Український Париж у поклоні їх Святости Патріярхові Йосифові І

Заходами Товариства за Патріярхальний устрій Помісної УКЦ у Франції відбулися в неділю, дня 9 жовтня 1977 р. в Парижі ювілейні святкування з нагоди 85-річчя з дня народження і 60-річчя єрейських свячень їх Святости Патріярха Йосифа І.

Святкування почалися торжественною Св. Службою Божою в соборі св. Володимира Великого в Парижі, яку відправив в неприсутності хворого Кир Володимира Маланчука, Екзарха Українців у Франції, його Генеральний Вікарій о. д-р Михайло Василик у сослуженні 8-ох священиків, які прибули з цілої Франції. Дияконували два найкращі співаки-священослужителі: о. дек. Павло Когут і о. крил. Зиновій Нарожняк. Церква була переповнена вірними, як при нагоді найбільших торжеств. Миряни з’їхалися з цілої Франції, але в більшості з Парижа і найближчих його околиць. Були деякі заокеанські гості, які зупинилися в Парижі в повороті зі святкувань в Римі. Співав хор при катедрі в повному складі під дир. п-ні Віри Дратвінської. У великому духовому піднесенні слухали вірні цієї Служби Божої, що не мов ангельські співи наповняли набожністю серця.

При кінці Богослужби о. шамб. Михайло Левенець, парох собору виголосив проповідь, яка своїм змістом і формою виголошення полонила всіх вірних. З уваги на велике значення цієї проповіді, годиться навести декілька уривків з неї:

«Висловлюємо Тобі, Достойний Брате, нашу вдячність з усього серця за вірне виконування священного, пастирського уряду перед утратою свободи і за те, що Ти не вагався зазнати За Ісусове ім’я (навіть) ганьби». Такого змісту ґратуляційну телеграму з нагоди 40-річчя священства (тодішнього) Митрополита Йосифа, переслав Святіший Отець папа Пій ХІІ-ий, який до речі завжди, перед безбожними властями, зокрема червоної Москви, обороняв Українську Церкву і нарід». Такими словами почав о. Левенець свою проповідь. Опісля розвинув коротко історичне тло і значіння Української Католицької Церкви в Галичині і на Закарпатті, а які між двома світовими війнами зганяли сон з очей більшовицьких тиранів у Москві, та їхніх поплентачів у Києві. З весною 1945 р. почалася нагінка на наших владик, духівництво і мирян, щоб нечуваними методами, тортурами знищити нашу Церкву, а залишки загнати в катакомби. І далі, за словами папи Пія ХІІ-го, який в одній із своїх енциклік писав: « — наші мислі спрямовуємо до дуже близького і дорогого нам українського народу, який переживає тепер нечуване переслідування, а в особливий спосіб згадуємо владик, бо вони були першими оборонцями віри, переносячи труди, пакості і призирства». Але Українська Мовчазна Церква (за словами вище нотованого папи) і досі ісповідує Бога, ховаючись перед ненависницьким оком московських безбожників, щоб кріпити нас надією, що недалекий вже час Божої правди і справедливости. Наша Церква, немов той біблійний вогненний стовп, що провадив Мойсея і його нарід до Богом обіцяної землі, своїми мучениками та Ісповідниками по сьогодні — в краю і на чужині — просвічуючи шлях до осягнення повної релігійної і національної свободи.

На жертівнику Української Церкви клали свої голови найкращі її діти — сини народу, платили найвищою ціною свого життя за всім нам дорогу справу — Церкву і нарід. Одним із доказів цього саме є цьогорічні ювілейні святкування 85-річчя з дня народження і 60-річчя свячень їх Блаженства Йосифа. Боже Провидіння сильніше за людські сподівання, виявило свою особливу опіку над Його Достойною Особою, нашою Церквою, та привело Його Святість до столиці християнського світу — Риму, щоби у вільному світі не лише відвідати своїх вірних, розсіяних по різних континентах, але принести нашій Церкві та ЇЇ вірним — одність, любов і мир та під одним проводом довершити чину ієрархічного її завершення — патріярхальним устроєм.

Проповідник розвиває важкий шлях їх Блаженства, саме в цьому 1977 році проминає 14 літ з того часу, коли Він, наш Первоієрарх, Глава нашої Помісної Церкви, появився між нами, пройшовши тяжкий шлях Ісповідника — мученика за нашу Святу Апостольськую Церкву, перебравши з рук Слуги Божого Андрея тяжкий обов’язок архипастиря саме в той час, коли світ горів вогнем нестерпної другої світової війни. Тому то серця усіх, цілої нашої громади у вільному світі, сповнені великою радістю із появою поміж нами всім нам Дорогої Особи — горять щирою любов’ю до Вас, Блаженніший Владико, об’єднаних з Вашим незломним духом, нескореним навіть упродовж довгих років заслання і мучеництва…, всі ми є готові, із синівською відданістю допомагати Вам нашою працею, у виконанні Ваших великих та історичного значення плянів для нашої Церкви та її у світі передсказаного післанництва «пер вос меї рутені орієнтем конвертендум сперо».

І коли в політичному світі був заколот, Ви Блаженніший Отче, в 1917 р. прийняли єрейські свячення а було це на передодні відродження Української Держави, коли то над нашою країною котився золотий гомін волі, в часі, коли теж невсипучий ворог — більшовицька революція нанесла нашій Церкві і народові неймовірні і нечувані досі в історії, терпіння та море крови.

Насвітливши прикмети духа Ювіліята, Його характеру — під пасторальним, науковим аспектом — зокрема архипастиря — кінчить провідник — «Ви вступили на шлях горя і поновних терпінь, ступили слідами соток і тисяч тих, що перед Вами і після Вас були призначені на знищення. Ви повернулися до нас, бо Провидіння зарядило інакше, та принесли заповіт соток тисяч мучеників, щоби в площині церковній, науковій чи національній запевнити свобідний розвиток Української Церкви і народу.

Ступаючи Вашими слідами — за Вашим проводом, запевняємо постійно зберегти в пам’яті і виконувати, що Церква — це душа народу, що ніякий нарід не вдержиться, коли затратить свою душу, віру і обряд. Ми, Ваші діти, в ці дні ювілеїв клонимо голови у свідомості, що саме Ви, Ваше Блаженство, стали помостом злуки Рідного Краю з дітьми його, розсіяними по цілому вільному світі».

Після палких слів, питомих проповідникові, закінчив слово запевненням молитов за успішне завершення всіх плянів нашого Патріярха, для добра та духової користі нашої Церкви і народу — а все це на Божу славу.

Як заключення релігійних відправ целебрант підніс многолітствія папи Павла VІ-гo, а зокрема для Ювілята Патріярха Йосифа І, що його хор відспівав з особливою набожністю.

Після полудня, о год. 17-ій відбулася Святочна Академія у престижевій залі Плєєль-Дебюссі в Парижі при переповненій залі. Організатори були змушені доставляти ще крісла, щоби примістити напливаючу публіку, але помимо того, багато мусіли задовольнитися стоячими місцями.

Ювілейну Академію відкрив на тлі уставленого хору д-р В. Косик, голова Т-ва за Патріярхат у Франції, привітав усіх присутніх і пояснив намірення цього свята. Опісля хор відспівав Молитву за Патріярхат, яку присутні прослухали стоячи. Особливі християнські і патріотичні почування збуджувалися в душі присутніх під час цієї молитви за Патріярха, бо в Його особі народ бачить символ християнської і національної ідеї.

Ключевою точкою програми була святочна доповідь Степана Семенюка, що її присутні прослухали з великою увагою і вдоволенням. Промовець розгорнув широку панораму життєвого тернистого шляху Патріярха Йосифа І, зокрема підкреслив маркантні моменти в житті Патріярха, наголосив змагання за історичні права за Патріярхат нашої Помісної УКЦ. Довгі оплески авдиторії були найкращим відгуком на виголошену доповідь.

Наступною точкою програми був виступ жіночого тріо в складі: О. Мазурик — сопрано, В. Дратвінська — меццо сопрано і О. Кукловська — альт Вони виконали дві пісні: Д. Бортнянського — «Нехай стане молитва моя» і М. Фоменка — «Діво Маріє». Це тріо здобуло собі загальне признання публіки за мистецьке виконання цих пісень.

Правдивою ревеляцією був виступ молодого декляматора М. Бублинського, який виконав вірш Р. Завадовича: «Блаженний муж». Під оглядом дикції і інтонації деклямація була на високому рівні. Тембр голосу декляматора дуже підходить до подібних того роду віршів.

Знаний уже з чисельних виступів перед українською і чужинецькою публікою молодий п’яніст, студент Державної Консерваторії в Парижі Мирон Митрович виконав сольо на фортепі’яні два твори українських композиторів: М. Лисенка — «Елегія» і І. Шамо: «українська суїта». Своїм мистецьким виконанням цих творів доказав, що росте молодий артист-віртоуз, яких небагато між сучасною українською молоддю в діяспорі. Своєю інтерпретацією переконав деяких скептиків, що мовляв, в нашій літературі на фортепіяно не маємо композиторів міжнароднього маштабу, що при доброму виконанні, наші композитори не поступаються перед чужими. Довгі-довгі оплески були нагородою для молодого артиста.

Співачка О. Мазурик, сопрано, виконала дві пісні: А. Вахнянина — «Арія Одарки» з оп. «Купало» і О. Нижанківського — «Минули літа молодії» при фортепіяновому супроводі М. Митровича. У співачки не тільки голос милозвучний, але й сильний і вирішальний у всіх регістрах, дуже добра дикція і артикуляція та майстерність у нюансах, що вказує на добру школу, яку пройшла співачка.

Слідуючою точкою був виступ мішаного хору при храмі св. Володимира Великого в Парижі під дир. Віри Дратвінської, який виконав «Хваліте» — Архангельського. На тлі хору п-на Соня Гаврилів виконала вірш Б. Стефанишина «У 60-річчя Єрейських Свячень їх Святости Патріярха Йосифа». Деклямація була на високому рівні, виголошена з великим чуттям.

Програму концерту закінчив хор піснею М. Лисенка «За Україну». У всіх трьох піснях, які були виконані на концерті, хор вив’язався задовільно, даючи мистецьке обрамування свята. В тому велика заслуга невтомної диригентки хору Віри Дратвінської.

Цей успішний і високомистецький концерт, який проходив під гаслом «В поклоні Ісповідникові Патріярхові» дав велике задоволення організаторам свята і залишиться довго в пам’яті вдячної авдиторії.

Слід відмітити, що сцена була по мистецьки вдекорована, зображаючи на тлі патріярхальний престіл і портрет Патріярха і дві річниці 85 і 60, які виконав мистець артист-маляр Омелян Мазурик.

Українці у Франції, сповнені глибоким почуттям вдячності для Достойної Особи Ювілята, гідно віддали шану Найбільшому Синові України.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>