Василь Симоненко

Бубнявіють думки, проростають словами
Їх пагіння бринить у завихренні днів.
Цілий тиждень ходжу і живу між левами.
Недаремно і місто називається Львів.
Є міста ренегати, є просто байстрята,
Є леви, що мурликають, ніби коти,
Божевільно безглуздо облизують грати,
Ще й пишаються з власної сліпоти.
Але думати про них я сьогодні не хочу,
Бо мені трішечки повезло:
Я побачив у Львові Шашкевича очі,
Кривоносові плечі, Франкове чоло.
Сивий Львове! Столице моєї мрії,
Епіцентре моїх радощів і надій,
Вибухає душа, я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.
Я до тебе прийшов із захопленням сина
Від степів, де Славута леґенду снує,
Щоби серце твоє одчайдушне левине
Краплю сили вдихнуло у серце моє.