непорозуміння. Не піддаю Синодові до рішення про існування тої інституції, бо вона існує владичим правом, так само як і Семінарія св. Йосафата у Вашінґтоні, чи Святого Духа в Оттаві. Обидві ті семінарії є регіональні для обслуги своїх митрополій. Таким самим владичим правом існують семінарії в Аргентині та Бразилії. Щодо Колегії св. Йосафата в Римі, ми, єпископат, не маємо ніякого права відносно вибору виховників чи програм навчання. Ми користаємо з цієї установи, але не можемо диспонувати у справах її ведення. Вона служить вже від довгих років для виховання священиків, особливо там, де немає своїх семінарій. 50 років тому це відносилося майже до всіх наших поселень.

Колегія Святої Софії створена не як конкуренція проти Колегії Св. Йосафата. її основна ціль була і є приготовляти і виховувати священиків до служіння, тимчасово, поза межами, а коли буде можна, в межах Львівської Архиепархії. Ціль тієї установи дуже тісно зв’язана з «Українським Католицьким Університетом, для якого вона мала доставляти питомців-студентів богословії. Її особливими прикметами мали бути: сильне наголошення і звернення на проблематику поневоленої частини нашої Церкви на рідних землях, наукове чи інше фахове приготування до майбутніх завдань, і дуже свідомо розроблене і опрацьоване літургічне життя.

Один факт, який впадає в очі, і задля чого багато прикрого було сказано про цю установу, це те, що туди приходили кандидати, які намірялися стати священиками в жонатому стані.

Покійний Блаженніший, користаючи зі свого права як Львівський Архиєпископ, приймав таких кандидатів і згодом висвячував їх. Такі священики служать сьогодні по різних єпархіях як випозичені зі Львівської Архиепархії. Одначе це не було головною прикметою, ані не можна уважати основною рисою чи ознакою Колегії Святої Софії. Під сучасну пору я не є готовий святити жонатих священиків, але, коли обставини зміняться, я не матиму жодних застережень.

До сьогодні Колегія Св. Софії не осягнула ще того рівня, на який вона була подумана. На це склалися різні обставини. Ми робимо заходи, щоб тому запобігти, бо нам потрібно молодших співробітників, відповідно приготованих до свого завдання. Моє прохання до ВПреосв. Владик одне: не боронити бажаючим посвятитися праці на терені Львівської Архиепархії, що вимагає особливого віддання і самозречення, вступати і записуватися до Колегії Святої Софії. Ви свідомі, що я не маю парохій і громад, з яких я міг би одержувати кандидатів. Не хочу рівнож забирати від Вас Ваших священиків, що вже працюють у Ваших громадах, бо і Ви потребуєте їх у Ваших єпархіях. Я готовий подбати про повне виховання й удержання кандидатів, якщо б Ви тільки були готові їх заохочувати та присилали б їх сюди. Це може буде свого роду сплачення довгу вдячности Галицькій провінції за тих священиків піонерів, які сто років тому йшли в чужину, щоби служити своїм, і з трудів яких виросли наші єпархії і митрополії.

Властиво я зараз справлю те, що щойно сказав, бо буду просити Владик відпустити мені двох добрих священиків. Мені потрібно проворного молодого священика на секретаря і кваліфікованого священика-науковця для Українського Католицького Університету. Це такі люди, на яких я не можу чекати аж доки ми їх тут виховаємо. Мені з різних сторін закидали, що я подорожую сам, без супровідника. Кого ж я мав узяти?

Далі буде

 

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt