Нерозривність цих понять завжди дошкуляла та виюршувалась тими, хто бачить в Україні лише засіб для власного возвеличення.
В ті часи, коли ми, українці, були сильними, творчими і державними, тоді й Церква була квітучою і всюди шанованою. Коли ж під натиском ворогів ми втрачали свою державність, Церква залишалася чи не єдиним чинником збереження національного духу.
Питання патріярхального завершення у нашій Церкві не нове. Від княгині Ольги та від князя Володимира Великого, хрестителя Руси-України, всіма великими і державними мужами підтримувалося прагнення церковних властей до помісности. Та на перешкоді завжди ставала Москва зі своїм православ’ям та польський, угорський, а нині й словацький римо-католицизм.
Ми, як вірні УГКЦ і як українські патріоти, не повинні спокійно дивитися на ту політичну ситуацію, що склалася в Україні, і, зокрема, на Закарпаття, з незалежних від нас причин.
Дійсно, мовчати в цей історичний для нашої держави та змагу за державність час — злочин.
Під сучасну пору на Закарпатті зформувався сепаратистський рух, ядро котрого складають вороже наставлені щодо української нації світські організації та окремі представники Греко-католицької Церкви на чолі з єпископом Іваном Семедієм. Мета цього союзу лише політична: створення так званої «вільної економічної зони» на кабальних умовах з Мадярщиною, ізоляція Закарпаття від України, ізоляція греко-католиків Закарпаття від греко-католиків в інших областях України, згодом їх златинення і передача Закарпаття Мадярщині або Словаччині (залежно від того, хто більше заплатить). Не треба забувати, що церковна єдність вважається святою єдністю. Тому й не дивно, що прихильники політичної і релігійної самостійности оперують неправдою, наклепами, обманом і навіть погрозами прихильникам церковної єдности. Серед віруючих греко-католиків Закарпаття майже 80% становлять українці. Дивно стає, чому Мукачівська греко-католицька єпархія не може знаходитися у молитовній єдності з Святішим Престолом, Папою Римським через греко-католицьке архиєпископство України.
Загальна територія Карпатської України 17,500 кв. км. Та, на жаль, не всі землі є в злуці. Марамарощина (десь близько 794 кв.км.) належить Румунії, близько 700 кв. км. відійшло до Мадярщини і Західне Закарпаття — Пряшівська Русь (3,500 кв. км.) — до Словаччини.
26 лютого 1946 року, після договору між ЧСР та СРСР, більша частина Карпатської України увійшла до складу УРСР. Нині Закарпатська область становить 2% від загальної території України в нинішніх, далеко не повних кордонах. Саме Закарпатська гілка нашого народу і по сьогоднішній день продовжують називати себе русинами.
Твердження про те, що Закарпаття багатонаціональне і тому не може бути в злуці з греко-католиками інших областей України, є грубо тенденційне і безпідставне. Найбільшу національну меншину на Закарпатті становлять мадяри (14%, з них греко-католиків — 3%). Румунів греко-католиків є всього 5 громад. Циганів, котрі іменують себе греко-католиками, взагалі не можна сприймати всерйоз.
Церква — це громада людей, хрещених в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, покликаних Богом і зібраних під керівництвом єпископів, які мають апостольське передання і є визнані іншими Церквами.
Церква може бути «національною» лише в тому випадку, коли вона дотримується та оберігає національний обряд та задля спасіння душ провадить серед народу, де вона знаходиться, душпастирську та національно-культурну роботу. Тому для українців Закарпаття є трагедією, що Закарпатська єпархія й досі відокремлена від Греко-католицької Церкви України, члени котрої є з ними однакового обряду й однієї національності! Кожна Церква попри будь-які політичні зміни мусить служити Богу, провадячи до нього свій нарід. Політикани мусять усвідомити, що Церква не твориться (як, наприклад, так звана УПЦ-КП), а її приймається, як дар від Отця, Сина і Святого Духа.
Показовий факт: «За церковну єдність з усіма греко-католиками України на своїх загальних зборах одностайно визначилися 65 церковних громад. На підставі 148 Східнього Кодексу навіть одна церковна громада і на чужій території має право належати туди, куди хоче» (з листа вірних УГКЦ «Його Святості Іванові-Павлові ІІ, Папі Римському та Президентові Кравчуку»), На жаль, нинішня церковна структура є на перешкоді тому, бо терени Закарпатської греко-католицької єпархії вважаються чужою територією стосовно юрисдикції Верховного Архиєпископа України.
Виправдовуючись, наші вороги підхопили модну нині ідею самостійносте і національної самовизначености. В хід ідуть різні, навіть антинаукові вигадки. Створюється міт, що русини (самоназва українців, котрі мешкають на Закарпатті) не є українцями. Нижче я хочу розповісти про одного з авторів цієї байки.
Від 13 по 16 листопада 1991 року в Братиславі проходив міжнародній науковий симпозіюм на тему: «Національні меншини Центральної та Південно-Східньої Европи». Для робочої секції, присвяченої русинам-українцям, запросили трьох доповідачів: працівника Інституту історії Словацької АН у Братиславі Людовика Гараксима, завідуючого катедрою українознавства Торонтського університету Павла Магочі та завідуючого відділом україністики Університету ім. П. Й. Шафарича в Пряшеві Миколу Мушинку, Лише останній доповів про те, що русини — це самоназва українців Закарпаття.
Антиукраїнські позиції словака Людовика Гараксима зрозумілі: через автономію приєднати до Словаччини все Закарпаття. Недарма нинішній уряд Словаччини так щедро фінансує діяльність так зв. «Русинської обряди» та її видання, «Народні новинки» та журнал «Русин» і в той же час зліквідовує українські церкви, музеї, школи. Ворожа щодо української нації позиція Павла Магочі, котрий живе на грошах української діяспори в Канаді, давно відома. До речі, в опублікованих ще за часів Чехо-Словаччини у списках агентів комуністичних спецслужб є і його ім’я. До своєї доповіді він долучив карту території заселення русинів. На ній видно, що східнім кордоном так зв. Русинії вважається сучасна адміністративна границя між Закарпатською областю та Галичиною. Але ж цей кордон навіть не є кордоном між двома етнічними групами. Невже гуцули й бойки, котрі проживають по обидва боки цього умовного поділу, є різними народами?
Ще одна брехня. П. Магочі стверджує, що русини на Закарпатті — греко-католики, а українці — православні. В дійсності, між цими двома релігійними орієнтаціями немає жодної різниці, і ті, й інші мають єдиний «східній» обряд. Та й з вищезгаданого листа чітко видно, що греко-католики русини ніколи не вважали себе окремим народом.
Кожен нарід відрізняється від інших мовою, ментальністю, релігією, побутом. Принципово великої різниці між українцями Закарпаття та інших районів ми не бачимо.
Ідея брехні зрозуміла: відірвати Україну, частинку її етнічних земель, а населення розділити на русинів і українців, посварити їх, а згодом знищити шляхом мадяризації та словакізації.
Яким чином можна вирішити цю проблему?
Поперше, кожен нарід, маючи свою культуру, мову, властиву лише для себе ментальність, веде змаг зі своїми ближніми і дальніми сусідами. Найкращі здобутки того змагу вкладаються в надбання світової спільноти. Припинення змагу, котрий є основним рушієм в розвитку людства, може призвести до застою, а значить і до деградації, а згодом — до вимирання людства. Закарпаття є етнічними українськими теренами, і будь-які національні суперечки мусять завжди вирішуватися на користь українців.
Подруге, східній обряд вже більше тисячі років практикується в Україні. За цей час він ввібрав у себе багато елементів національної культури і став носієм їх. Там, де ми починаємо втрачати свій обряд, там починається асиміляція і вмирання українців як нації. Приклад: словакізація і латинізація Пряшівщини, ополячення українців Холмщини і Підляшшя, омосковлення через РПЦ. Тому для припинення процесу латинізації та поділу на русинів і українців Закарпатська єпархія повинна бути приєднана до Галицької митрополії з осідком у Львові.
Дивитися крізь пальці беззаконня в наш історичний для України час — злочинно.
Олесь Вахній
