В день після відбуття в Римі Надзвичайного Синоду Єпископів Української Католицької Церкви, в Чікаґо упокоївся 28 березня 1980 р. Епарх Свято-Миколаївської Епархії, Преосвященний Владика Ярослав Ґабро. На Синоді він не був, бо важка недуга прикувала його нагло до ліжка в лікарні, де він відійшов у вічність. Дуже бажав бути на самому Синоді, як про це висловлювався своїм відвідувачам, але смерть виявилася сильнішою за людські бажання. Учасники Синоду, сім українських Владик, як також п’ять закарпатських єпископів, понад сто священиків та чисельні вірні відпровадили Покійного Архиєрея в останню дорогу 1 квітня. Архиєпископ-коадьютор Блаженнішого Патріярха Йосифа, Мирослав Любачівський, прощав члена української католицької ієрархії від Патріярха та українського єпископату. Не стало в. живих скромного і примірного Архиєрея, відданого прихильника патріярхальної ідеї, людини, що за час свого вісімнадцятирічного єпископства зазнала багато успіхів та неуспіхів і болючого досвіду.
Покійний Владика Ярослав народився в Чікаґо 31 липня 1919 р. в сім’ї побожних і патріотичних емігрантів. Вищі студії, в тому і богословські кінчав в бенедектинській колегії св. Прокопія, в духовній семінарії св. Василія та завершив в Американському Католицькому Університеті у Вашінґтоні. Був рукоположений на священика Владикою Константином Богачевським в 1945 р. Служив у кількох парафіях на Сході Америки, зокрема довше в Перт Амбою, де збудував нову церкву, школу і приходство. Перед іменуванням його першим єпископом новоствореної Епархії св. Отця Миколая в Чікаґо в 1961 р. був деканом Нью-Йоркської округи.
12 грудня 1961 р. єп. Ярослав був поставлений врочисто на престіл Чікаґської Свято-Миколаївської Епархії і щиро намагався розбудувати життя цієї розлогої, хоч нечисельної церковної одиниці, що включала середньо-західні і західні стейти від Мічіґен до Каліфорнії та всю решту північної і південно-західньої Америки — від Міннесоти до Тексасу. Владика розвинув цілий ряд плянів і мав підтримку та популярність серед мирян. Якщо зазнав у своїй архиєрейській діяльності розчарувань, прикростей, а навіть неуспіхів, то це сталося скорше завдяки помилкам, які всі люди роблять, але ще більше завдяки дорадникам. Найбільшою помилкою управління Свято-Миколаївської Епархії була зміна календаря восени 1964 p., що викликало справжню боротьбу зокрема в самому осідку єпископа в Чікаґо та в катедральній парафії.
Як відомо, календарний спір закінчився щасливо, бо Владика погодився на утворення для старо-календарників окремої парафії, що перевів Блаженніший Патріярх у порозумінні з усім єпископатом в липні 1968 р. Незважаючи на певні ресентименти з обидвох сторін, Владика Ярослав виявив багато доброї волі та терпеливости злагіднити відносини і, врешті, ще за життя формально запечатав внутрішній мир і добрі відносини між Епархією і Парафією св. Володимира і Ольги своїми двократними відвідинами в тій парафії. Також під опікою Владики Ярослава, але без його значного впливу, почала появлятися з 1963 р. епархіяльна газета «Нова Зоря».
Владика Ярослав провадив гарно свою єпархію, відбував архиєрейські візитації, радо співпрацював з громадськими чинниками, навіть слухав деяких суґестій і порад, тільки нераз у його довір’я добиралися особи, що причинювали більше труднощів, як давали допомоги. Від прибуття на волю Блаженнішого Отця Йосифа, Владика Ярослав виявився його щирим прихильником. В 1964 р. підтримав у своїй епархії збирання підписів під петицію до папи за встановлення Патріярхату, брав участь у всіх синодах УКЦеркви, а від кількох років встановив у Свято-Миколаївській Епархії офіційно Патріярший фонд, на який двічі в рік велися по всіх церквах збірки з доручення Епарха. Особисто Блаженніший Патріярх відносився дуже прихильно до пок. Владики Ярослава. Як відомо, він був кандидатом на митрополичий престіл у Філядельфії після смерти Митрополита Йосифа Шмондюка.
З відходом у вічність єп. Ярослава скінчилася одна доба в Чікаґівській Епархії. Епархіяльна консисторія вибрала на опорожнене місце як адміністратора Епархії крилошанина о. Василя Білинського. Найближчий синод нашої ієрархії вибере кандидата на правлячого єпископа. Віримо, що Владики в почутті відповідальности і своєї гідности, як синодальні отці, виберуть гідного кандидата на цей важливий церковний пост. Владиці-наступникові буде легше продовжувати започатковану і впорядковану працю Свято-Миколаївської Епархії, бо спочилий Владика Ярослав не залишив труднощів і проблем. Їх розв’язано ще за життя. Але лишається постійна проблема — дбання за ріст, утримання стану посідання та конечного розв’язування нових проблем, які таки призбиралися у нашій Церкві так на верху, як і на низах.
Хай світла пам’ять Владики Ярослава іде з роду в рід.
