Єпископ Горняк по довгому ваганні рішився відвідати Ноттінґгам — одну з найбільших громад. Громаду, що досить довго старалась вплинути на священиків, щоби зробили хоча мінімальні уступки в сторону загалу вірних, які станули твердо на патріярхальних основах. Одначе, коли всі спроби не знайшли зрозуміння, вірні відійшли з церкви і почали свої Богослуження в залі СУБ, щоби могли спокійно молитися.
Про приїзд єп. Горняка до Ноттінґгаму від довшого часу кружляли різні поголоски. Щойно в неділю, 22 червня місцевий священик о. С. Солтис повідомив про візитацію «нашого любого екзарха».
Серед громадянства виникла жвава дискусія. Люди почали подавати різні сугестії і пропозиції. Щоби оминути будьяких непередбачених несподіванок, Патріярхальний Комітет, у неділю 29 червня скликав збори мирян, щоби вони висловили свої думки й рішили, яку заняти поставу.
По живій і досить широкій дискусії рішено зробити, в неділю, 6 липня 1980 року мирну демонстранцію, щоби цим виявити єп. Горнякові наше недовір’я і домагатися, щоби він опустив Велико-Британію.
Архиєрейська Служба Божа була заповіджена на 11 годину ранку, але люди почали сходитися вже з 9-тої год., бо боялися, що єп. Горняк увійде до церкви скоріше, як це робив попередньо, в інших громадах.
Під церквою з десятками промовистих транспарентів зібралось біля 450 вірних, без огляду на вік — жінки, чоловіки й молодь, що була чисельно заступлена. У залі при церкві прихильників єпископа разом з приїзджими — жменька. Між ними «вибрана еліта», яка стала ревними відвідувачами церкви від 1975 року. Вони прийшли на готове. Під церквою люди, що своїми щедрими пожертвами набули цю церкву і впорядкували її.
Між демонстрантами панував повний спокій. Для охорони порядку прибуло також кільканадцять поліцистів. Точно годину скоріше перед заповідженим початком заїхало під церкву червоне авто, яким керував о. С. Солтис, в якому був єп. Горняк і паламар. Демонстранти стали перед автом, вимагаючи від єпископа, щоби від’їхав, бо він у цій церкві ані в Ноттінґгамі не є бажаною особою. В тому моменті одна з жінок прихильничка єп. Горняка кинулась на передню частину авта горілиць із гістеричним криком «забийте мене», думаючи викликати тим враження, що на єпископа хтось хоче вчинити замах. Але два поліцисти відпровадили її спокійно на бік. Авто з єпископом від’їхало.
Характерним був вхід до церкви. З передньої частини є два входи: головний і бічний до захристії. Але не знаємо чому головні двері, а також залізна брама і хвіртка були зачинені на залізний ланцюг. Вхід до церкви був лише через залю, що є при церкві. До середини мали вступ лише «свої» і «запрошені гості», які прибули з сусідніх громад на «підмогу», іншими словами — на збільшення публіки в церкві. На дверях стояв із залізним виразом обличчя «старший брат» і вважав, щоб до середини не дістався хтось із небажаних. Прихильники єпископа старались внести замішання в ряди демонстрантів різними дискусіями, але демонстранти не дали себе втягнути.
Другий приїзд під двері церкви позначився більшою кількістю поліції, але все одно двері авта не вдалось відкрити й авто мусіло від’їхати. Авто з єпископом об’їхало частину дільниці і по якімсь часі знову під’їхало під двері, але і цим разом покінчилось все ф’яском, як і два попередні.
Після цього почалось довге вичікування. Понад чотири години демонстранти чекали спокійно. В залі декому з прихильників єпископа урвався терпець і відійшли додому. Дехто із демонстрантів відійшов, бо дійсно прийшлося стояти довший час. Поліція вживала різних трюків, раз підходила, зникала, то знову з’являлась у більшій кількості.
Десь біля 3-тої години почався збільшений рух поліції. Почали прибувати більші поліційні відділи. Число досягло двох сотень. Вони вигнали всі паркуючі авта з даної вулиці, позамикали всі входи на вулицю, оточили живим перстнем авто єпископа на цілу ширину вулиці і хідників і рушили трилавою здорових сильних поліцистів на групу демонстрантів, відсунула їх і аж тоді «боголюбивий єпископ» ввійшов до залі, а звідти до церкви.
Слід згадати, що дуже активними і здисциплінованими демонстрантами була молодь. Мимо перемучення після Крайового Здвигу попереднього дня, вони прийшли чисельно, давали вичерпні інформації кореспондентам радіо, анг. газет, поліції та всім зацікавленим.
Вірні під церквою відмовили молитву і розійшлися додому, сповнивши моральний обов’язок у боротьбі з насильством єпископа.
Демонстрація пройшла в зовсім мирному тоні. Присутні зуміли задержати спокій, мимо намагань противної сторони ввести заколот, чи бучі. Ноттінґгамська громада сказала єп. Горнякові і його священикам: «Ідіть від нас Ви між нами не бажані! Дайте нам спокійно молитися»!
На другий день преса (англійська) помістила на передовій сторінці репортаж опертий на трьох джерелах: зізнання о. С. Солтиса, поліції та Парафіяльної Ради. Солтис заявив, що демонстранти не визнають папи, а лише «самозванчого Патріярха» і тому є непорозуміння. Тут маємо наочний приклад, чим воює єп. Горняк та його вірні священики — брехнею. Поліція заявила, що в часі демонстрації не було намагань конфронтації з поліцією. Значить демонстрація була мирна. Із комунікату Парафіяльної Ради помістили, що ми боремося за єдність Помісної УКЦеркви, що її можна буде осягнути лише по резиґнації або виїзді єп. Горняка з Велико-Британії, чого вимагають понад 90 відсотків українців-католиків у цій країні. Перед вірними Помісної УКЦ стоїть питання, як довго ще єп. Горняк буде сповняти свої архиєрейські обов’язки в навчанні християнської любови з допомогою сотень поліції?
