Українські наукові інституції в підготовці до Ювілею 1000-ліття

Продовження з попереднього числа

На конференції в більшості були професори УКУ. Кошти конференції покрив Блаженніший Йосиф і Товариство «Св. Софія» в Америці. Часу на таку важливу нараду було зовсім мало, і в додаток до цього долучено у вечірніх годинах церемонію вручення почесного докторату с. Марії Должицькій, ЧСВВ. Конференція складалась непотрібно з двох частин: перша з участю самих професорів УКУ, а друга пополудні з усіх запрошених. Учасники звітували про те, що кожна наукова установа досі зробила в підготовці Ювілею і що плянує зробити. Поставлений був до дискусії первісний плян УКУ видати науковий Збірник: а) кожного року в часі підготовки один том з різними науковими працями, б) або науковий збірник в двох томах — один наших вчених, другий — чужинецьких. В дискусії змагались, чи вибрати княжу добу, чи цілість історії та культури України. Всі годились, щоб діло вести колеґіяльно, без амбіцій і претенсій. Фінансування забезпечив би Блаженніший.

Але в часі дискусій над тими проектами виникла несподіванка. Проф. о. Пріцак (Гарвардський Український Інститут) запропонував, щоб зорганізувати міжнародню наукову конференцію з вчених-славістів і експертів європейського Сходу, такій конференції дати міжнародній розголос і вона матиме високий науковий престиж, бо візьмуть в ній участь наукові авторитети. Про наші справи повинен заговорити міжнародній науковий світ, і його мова буде авторитетна, головно в спірних чи контроверсійних питаннях.

Новий проект з переконливим насвітленням приніс зворот в нарадах. Дискутанти виявили зацікавлення і захоплення проектом, головно його міжнародньою позицією і впливом. Представник УКУ намагався вдержати проект і бажання Блаженнішого Патріярха Йосифа і організувати найперше українську наукову конференцію з участю чужинецьких науковців, а остаточно на другому місці думати про міжнародню конференцію. Більшість присутніх були за міжнародньою конференцією. Українську конференцію з нагоди Ювілею і Український науковий збірник залишено на пізніше в бігу організації міжнародньої конференції, або інакше теж: про нього мова заникла.

Пресовий комунікат тієї наради у Філядельфії звучав: «У неділю, 15 червня ц.р. відбулись тут (Філядельфія) наради представників українських наукових установ у справі підготовки до святкування ювілею 1000-ліття хрещення Руси-України. Ці наради були скликані за ініціятивою Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи в Римі й відбулись у приміщенні Філії УКУ в Філядельфії. Заступлені на цих нарадах були такі установи: Наукове Товариство ім. Т. Шевченка в США (проф. д-р Ярослав Падох — голова й проф. др. Леонід Рудницький — науковий секретар) і НТШ у Канаді (проф. д-р Богдан Романенчук (делегат управи), Українська Вільна Академія Наук у США (проф. д-р Іван Коропецький — член управи) і УВАН у Канаді (проф. д-р Ярослав Розумний — член управи), Український Науковий Інститут Гарвардського Університету (проф. д-р Омелян Пріцак — директор Інституту) і Український Католицький Університет (о. мітрат Іван Музичка – проректор, проф. д-р Марта Богачевська-Хом’як — репрезентант Філії УКУ в Вашінґтоні, проф. д-р Теофіль Кіс і проф. д-р Мирослав Лабунька). Нарадами проводив о. проректор І. Музичка. Присутні представники вичислених установ обмінялись інформаціями про те, як їхні інституції мають намір вшанувати Ювілей 1000-ліття хрещення Руси-України, як також висловили ряд пропозицій, що в тій справі повинен зробити український академічний світ. Всі однозгідно заявились за тим, щоб спільними зусиллями зорганізувати міжнародню наукову конференцію та приготовити збірне видання пам’яткового ювілейного збірника. На цій нараді покликано до життя Координаційний комітет українських академічних установ для справ, зв’язаних з підготовкою вшанування Ювілею 1000-ліття хрещення Руси-України. Виконний Секретаріят цього міжінституційного комітету очолив проф. Мирослав Лабунька.»[1]

Українські науковці організували міжнародню наукову конференцію для вшанування Ювілею 1000-ліття з невиразною участю української науки і при тому з непевністю, як чужинецькі науковці потрактують важкі питання нашої княжої доби, яку присвоює собі не від сьогодні російська історіографія. Чи українські наукові установи і українські науковці не відчували за собою своїх сил і свого наукового авторитету? Про наші справи повинен говорити міжнародній науковий світ — чужинці — і його мова буде авторитетна?

Щоб рішення філядельфійської конференції були повні, постановлено подібну нараду відбути в Римі з представниками європейських українських установ 20 липня 1980 року.

Присутніми на нарадах в Римі в приміщеннях УКУ були представники: Наукове Товариство ім. Шевченка (проф. д-р Володимир Янів і проф. д-р Петро Зелений), Українське Богословське Наукове Товариство (о. проф. д-р Іван Хома і о. д-р Іван Дацько), Український Вільний Університет (Володимир Янів — ректор) і о. Іван Музичка від УКУ. Присутнім був також проф. Мирослав Лабунька. Відмовились від участи оо. Василіяни.

Не всі представники європейських інституцій були задоволені нарадами філядельфійської конференції, про які реферував проф. М. Лабунька. Але по дискусіях зроблено таке рішення: «Приймаємо постанови філядельфійської наради. Приступаємо до комітету наукових установ, зформованого у Філядельфії. Залишається свобода давати свій особистий вклад в Ювілей, і треба конечно створити соборницьку базу участи (коли вже годі екуменічну). Дотеперішні кроки так ступили».[2]

Остаточна ціль обох нарад і Комітету було організувати міжнародню наукову конференцію з участю українських науковців, і праці такої конференції мають стати науковим збірником-пам’ятником Ювілею. Українська участь у цій справі зосталась дуже неспрецизованою. Пресове повідомлення римської наради подавало таке: «Присутні репрезентанти наукових установ і організацій обмінялись інформаціями про те, як їхні установи й організації наміряють вшанувати Ювілей 1000-ліття. Вони також вислухали інформацію про подібні наради, що відбулись 15 червня цього року в Філядельфії, США, в яких взяли участь представники українських академічних установ і організацій Північної Америки… Після живої дискусії присутні на нарадах представники вирішили піддержати пропозиції, що були внесені на нарадах у Філядельфії, а саме, щоб спільними зусиллями й на соборній базі українських академічних установ та організацій зорганізувати одну репрезентативну міжнародню конференцію та приготовити збірне видання пам’яткового ювілейного збірника. Вони також погодились увійти до Міжінституційного Комітету, що його оформлено на нарадах у Філядельфії».[3]

Обидві наради наших науковців погодились на те, щоб кожна наша наукова інституція мала свій плян відзначування Ювілею, не виключаючи окремих творів як пам’ятників Ювілею від поодиноких установ.

У зв’язку з тією постановою найбільше активности у цім плянуванні виявив Український Науковий Інститут при Гарвардському Університеті і його директор Омелян Пріцак. Вже в серпні 1980 року він мав свій плян. Наради у Філядельфії не дали конкретних пропозицій для українських науковців, а радше погодилися діяти для спільної цілі (мало сконкретизованої) через координатора (проф. М. Лабунька). Питання самої конференції залишилось для дискусії і рішення, і ним, властиво, зайнявся сам його внескодавець — проф. О. Пріцак. Він теж зголосив безпосередньо до Секретаря Центрального Комітету свій плян, згідно з яким кожного року, починаючи від 1980-81 аж до 1989-90 відбудуться в Гарварді конференції, «присвячені основним проблемам історії християнства в Україні»[4]. Важніші статті деяких конференцій будуть видані як збірник. В цій великій програмі включена також і міжнародня конференція з виданням творів. Виглядає також з проекту, що професор Пріцак, не повідомляючи про те створеного Комітету, взяв цілість організації і плянування в свої руки, мабуть, за благословенням Секретаріяту Центрального Комітету. Секретар порозумівався також з проф. В. Яневим в справах наукової конференції. Поодинокі установи щось плянують. Координатор не в силі ситуації опанувати і контролювати. УКУ і Блаженніший Патріярх Йосиф залишились без інформацій про хід дії і плянувань.

Виникла, одначе, проблема фінансування. Наші наукові установи не розпоряджають багатствами. Вже в часі нарад були пропозиції, щоб кожна наукова інституція дала 25% коштів. Не легко це обчислити. Очі всіх були звернені на Блаженнішого Йосифа і УКУ. Координатор попросив суму 80,000 долярів.

13 грудня 1980 р. в Кембрідж, Мас. (США) відбулась «Нарада комітету трьох» (О. Пріцак, І. Шевченко і М. Лабунька) в справі організації і підготовки міжнародньої наукової конференції. На нараді порушено:

«1. Тематичний засяг Конференції — у хронологічному порядку: доповіді можуть бути нарізні теми, що безпосередньо чи посередньо зв’язані з процесом християнізації та її наслідками в духово-релігійному, культурному, соціяльному й політичному житті Руси-України. Хронологічно засяг Конференції повинен охоплювати час від 9-го під кінець 11-го століття в рамцях наступних тематично-хронологічних підрозділів цього періоду:

а) християнізація Руси-України від початків до часів княгині Ольги;б) процес від Ольги до Володимира Великого; в) Процес від Володимира до Ярослава Мудрого; г) Русь-Україна безпосередньо після заведення і утривалення християнства — друга половина 11-го століття.

«2. Учасники — доповідачі Конференції.

Доповідачами повинні бути спеціялісти різних ділянок історичного періоду, що хронологічно визначений під точкою ч. 1.

Міжнародній характер Конференції вимагає, щоб доповідачі були різних і багатьох національностей та з різних країн, щоб забезпечити високий рівень доповідей, що будуть видруковані окремим збірником, тільки висококваліфіковані фахівці будуть запрошені до участи в Конференції. Запрошення будуть на особистій базі (а не в формі загального заклику до вчених, щоб голосились до участи).

Кількість учасників і доповідей: між 15 і 25. Остаточне число залежатиме від фінансових спроможностей.

«3. Час тривання Конференції і її внутрішня організація.

Мінімальний час тривання Конференції повинен бути 2 дні, а максимальний 5.

Кожного дня повинно бути дві сесії, а в кожній сесії дві доповіді. Час тривання доповідей буде визначений, коли будуть висилані запрошення. Кожна сесія матиме свого предсідника. Остаточної дати не усталено, але не пізніше 1985 р.

«4. Місце відбуття Конференції.

Питання це рішено залишити покищо відкритим. Порушено лише в загальному питання, де краще було б відбувати конференцію — в Европі (було згадано такі місця: Оксфордський Університет, Лондон, Рим, вілля Гарт у Ляго да Комо) чи США (УНІГУ — Кембрідж). Багато залежатиме від того, звідки буде більшість доповідачів — з Европи чи Америки, а тим самим від коштів видатків».[5]

При кінці 1980 року був, отже, випрацюваний перший конкретний плян для міжнародної конференції. Однак, участь у ній українських наукових установ і українських науковців не поставлена виразно, хоч в листах чи обіжниках вони фігурують як ті, що таку міжнародню конференцію організують. Що всі на те погодились, що вдалось зібрати поважне число наших наукових інституцій, принаймі до початкових спільних нарад, було це великим осягом, але, здається, на тому і все скінчилося, бо організація міжнародньої конференції таки опиниться в одних руках без будьякої участи в ній українських наукових установ лише з патронатом Блаженнішого і його фінансовою піддержкою.

Хто видаватиме ці наукові збірники, що мають зостатись пам’ятником ювілею? Чи Блаженніший зможе покрити всі кошти видань і конференції? Над цим питанням застановляються в листах особи, що почали організацію участи українських науковців в Ювілеї. Цими питаннями почав журитись також і Крилос Блаженнішого Патріярха.[6]

Українське студентство, зорганізоване в своєму Союзі СУСТЕ, звернувся до ієрархів наших обох Церков з питанням, як студентам готовитися до Ювілею, і від Секретаря Центрального Комітету одержали широку відповідь з вказівками, серед яких помітна одна, щоб зорганізувати світовий конгрес української молоді влітку 1987 або 1988 року, який міг би тривати і тиждень. Ця порада-суґенстія напрошувалась би сама, щоб подумати і про окрему наукову імпрезу українських наукових інституцій, хоч би й з участю студентів в ній.[7] Громадянство, а головно наші миряни, не були інформовані про хід тих приготувань, за винятком у згаданих пресових повідомленнях про дві наради.

Щойно в днях 14-16 лютого 1982 року в часі ІV Конгресу Мирян старанням організаторів Конгресу серед доповідей, які виголошено, була доповідь проф. М. Лабуньки на тему: «Українська наука й ювілей 1000-річчя Хрещення Руси-України».[8] Вперше наші миряни і наша спільнота на поселеннях почули докладно про перебіг подій приготування української науки до Ювілею. У своїй доповіді, нав’язуючи до послання Блаженнішого Патріярха Йосифа, проф. Лабунька подав докладно історію приготувань українських наукових установ для відзначення Ювілею і при тому вперше представив окрему участь і завдання українських наукових установ в цих приготуваннях. Координатор подав, наче підсумок трьох літ праці і про створені проекти.[9] Та замітним для уваги у доповіді координатора було те, що він вперше згадав про конгрес української науки в нашім розсіянні. Координатор висловлює це радше не як проект, а побажання: «У самий рік Ювілею 1000-річчя, себто 1988 року, було б дуже побажано й корисно відбути Конгрес української науки в розсіянні, власне, з нагоди Ювілею. Цей Конгрес повинен би стати кульмінаційною точкою відмічення і вшанування Ювілею всіма тими українськими вченими й дослідниками — різного стажу й профілів, як і багатьох галузей і дисциплін різних наук — що матимуть таке бажання. Тематика Конгресу, таким чином, могла б бути якнайбільше різнородною, бо не йшлося б про дослідження одної історичної події християнізації Руси-України, а про вшанування українськими поодинокими науковцями Ювілею 1000-річчя. Очевидно, що було б дуже корисно, коли б вже тепер дослідники окремих ділянок почали цікавитись вкладом, що його зробили українці в розвиток тої чи іншої ділянки науки на протязі минулого тисячоліття. Але це не повинно би бути виключно тематикою такого конгресу. Навпаки, цей конгрес повинен би стати якнайбільше повним показником широкого засягу і високого рівня української науки в розсіянні. Це повинен бути свого ,юда реєстр або цензус осягів поодиноких вчених-українців чи науковців українського роду у діяспорі сучасної генерації, що має особливий привілей чи щастя бути генерацією Ювілею 1000-річчя християнства в Русі-Україні. Належало б подбати про те, щоб у такому конгресі взяло участь якнайбільше число вчених-дослідників — від найстарших до наймолодших, та щоб було заступлене якнайбільше число ділянок і галузей різних дисциплін сучасної науки. Готуючи свої доповіді, а то й більші, солідні опрацювання на найбільше різнородні теми, українські вчені на еміграції могли б тим самим сповнити декілька завдань, що інакше ледве чи можна б виконати, не маючи такої нагоди й спонуки…

«Очевидно, що підготовка такого Конгресу вимагає великої організаційної праці й немалих фінансових засобів. Пропонувати якісь конкретні організаційні форми для такого Конгресу було б передчасно. Це може рішити лише певний компетентний в тій справі збір чи нарада заінтересованих чинників… Тому потрібно, щоб в тій справі зайняли своє становище українські установи й організації по можності в якнайскорішому часі. Можливість відбуття такого Конгресу та його успіх залежатимуть від того, чи буде наладнана співпраця всіх відповідальних чинників, як і вчасна та солідна підготовка».[10]

Навели ми цю довшу цитату не випадково. Це був, властиво, точно первісний проект Блаженнішого Патріярха Йосифа, що його боронив на нараді у Філядельфії представник УКУ і його усунув набік проект міжнародньої конференції.

В лютому 1982 року проф. Пріцак звертається до Блаженнішого з проханням про фінансову піддержку проектові міжнародньої конференції. У своїм листі проф. Пріцак говорить про міжнародню конференцію, організовану українськими науковими інституціями, і каже, що «ми були і є переконані, що спільними зусиллями українські наукові установи й товариства в діяспорі з честю виконають це нелегке завдання. В цьому ми, як і всі інші співучасники підготовки наукового світу — українського й чужинецького — числили й надіялись на щедру фінансову піддержку зі сторони Вашого Блаженства… При цьому хочемо запевнити Ваше Блаженство, що ми вповні піддержуємо запляновану міжнародню конференцію визначних науковців, особливо чужинецьких, присвячену центральним історичним подіям 1000-літнього ювілею навернення на християнську віру великого князя Володимира Великого. Потребу такої конференції мотивуємо тим, що: 1) дуже важливим є переконати західніх вчених, що історична доба Київської держави — це доба української історії (а в цьому є великі труднощі); 2) увіковічнити ці високоякісні причинки визначних учених спеціялістів чужих і своїх — на майбутнє і тим самим зв’язати їхні імена з ювілеєм 1000-річчя».[11] Про українську конференцію проф. Пріцак не каже нічого. Від дати виникнення проекту міжнародньої конференції у Філядельфії в 1980 році до цього листа (лютий 1982!) минуло майже два роки…

Блаженніший Йосиф відповідає проф. Пріцакові великодушно: «Хоч у моєму закликові мав я на думці науковий збірник наших науковців у першу чергу, але й ідея міжнародньої конференції є також доброю і корисною, бо нею ми включимо в наші святкування й цей науковий пам’ятник також науковців-чужинців. Це є також важне. Бажав би я, щоб така конференція була вислідом організаційної праці всіх наших наукових інституцій, що до спільного відзначення нашого Ювілею зголосились».[12] Блаженніший дав тоді на організацію міжнародньої конференції 30 тисяч долярів, щоб організатори приступили до діла.

Все таки далі не рішено нічого про організацію конференції українських наукових сил. В листі о. І. Музички до проф. Лабуньки з нагоди пожертви Блаженнішого на міжнародню конференцію тридцять тисяч долярів говориться: «Новою проблемою буде конгрес української науки, про що ми разом дискутували тут, в Римі, в часі Вашого побуту. Треба б, на мою думку, про це теж вже говорити й приготовлятись і, думаю, над тим мусимо всі разом застановитись конкретно… Чи це буде добрим першим кроком пригадатись нашим православним інституціям, щоб вони не вагались пристати до гурту, а теж і оо. Василіянам? Це поважна трудність проф. В. Янева, яку треба б усунути, бо може стати перешкодою до організації Конгресу української науки».[13]

Треба було з рішучістю приступити до організації конгресу чи конференції української науки. Щоб остаточно справу поставити на організаційні рейки і вийти з натяків та словних проектів, Блаженніший, його Крилос і ректорат УКУ звернулись до проф. В. Янева, ректора УВУ, щоб він взявся організувати окрему наукову конференцію українських наукових установ з нагоди Ювілею. Проф. Янів не радо погодився на пропозицію, знаючи про великі труднощі, на які натрапить. Погодився під умовою, що до цього проекту пристануть всі українські установи, всіх українських віровизнань. Якщо не вдасться до проекту притягнути всіх,— він від організації конференції відступить. Він взявся до листування і контактів, щоб таку згоду всіх установ одержати і приступити до організації конференції. На це потрібно йому часу. 1983 рік повинен би стати роком для такого рішення і початком організації і праці української науки на чужині для відзначення і відсвяткування Ювілею нашого відродження в Христі.

[1] Ю1000 Т. І, ч. 38. Б. архіві УКУ є теж магнітофонний запис тих нарад

[2] Ю1000 Т. І, ч. 42

[3] Ю1000 Т. І, ч. 43

[4] Ю1000 Т. І, ч. 45

[5] Ю1000 Т. І, ч. 49

[6] Ю1000 Т. 1, ч. 51-53 і 56. Лист Крилосу до проф Лабуньки.

[7] СУСТЕ, Інформаційний листок ч. 46, березень 1981, Рим, ст. 1-2

[8] Ю1000, Т. 1, ч. 62

[9] Там же, ст. 4-8 Матеріяли будуть опубліковані друком

[10] 24 Ю1000 Т. І, ч. 62, ст. 8-10

[11] Ю1000 Т. 1, ч. 61. Лист підписаний «За дирекцію УНІГУ проф. О. Пріцаком (Директор) і проф. І. Шевченком (Заступник Директора). Це вже вказувало б, що організацією конференції зайнявся гарвардський український Інститут

[12] Ю1000 Т. 1, ч. 61

[13] Ю1000 Т. І, ч. 63

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt