Львів, 20 серпня 1991 — Блаженніший Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. Глава Української Греко-католицької Церкви, відправив службу 18 серпня 1991 року під час святкування першої річниці повернення собору св. Юра у Львові Греко-католицькій Церкві. Близько 5,000 людей заповнили собор і подвір’я, щоб взяти участь у архиєрейській Службі Божій, яку служив Блаженніший Мирослав-Іван.
З Блаженнішим Мирославом-Іваном співслужили єпископи і священики Української Греко-католицької Церкви з України і з-за кордону.
На святкуваннях також були присутні заступник голови Львівської обласної Ради Іван Гель і народні депутати Ірина Калинець і Михайло Косів, а також представники Львівської міської Ради.
Кульмінацією святкуваннях є ряд важливих перехідних подій у відродженні Української Греко-католицької Церкви на Україні, велике значення для якого мало повернення Блаженнішого Мирослава-Івана до своєї Столиці, Львівської Архиєпархії, 30 березня. У своєму слові до вірних Блаженніший Мирослав-Іван сказав:
«Увійшовши в храм св. Юра, обернувши картку історії нашого вповні визнаного і злегалізованого життя, коли незабутні та величні минулорічні події стають вже частиною нашого літопису, ми входимо у буденщину нормального церковного життя і нашої духовної відбудови. Нашим завданням є відбудувати духовний храм української людини. Ми, як Церква, ставимо собі за завдання морально лікувати цей нарід, а робимо це здійсненням справжнього християнського життя».
У 1945 році собор було замкнено, а потім передано Російській Православній Церкві. Він був місцем, де проводився Львівський лже-синод, на якому радянським урядом Українська Греко-католицька Церква була ліквідована і передана до Московського Патріярхату.
Собор св. Юра був збудований між 1744-1770 роками на місці, де колись стояла церква. Дзвін цієї старої церкви, який був відлитий у 1341 році і є найстарішим на Україні, залишається на дзвіниці собору. Двома найважливішими будівлями в комплексі є собор і митрополичі палати.
Під час Служби Божої Блаженніший Мирослав-Іван виголосив промову, яку друкуємо нижче.
Високопреосвященні й Преосвященні Владики,
Всесвітліші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
Сьогодні припадає рік часу, як вірні Української Греко-католицької Церкви, після сорока п’яти літ переслідувань, знущань та підпільного і катакомбного життя знову ввійшли у наш собор св. Юра у Львові — до храму, що уособлює життя і буття нашої Церкви. Це було початком цього так динамічного року, такого багатого на історичні події, якими відзначається наш час, зокрема в нашій батьківщині Україні. Нині, під час цієї Божественної Літургії, ми хочемо занести наші подячні моління до Господа Бога і подякувати Йому за всі ласки і радощі, труднощі й хрести, якими знаменується життя кожної людини, а зокрема нашої Церкви в цей небуденний час.
Святкуємо ми сьогоднішню подію з радістю, але без тріюмфу, з непорушним наміром скріпити християнські начала серед нашого народу, з постановою морально оздоровлювати наш люд, який зазнав стільки болю, поразок і гніту. Бажаємо це здійснювати, наслідуючи Христа, його життя і науку. Відзначаємо цю річницю в навечір’я празника Христового Преображення, коли наш Спаситель показав своїм учням блеск свого божества і своєї слави. Ми також разом з Христовими апостолами хочемо повторити слова: «Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17, 4) — добре нам бути Твоїми послідовниками, і ми хочемо у Тобі переобразитися, скинути воднораз зі себе стару людину і одягнутися у нового чоловіка, що живе для Христа і слави Божої.
Відзначаємо цю першу річницю, вдумуючись у слова того багатого юнака, про якого ми чули у сьогоднішній євангелії, що спитав Спасителя: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?»(Мт. 19, 16). Христос поучає молодця, кажучи: «Якщо хочеш увійти в життя, додержуй заповідей — не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 19, 17, 19). Словом, якщо ми хочемо бути послідовниками Христовими, ми маємо зберігати заповіді Божі, заповіді Христові і заповіді його Церкви. До збереження їх ми будемо закликати в особливий спосіб увесь український нарід.
Народ наш прийняв віру Христову перед тисяча роками. Його історія була важка і часто незавидна, але наш нарід зберіг вірність Божим заповідям. В останніх десятиліттях пануюча система намагалася знищити всі ці вартості, які передає Христова Церква. Комунізм і марксизм старалися викинути Бога. Якщо сьогодні ми є свідками відродження Христової Церкви в Україні, то це в основному завдяки Божій благодаті і незнищимості Христової Церкви.
Та, Дорогі в Христі, немає де правди діти, минулі десятиліття нанесли багато шкоди і морального занепаду. Саме задля непошанування Божих Заповідей, які в суті речі є основані на нашій людській природі, суспільство України, колись християнське, призабуло або притупило в собі основні духовні вартості: пошани до людини, сотвореної на образ і подобу Божу, поняття чесности, любови до ближнього, любови до праці, пошани до старших. Побільшився алькоголізм, шириться наркоманія, призабуто вартості християнської родини, згубилося християнське розуміня материнства, ширяться розводи, аборти — словом непошана до життя. Система, яка була тут пануючою, гнобила, виховувала на ложі, спекуляції, крадежі й непошані до основних вольностей і прав людини. І мимоволі, може і без виразного бажання, у всіх нас, притупилося розуміння, а то і здійснювання Божих, Христових і церковних заповідей.
Увійшовши в храм св. Юра, обернувши картку історії нашого, вповні визнаного і злегалізованого життя, коли незабутні та величні минулорічні події стають вже частиною нашого літопису, ми входимо у буденщину нормального церковного життя і нашої духовної відбудови. Нашим завданням є відбудувати духовний храм української людини. Ми, як Церква, ставимо собі за завдання морально лікувати цей нарід, а робимо це здійсненням справжнього християнського життя.
Щоправда, ми свідомі того, що недавнє минуле принесло не тільки духовні і моральні, але, на жаль, також і матеріяльні злидні. Всюди, де не поглянути, можна бачити лише «мерзость і запустіння», і ми старатимемося також піднести матеріяльну стопу нашого народу. Ми спостерігаємо також зі сторони народу велике бажання відродити, відбудувати і збагатити себе й свою землю. Віримо, що бажання народу відносно цього є щирим. Одначе тримаймо перед нашими очима картину сьогоднішньої євангелії: юнак хотів праведности, бажав жити досконалим життям, щобільше Божі заповіді він зберігав ізмалку, Та коли Христос заявив: «Якщо хочеш бути досконалий — піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт. 19, 21), юнак засмутився і відійшов, бо мав майно велике. І тоді Ісус сказав ці тверді слова: «Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже» (Мт. 19, 23-24). Уявімо собі на хвилину, що юнак був би убогим духом і пішов би за Христом. Він, що зберігав усі Божі заповіді, міг стати навіть одним із чільних апостолів, таким, як був святий апостол Павло, але саме тому, що забракло йому любови, вбожества духа, пішов у забуття. Пам’ятаймо, що багатство і майно не повинно стати ціллю людини, але лиш середником для осягнення вищої мети. Христос не осудив багатство як таке, а прив’язання людини до земних благ. Пам’ятаймо, що справжня вбогість полягає не в посіданні, а в неприв’язаності — в добровільному відмежуванні від уживання земних благ. Тому бувають вбогі, що насправді багаті, як і бувають багаті, що духово вбогі.
Сьогодні існує справжня небезпека, що, бажаючи направити всі лиха минулого, наш нарід кинеться лише на покращання свого матеріяльного і економічного буття. Ми, як Церква, будемо намагатися покращати Ваше матеріяльне життя народу харитативною, доброчинною діяльністю і ділами милосердя, ми старатимемося помагати бідним і тим, що у потребі, але ми повинні остатися рівнодушними відносно багатств, пам’ятаючи про слова Христові: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, де злодії підкопуються і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробацтво не нівечить і де злодії не підкопуються й не викрадають» (Мт. 6, 19).
У пошуках кращого завтра для нашої батьківщини ми працюватимемо над зміцненням єдности серед усього українського народу. Будемо проповідувати і здійснювати Боже Слово і шукати те, що єднає, а не роз’єднує. Ми завжди пам’ятатимемо про слова Христові: «Люби ближнього твого як себе самого» (Мт. 19, 19). Щобільше, ми знаємо, що Христос каже любити ворогів наших і всіх тих, що переслідували нас. Ми не плекаємо помсти, ані гніву в нашому серці й завжди закликатимемо і здійснюватимемо засади любови, терпимости і злагоди, головно у міжконфесійних відносинах. Хочемо вірити, що така сама настанова існує і в інших Церквах. В такому дусі ми старатимемося виховувати наших майбутніх священиків, монахів і монахинь, щоб в Україні знову запанувало царство Боже, про яке ми так молимося в Господній молитві «Отче наш».
Разом із Слугою Божим Митрополитом Андреєм мовимо молитву: «Просимо тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови і справедливости, до тебе підіймається наша молитва! Зігрій і просвіти наші уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої батьківщини й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь».
