Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Український Патріярхат відкриває нові перспективи для Вселенської Церкви*

З почину Культурного Осередку ім. св. Володимира в Ліль, під патронатом Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького Університету в Ліль, при участі більш сотні слухачів з лільським єпископом, Монсіньйором Адріяном Ґан у проводі, в п’ятницю 23-го травня відбулась в «Саль дез Акт» Університету в Ліль екуменічна конференція. В ній взяли участь також українські вірні місцевого душпастирства та гості й приятелі з Бельгії Всесвітліші Отці: о. Митрат Іван Кіт із Шарлеруа та о. д-р Богдан Курилас з Брюсселю. Конференцію відкрив Крилошанин о. Зиновій Нарожняк. Він відчитав телеграму-привіт від ректора УВУ в Мюнхені, Володимира Янева і представив авдиторії авторів конференції.

Й. Ексц. Монсіньйор Жан Рюпп, колишній єпископ — помічник кардинала Фельтена в Парижі і його відпоручник для українців католиків у Франції перед встановленням нашого Екзархату, пізніше Апостольський Нунцій в Баґдаді, а нині Постійний Делеґат Святої Столиці при Об’єднаних Націях у Женеві. Від початку п’ятдесятих років приятель українців, почесний доктор УВУ в Мюнхені і його постійний співпрацівник.

О. канонік Андре Прево, професор Католицького Університету в Ліль, впродовж двадцятьп’ять років помічник українського душпастиря в Ліль, як компетентний коментатор Літургії, служеної в українському обряді для французьких учасників, незаступний співробітник в улаштуванні культурних імпрез, Голова Культурного Осередку ім. св. Володимира в Ліль.

Тему «ПАТРІЯРХАТ — ЗАПОРУКА ЄДНОСТИ ЦЕРКВИ» опрацював і доповідь виголосив о. Андре Прево. Основна студія структур Латинської і Східніх Церков, довголітній досвід набутий у співпраці з українським душпастирством, уважне слідкування за починами Святішого Отця, Папи Івана-Павла II дали авторові підставу накреслити не тільки правдо­подібну, але й переконливу схему структури Вселенської Церкви в третьому тисячолітті. Декрет Ватиканського Собору Іі про колеґіяльність управління Церквою, який до самої смерти Папи Павла VI лежав у шухляді Римської Курії, за нинішнього папи починає входити в життя. Єпископські Конференції дістають щораз більше повновластей і наближають Помісні Церкви до синодальної форми управління. Кризу голяндської Церкви полагоджено не декретом згори, але порозумінням і рішенням голяндських єпископів. Молоді Церкви Африки ведуть перед в еволюції до помісности. Церкві України привертають синодальне право вибору єпископів, ба навіть митрополитів. Ці почини Папи Івана-Павла II кажуть сподіватись, що Вселенська Церква помалу відходить від «імперіяльного» типу управління, а наближається до «федеративного» типу східніх патріярхатів. В недалекому майбутньому великі культурні спільноти: Латино-европейська, англо-саксонська, слов’янська, грецька, латино-американська, африканська, азійська, які дійшли ґенеративною силою Євангелії до зрілости, під надхненням Св. Духа утвердять свою духову ідентичність, створять єдність Церкви під головуванням найвищого арбітра, Вселенського Архиєрея — Папи. Тоді не буде проблеми східніх і західніх, Католицької, Православної й Протестантської Церков. «Всі єдино будуть». Приклад і зразок такої зрілости маємо в Помісній Католицькій Церкві України. Постання на наших очах Її патріярхату є на єдино правильному шляху. Патріярхат не може бути встановлений декретом згори, він бо є спонтанним висловом духового росту й зрілости даної церковної й національної спільноти. Того росту не можна гальмувати заборонами без заперечення екуменічної ідеї, без великої шкоди для Вселенської Церкви. Всі щирі визнавці екуменізму обов’язані посталий Патріярхат визнати. Римська Церква, східні патріярхати так католицькі як і православні повинні поважати Помісну Католицьку Церкву України як Церкву-Сестру.

Сороквісім-хвилинне тривання конференції, зосереджене слідкування за викладом вагомих проблем, трохи втомило слухачів. Наче за порухом чарівної палички атмосфера відпружилась зараз після перших слів другого промовця, Монсіньйора Рюппе. Він розпочав конференцію теплим словом про покійного професора Олександра Кульчицького, що був його найінтимнішим зв’язком з Україною і її проблемами, а тоді розгорнув перед авдиторією тему: «СЛУГА БОЖИЙ ШЕПТИЦЬКИЙ — ВЕЛИКИЙ НАДХНЕННИК ЕКУМЕНІЗМУ». Промовець бачив Слугу Божого Андрея тільки один раз в житті, але знання його духової величі, його ідей, ба навіть його життя в подробицях в нього таке основне, а мистецькі засоби оратора такі живі й безпосередні, що слухачам могло видаватися, що Монсіньйор Рюппе жив у Прилбичах в роки юности митрополита, студіював з ним у Кракові і в Бреславі, подорожував разом по європейських країнах і брав участь в організованих митрополитом Унійних Конференціях. Малюючи духовий портрет того великого духа, промовець підкреслив його пророчу візію майбутнього Церкви, присвяту цілого життя від ранньої юности невсипущій молитві та невтомним трудам для здійснення єдности Церкви. Ясні ідеї екуменізму Митрополита Андрея, основані на творчій, євангельській любові всіх братів у Христі, доповідач протиставну нинішньому еклектичному безплідному екуменічному амальгамові. На його думку Митрополит Андрей Шептицький був втіленням Української Нації, що своїм географічним положенням, історією Церкви, культурою, з волі Провидіння є мостом поміж східнім і західнім християнством. Одногодинну конференцію закінчив Монсіньйор Рюпп словами, вимовленими з видимим зворушенням: «Шептицький — янгол України».

Подав організатор конференції.

Поділитися: